Все, що він створив – залишилось людям!

150220_O_Tarasenko
Художник Олександр Петрович Тарасенко народився 27 травня 1918 року в селищі Краснопілля в сім’ї робітника. Ще в дитинстві Олександр захоплювався малюванням. З часом потяг до малюнків зростав і він обрав його своїм основним фахом. Але, перш, ніж здійснилася заповітна мрія, юнак пройшов немало важких років університетів життя.

Колишній курсант вищого військово-морського училища, під час служби на військовому кораблі і гадки не мав, що доведеться колись передчасно залишити море. Мріяв присвятити себе улюбленій справі. Війна перекреслила мрії. Він став піхотинцем. З першого дня «братішка», або «полундра», як жартома називали його друзі-солдати, припав побратимам до душі. Він завжди був попереду: і в розвідці, і в бою, в лавах автоматників 722 стрілецького полку 206 Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького Корсунь-Шевченківської дивізії. А коли між боями залягала тиша, або випадали вільні години в обороні, Тарасенко брав олівця і малював. Пейзажі, портрети однополчан. Солдатські листи доносили їх з фронту матерям, дружинам, коханим.

Разом з фронтовими побратимами дійшов Олександр Петрович до румунської землі. Тут, у запеклих боях під Ясами його було тяжко контужено. Відтоді назавжди розпрощався з рідною частиною.

Та залишилися в пам’яті битва на Курській дузі, а далі бої на просторах рідної Сумщини, Краснопільщини, форсування Дніпра, Корсунь-Шевченківська битва…
150220_O_Tarasenko_pict1
Та ось, коли закінчилась війна, повернувся Олександр Петрович, інвалід Великої Вітчизняної війни, до мирного життя. І знову захопила юнацька мрія. Пшеничне поле не раз видавалось йому морською широчінню, про голубі простори нашіптував вранішній туман. Він малював, працював над собою, готувався до вступу у вищий навчальний заклад. Він малює море, але бачить, що все це безпорадні начерки – треба вчитись. У свої тридцять шість років він осмислює абетку образотворчого мистецтва.

Успішно витримав конкурсні вступні екзамени до Харківського художнього інституту. З вдячністю згадував він потім своїх наставників-мистецтвознавців, своїх вчителів з фаху станкової графіки, котрі по-батьківському допомогли йому опанувати премудрості художньої майстерності.
150220_O_Tarasenko_pict2
Не рік і не два Олександр Петрович працював головним художником у майстернях художнього фонду міста Ялти в Криму. Зразки його творчості неодноразово представлялися на різні виставки. Він брав участь у республіканській виставці у 1966 році. З того ж часу він – член Спілки художників України.

Перше творче відрядження Олександр Петрович взяв до моряків Чорноморського флоту. Тут усе було йому близьке, рідне. Наче ніколи й не розлучався з морем від тих далеких передвоєнних літ. Він натхненно малює, робить начерки, етюди, виконує мистецьку розповідь про нелегку, але почесну флотську службу.
150220_O_Tarasenko_pict3
Так народилася велика серія аркушів «Чорноморці». Це здебільшого чорно-білі гравюри, а також кольорові. Їх зроблено в ліричному ключі, з м’якою градацією світло-тіньового вирішення, в стриманому кольорі.

Тарасенко – тонкий лірик. Любов до природи простежується у всіх його творах. Ось хоча б взяти серію робіт, в яких постають Харків, Ялта, Крим. Ще більше це вияскравлюється у кольорових ліногравюрах на теми природи: «Косулі», «На лісовій стежці», «Братики», «Мама».

