Герой Радянського Союзу Орлов Іван Петрович

Хто не знає свого минулого,
Той не вартий свого майбутнього.
(П. Тутковський)

Я не дарма використав цей епіграф до цієї праці. Цей вислів повинен бути одним з кредо нашого життя. Саме знання історії наших предків допоможе вберегти нас від помилок, які були допущені в минулому. Ми повинні знати історію рідного села чи міста, області і всієї нашої прегарної України. Але це захоплююче вивчення потрібно розпочинати з власної родини. Саме по такій стежці пізнання історії моїх прадідів пішов і я. Я ніколи не гадав, що минуле, яке переді мною відкрилося за розповідями дідусів і бабусь, таке багате на події. В результаті моїх пошуків, мною було виявлено те, що в нашому гіллястому родинному дереві є Герой Радянського Союзу. Звали його Орлов Іван Петрович.

Орлов Іван Петрович – стрілок 743-го стрілецького полку 131-ї Ропшинської Червонопрапорної стрілецької дивізії 2-ї ударної армії Ленінградського фронту, рядовий. Народився 1 травня 1911 року в селі Пожня Великописарівського району, Сумської області в родині селянина. Батька звали Орлов Петро Іванович, мати звали Орлова Анастасія Романівна, а брата – Орлов Тихон Петрович (на знімку справа).

Орлов Тихон Петрович (на знімку справа)

Він народився в 1904 році в селі Пожня, росіянин, колгоспник. Мобілізований на фронт в 1941 році, рядовий. Загинув 15 травня 1943 року. Похований в місті Сочі, Краснодарського краю, Російська Федерація.

Орлов Іван Петрович – росіянин. Член ВКП(б)/КПРС з 1944 року. Освіта початкова. Працював у колгоспі, а потім з 1935 року в управлінні на золотих копальнях в Хабаровському краї, Магаданської області. Тут його і застала Велика Вітчизняна війна.

У 1942 році радянський патріот вніс власні збереження на будівництво танка. Після загибелі брата Іван Петрович рветься на фронт, щоб помститися ворогу. В Червоній Армії з 24 серпня 1943 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з січня 1944 р.

Вів бої на Ленінградському фронті. Був три рази поранений, контужений. Стрілок 743-го стрілецького полку, рядовий Іван Орлов в числі перших 25 липня 1944 року подолав річку Нарву. На шосе Нарва-Таллін (Естонія) гранатами підірвав 2 штабні автомашини, захопив важливі оперативні документи, 5 полонених і доставив їх в штаб.

Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті, боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлену при цьому мужність і героїзм, червоноармійцю Івану Петровичу Орлову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7272).

Після війни відважний Герой, демобілізований з рядів Червоної Армії, повернувся в рідне село. Працював головою сільради, бригадиром, лісником. Помер 15 червня 1985 року. Також нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеню, медалями.

СОЛДАТСЬКА ВІДВАГА

24 липня 1944 року 2-а ударна армія Ленінградського фронту перейшла в наступ в районі Нарви, а через два дні звільнила це місто від ворога. Потім бої розгорнулись за захоплення і розширення плацдарму на західному березі ріки Нарви. Вранці 25 липня розпочалось форсування ріки. В одній із штурмових груп, яка першою досягнула протилежного берега, був і рядовий Орлов. Гітлерівці зустріли радянських вояків контратакою. Але, відкинувши противника, наші піхотинці рухались вперед. Бій йшов близько до траншей. В хід були пущені гранати. На бруствер скочив Іван Орлов і тут закріпив Червоний прапор. Це надало нові сили нашим воякам.

В рукопашній схватці Орлов знищив декількох фашистів. За поворотом траншеї він зустрівся з німецьким офіцером. Відважний солдат вистрілив першим. Гітлерівець упав, але ворожа куля відрикошетила від каски Орлова, контузивши його. Командир взводу наказав відправити солдата до тилу, але Орлов навідріз відмовився покинути поле бою. Разом з товаришами він продовжував бити фашистів.

В цей час із ворожого дзоту по стрілецькому взводу почав стріляти ворожий кулемет. Необхідно було знищити вогняну точку гітлерівців. Командир з декількома бійцями, серед яких знаходився рядовий Іван Орлов, вирішив обійти прострілювану ділянку і атакувати фашистів з тилу. Коли до мети залишалось декілька метрів, в дверях дзоту з’явився офіцер. Він помітив командира, котрий ліз першим, і схопив пістолет. Але вистрілити не встиг. Черга з автомату Орлова врятувала життя командиру взводу. Декілька гранат, кинутих нашими бійцями в двері дзоту, змусили противника замовкнути.

Взвод продовжував наступати. Через певний час перед бійцями відкрилась болотиста місцевість, за якою проходило шосе Нарва-Таллін. Щоб скоротити шлях, вирішили йти через болото. Провалювались по пояс у трясовину, плигали з купини на купину, воїни вийшли до шосе і залягли в кущах. Орлов розташувався в засаді на повороті дороги. Через певний час з’явився німецький вантажний автомобіль. Орлов натиснув на спусковий гачок автомату, і автомобіль опинився в канаві. Через декілька хвилин на повороті з’явився другий автомобіль. Прострілений автоматною чергою, він повернувся поперек дороги. В нього врізались ще два, які їхали позаду. Шосе виявилось перекритим. Біля затору зупинився легковий автомобіль, з якого вибіг німецький офіцер, і вантажний – з солдатами. Зав’язався бій. В короткому поєдинку бійці знищили 12 офіцерів, 30 солдатів і вивели зі строю дев’ять автомобілів. На рахунку Орлова було дві автомашини і полонений гітлерівський офіцер. Взвод захопив важливі оперативні документи.

В одному з боїв за визволення Естонії солдат був тяжко поранений. На фронт він вже не повернувся.

Орлова Івана Петровича після тривалого лікування по госпіталях супроводжувала додому медсестра Антоніна. Вона не лише привезла його додому, а й стала йому дружиною. Працювала в лікарні медсестрою. Вдвох виховали трьох дітей: Ніну, Раїсу і Валерія. Роки швидко проходять, але безсмертя подвигу залишається.

Євгеній Орлов
с. Порозок Краснопільського району

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/za_brata_za_batkivshhinu/16-1-0-71
15.04.2010
За брата! За Батьківщину!