Близька художникові тема про Кобзаря. Канів, могила поета. Ветерани 206 стрілецької дивізії один за одним кладуть квіти шани великому Кобзареві. Серед них і Олександр Петрович. Це він і його бойові друзі 30 січня 1944-го визволили від гітлерівців місто Канів і священну Тарасову гору.
150220_O_Tarasenko_pict4
Того далекого зимового дня вони прийшли вклонитись Шевченковій могилі. Прибрали все довкола, зняли колючий дріт, посипали дніпровським піском майданчик біля пам’ятника, підправили огорожу, поклали ялинові вінки…

А з високого постамента дивився на них зранений бронзовий Тарас – суворий, замислений. Знав, вірив, що не буде супостата, що повернуться з-за Дніпра його сини. Відтоді в Тарасенка Шевченкова тема звучить на повний голос.
150220_O_Tarasenko_pict5
Важко було застати митця в ялтинській квартирі, він творив свою пісню про моряків. Бо в нього ж була морська душа з дитинства.

Помер О. П. Тарасенко 14 грудня 1994 року.

***
Цю розповідь про нашого земляка краєзнавець Леонід ДІДОРЕНКО надрукував в райгазеті «Перемога» у 1997 році, відтак можливо, що в когось вона є в особистому архіві, принаймні у того, хто цікавиться історією краю, а ось цю розповідь до газети «Крымские известия» у січні 2005 року надіслала вдова художника Віра Костянтинівна. Безумовно, вона варта і нашої з вами уваги.

http://www-ki-old.rada.crimea.ua/nomera/007/sozdal.html
Газета «Крымские известия» № 7 (3237), суббота, 15 января 2005 года
ВСЕ, ЧТО ОН СОЗДАЛ, — ОСТАЛОСЬ ЛЮДЯМ

Это очень краткое письмо пришло в «Крымские известия» из Ялты: «Дорогая редакция! Посылаю вам материалы о творчестве члена Союза художников Александра Петровича Тарасенко. Десять лет назад он ушел из жизни. Вы уж, пожалуйста, сами решите, что писать о нем… С искренним уважением, вдова художника Вера Константиновна».

В конверте — вырезки из газет, буклеты выставок разных лет, фоторепродукции работ. И вот этот портрет — седовласый человек с добрыми глазами, теплым взглядом, кажется, сейчас вот-вот улыбнется. На груди — награды, среди которых — орден Красной Звезды, медали, знаки почетных званий. На обороте карточки — годы жизни: 27 мая 1918-го — 14 декабря 1994-го.
150220_O_Tarasenko_pict6
Десять лет прошло, а близким людям — вдове, дочери Светлане — до сих пор трудно смириться с тяжелой утратой. С какой любовью Вера Константиновна собирала все эти материалы, как бережно хранила, прежде чем решилась отправить их в нашу редакцию. Когда я их прочитала, показалось, будто знаю Александра Петровича давным-давно. И только — чувство сожаления: жаль, что мы не были знакомы при его жизни. Так о многом хотелось бы расспросить, поговорить по душам, прогуляться с ним вместе по его любимой Ялте, побывать на выставке произведений художника, тем более что я очень люблю графику…
150220_O_Tarasenko_pict7
Несколько строк из биографии. Родился в Сумской области. До войны учился в Ленинградском высшем военно-морском училище им. М. Фрунзе. Был участником боев на Курской дуге, освобождал Украину от фашистских захватчиков. С боями дошел до румынской земли, где под Яссами был тяжело ранен. Учился в Харьковском художественном институте. Работал в Торгово-промышленной палате Украины и в книжном издательстве. С 1969 по 1994 год — главный художник Ялтинских художественно -промышленных мастерских. Участник более 40 выставок (в их числе 20 персональных).

Несколько строк… За каждой — годы жизни. Трудные и прекрасные.
150220_O_Tarasenko_pict8
«Кто видел переправу через Днепр первых батальонов, тот никогда не забудет той картины. С ней не сравнится массовая переправа войск на паромах и понтонах. Крохотный плотик, сколоченный из досок и бревен, а на нем четыре бойца и пушка. Внизу — бездонная глубина, а вверху ревут и ревут самолеты, и бомбы с воем ложатся на воду…» — вспоминали участники битвы за Днепр, освобождения Киева.

На одном из таких плотиков находился Александр Тарасенко, автоматчик 722-го стрелкового полка 206-й стрелковой Краснознаменной Корсунь-Шевченковской орденов Суворова, Кутузова и Богдана Хмельницкого дивизии. Спустя много лет он создаст серию эстампов «Бои за Тарасову землю». Один из них, названный «Форсирование Днепра батальоном капитана Мурзы в ночь на 23 сентября 1943 года», по словам очевидцев, точно передает атмосферу сражения. На черно-белом листе изображены дым пожарищ за Днепром, столбы от разрывов снарядов и бомб на воде, лодки с солдатами, устремившиеся из прибрежных камышей. И маленький, беззащитный плотик…

Такова особенность творчества А. Тарасенко: он всегда писал только то, что хорошо знал, что было пережито и прочувствованно.

Поэтому особое волнение вызывает еще одна его работа из вышеупомянутой серии — «Возложение венка на могилу Т. Г. Шевченко воинами-освободителями 206-й стрелковой дивизии 1 февраля 1944 года». Александр Петрович был среди тех, кто возложил первый венок Кобзарю после страшных дней оккупации Канева.

Другая серия эстампов — «Черноморцы» — родилась после творческих командировок в Одессу, на корабли Черноморского флота. К ее созданию художник подошел не как гость, приехавший сделать несколько репортажных набросков, а как человек, прекрасно знающий все особенности этой нелегкой службы, — сказались годы учебы в высшем военно-морском училище. Поэтому ему легко и приятно было общаться с ребятами и их командирами, делить с ними кров и пищу.

Постепенн150220_O_Tarasenko_pict9о военную тему в творчестве А. Тарасенко сменяют другие. Ветерану, прошедшему фронтовые будни Великой Отечественной, как никому другому были свойственны обостренное чувство тишины и покоя, любовь к жизни, страстное желание мира. Наверное, поэтому критики считают, что программным его произведением является работа «Наши друзья». Глядя из окна городской квартиры, видишь высокое небо, соседние дома с телеантеннами на крышах, шпили старинных храмов. А на карнизе уютно примостились слетевшиеся к художнику голуби. Они нисколько не боятся людей, наверное, в этом доме о них заботятся, их подкармливают, любят слушать их воркование.

Подтверждение этому я нашла в одной из статей крымского искусствоведа А. Пальчиковой: «Человек доброй души, отзывчивый, трогательно любит животных. Таким мы воспринимаем художника, знакомясь с его анималистической серией гравюр. Сколько теплоты и нежности, любви ко всему живому на земле в его маленьких, но таких емких по образному строю работах, как «Братики», «Первое знакомство», «Зов оленя».

Тонким лириком он предстает в акварелях «Весна», «Первая зелень», «Зимняя сказка», «Морские камни», «Дорога у пруда», «Раздумья», «Дуб у моря»: чувствуются душевное тепло, мягкость характера, безграничная любовь к родной земле, к природе.
150220_O_Tarasenko_meet
И еще один штрих к портрету: Александр Петрович щедро дарил свои работы — друзьям, коллегам, однополчанам, учителям, учащимся школ и технических училищ.

Около 400 гравюр он передал в школьные музеи боевой славы, 400 эстампов хранятся в 22 государственных музеях.

Все, что он создал, — осталось людям.
150220_O_Tarasenko_work
Одна из последних выставок произведений А. Тарасенко состоялась в 2003 году (к 85-летию со дня рождения художника) в Харьковской государственной академии дизайна и искусства, где он когда-то работал и учился. Там хранят память об этом талантливом художнике и прекрасном человеке. Хочется надеяться, что и в Крыму, в частности в Ялте, где он прожил свои последние 25 лет, — тоже.
***

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/vse_shho_vin_stvoriv_zalishilos_ljudjam/2-1-0-257
19.02.2012
Все, що він створив – залишилось людям!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *