«Адже у душі я – українець…»

150305_V_Donguzov1
Раніше Укрінформ повідомляв що майже місяць тому сумські прикордонники на території Краснопільського району затримали юнака у кадетській формі, який виявився вихованцем Московського юридичного коледжу. З огляду на нинішню ситуацію, у відповідних служб виникла підозра, що росіянин міг пробиратися у зону бойових дій, аби воювати на боці сепаратистів. Та, як з’ясувалося, у того були зовсім інші наміри: хлопець, нелегально перетнувши кордон, прибув на українську територію, аби зі зброєю в руках боротися з терористами та окупантами. Про те, що спонукало його до цього, 20-річний В’ячеслав Донгузов розповів під час спілкування з кореспондентом Укрінформу.

В’ячеславе, чесно кажучи, твій вчинок, з огляду на потужну антиукраїнську кампанію, розгорнуту в Росії, виглядає дещо дивним…

От саме через неї я сьогодні й тут. Адже у душі я – українець. У нашої сім’ї українське коріння, батьки родом із Харкова, є родичі у Луганській області. Тато й мама, які зараз мешкають в Іжевську, нерідко при мені розмовляли українською мовою. І хоч я нею не володію, ніколи не був в Україні, все українське мені близьке.

Батько, а він у мене офіцер, хотів, аби я йшов його слідами, тож у 6 років віддав у Казанське суворовське училище. По його закінченні вступив до Московського юридичного коледжу. Це престижний навчальний заклад, до того ж, мені подобається армія, а тут – два в одному: і професія юриста, і кадетські погони. У коледж я подав документи, але повчитися на першому курсі не встиг – призвали до армії. Рік служив десантником у Тулі, потім знову поновився у коледжі, де мав навчатися 5 років.

Вже тоді кадети-москвичі намагалися вчиняти «розборки» з приїжджими, серед яких, крім мене, було ще двоє етнічних українців. Та по-справжньому вони стали лютувати з осені минулого року, коли війна з Україною була у розпалі. Щодня лунали погрози, щодня – мордобій. При цьому їх не обходило, як ти ставишся до Росії, Путіна. Українець? У паспорті, особистій справі записано? Отримуй. Ідеш у їдальню чи вмивальню – озираєшся. Обов’язково десь підстережуть. Причому, завжди гуртом, сам на сам бояться битися.

Мені ще якось удавалося захищати себе. По-перше, у мене ще з суворовського училища дорослий розряд з рукопашного бою, по-друге, я потоваришував із двома російськими хлопцями з Удмуртії, і коли ми були разом, нас ніхто не чіпав. А ось двом іншим етнічним хлопцям-українцям, які змалечку є громадянами Російської Федерації, було непереливки. Я пропонував їм триматися разом, але вони були дуже залякані, замкнуті у собі. Як наслідок, один із них – Сергій Стерхов – повісився перед Новим роком, а інший – Олег Жуков – намагався застрелитися, але його врятували.

Далі жити і навчатися у таких умовах я не міг – напевно, чаша терпіння переповнилася. Тому й вирішив пробиратися в Україну.

Як ти вважаєш, звідки у твоїх ровесників така ненависть до українців? Вони готові воювати проти нас?

– Готові. Це – результат телевізійного зомбування. Таке чуєш про Україну, що на голову не налазить. Що тут карателі, фашисти, дітей їдять, своїх людей убивають. Та й деякі викладачі, бувало, підливали масла у вогонь. Один із них, наприклад, розповідав, що Савченко перетнула кордон на літаку, і вона злочинець. Я всьому цьому ні краплі не вірив: заходив на українські сайти, читав інформацію у перекладі, шукав хроніку в YouTube, спілкувався з двоюрідними братами, які живуть у місті Сватове Луганської області – на підконтрольній Україні території. Про те, що Україна – це моя Батьківщина, а Росія, м’яко кажучи, у цій війні неправа, я завжди говорив відкрито. І в коледжі теж.

– Як же тобі вдалося подолати таку відстань у формі, не потрапивши до рук правоохоронців чи своїх прикордонників?

– У нашому закладі були змагання з рукопашного бою. Я на них дуже добре виступив. Після них у кадетській формі вийшов за КПП, на громадському транспорті дістався до окружної дороги, а далі – на попутках. До українсько-російського кордону добрався «Ладою». Сказавши водію, що у мене, мовляв, у паспорті фотографія прострочена, і далі я не поїду, вийшов із машини. Можливо власник авто й здогадався про мої наміри, але, спасибі, прикордонникам не здав.

Кілька годин, проблукавши у лісі, ходив вздовж лінії кордону, а потім, орієнтуючись на прикордонний рів, пішов від нього в бік української території по прямій.

Пройшов десь кілометрів 15, коли на дорозі з’явився військовий «УАЗик». Тікати наміру я не мав, тому сів до машини, у якій були ще два затриманих прикордонниками нелегали-узбеки.

Чесно кажучи, я думав, що зі мною будуть поводитися жорстко, але нічого подібного не було. Мене ввічливо допитали на прикордонній заставі у Краснопіллі, потім викликали працівників військової прокуратури, СБУ і повідомили про мене російській стороні, пояснивши, що такі правила. Напоїли гарячим чаєм, нагодували, намагалися навіть просушити порвані в дорозі берці.

Прибулі на заставу російські прикордонники спробували мене забрати з собою, і в такому разі мені «світило» б до 15 років в’язниці: 5 – за незаконний перетин кордону і 10 – за зраду Вітчизні, адже я військовослужбовець.

Але українці твердо сказали: «Ні, це вже наш хлопець, і в паспорті у нього написано: українець!»

У працівників СБУ не викликали сумнівів твої наміри?

– Довелося не один раз розповідати їм про свою історію, перевіряли, чи все я правдиво говорю. Я їм сказав, що якби хотів воювати на боці «ЛНР» чи «ДНР», то кордон перетнув би не в Сумській, а в Ростовській області, і це було б для мене набагато безпечніше.

Після перевірки мене відвезли в міграційну службу, порадили просити політичний притулок. Однак мені у ньому було відмовлено: сказали – немає підстав. У мене є шанс отримати українське громадянство, але для цього потрібен відповідний указ Президента України.

Тоді я мав би можливість потрапити під мобілізацію і воювати у Збройних Силах України. А так, поки що піду у добровольчий батальйон. Адже я сюди йшов саме для того, аби зі зброєю в руках захищати Україну.

Твої уявлення про Україну, про її людей підтвердилися?

Так. Мене тут дуже добре зустріли. Спочатку поселили в таборі відпочинку, де мешкають переселенці, а потім мене під свою опіку взяла журналістка місцевої газети «Панорама» Тетяна Голуб, зараз я, чекаючи, поки потраплю до військової частини, мешкаю в її квартирі.

У військкоматі, куди мене направили для вирішення питання проходження служби, один з його офіцерів за власний кошт купив мені камуфляж, адже на моїй кадетській формі були російські шеврони. А новенькі берці вручила волонтер з Громадського фонду «Суми» Саша Мартиненко. Так що я тепер і одягнутий, і взутий.

До речі, у військкоматі мені дозволили побувати на навчальних стрільбах, постріляти по мішенях.

Також працівники військкомату, вирішуючи, що робити зі мною, влаштували зустріч з мером Сум, ми з ним поспілкувалися.

Увагу приділяють і пересічні сумчани. Одна жінка, Ольга Якубовська, дізнавшись про мене від місцевих журналістів, особисто зустрілася зі мною і передала 500 гривень. А згодом – ще й термобілизну та свій ноутбук.

А ще мене у Сумах, з благословення владики Мефодія, похрестили.

Багато також друзів з’явилося в соціальних мережах.

Як відреагували на твій вчинок батьки, чи підтримуєш із ними зв’язок?

– Я зв’язався з ними відразу ж на українській прикордонній заставі. Мама плакала, переживала, батько вислухав і сказав, що я вчинив правильно. Казав, що вони хотіли б приїхати в Україну, але їх, звичайно ж, не пустять. А десь через два дні батьки сказали, що до них приходили «феесбешники», проводили «бесіди» і наполегливо рекомендували умовити мене, аби повернувся. Поки що переписуюся з ними «ВКонтакті».

Війна рано чи пізно закінчиться. Які твої подальші життєві плани?

Залишуся служити контрактником. Україна – це моя країна. Моя Батьківщина. І як чоловік, захисник, – коли Батьківщина у небезпеці, я повинен її захищати.

Віриш, що колись удасться побувати в Росії?

– Поки що моє найближче майбутнє пов’язане з Україною. Хоча в далекій перспективі не виключаю, що, можливо, в Росії настануть такі часи, коли я зможу потрапити туди без остраху сісти на тривалий термін за грати тільки через те, що я люблю Україну.

Сергій Ханін, Суми.

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/kadet_moskovskogo_koledgu_ya_voyuvatimu_za_ukraiinu_2028067
10:53, 03.03.2015
Кадет московського коледжу: Я воюватиму за Україну

Див. також перші повідомлення на цю тему:
http://krasnews.at.ua/news/na_krasnopilshhini_prikordonniki_zatrimali_rosijanina_u_vijskovij_formi/2015-02-10-4722
10.02.2015
На Краснопільщині прикордонники затримали росіянина у військовій формі

http://krasnews.at.ua/news/porushnik_chi_patriot/2015-02-19-4761
19.02.2015
Порушник чи патріот?
150305_V_Donguzov2
***

P.S. від krasnopillia.info

Читач з прискіпливим поглядом досить легко знайде у розповідях та репортажах про цю подію чимало «нестиковок» і суперечливих повідомлень

Для прикладу, Московський юридичний коледж не має військової кафедри і не є аж таким «престижним навчальним закладом» (якщо вірити сайту цього закладу та інформресурсам про коледжі Москви). Викликає великий сумнів також повідомлення про навчання у суворовському училищі з 6-літнього віку…

Одне з двох:
або автори репортажів, що з’явилися в українському інформпросторі, у викладі цієї історії допустили чимало неточностей (або й просто механічних «описок»);
або обставини цієї історії потребують набагато ретельнішої перевірки, ніж була зроблена до цього…

Як і варто було очікувати, російські ЗМІ дружно оголосили цю історію фейком. Правда, їхні «аргументи і факти» теж не відзначаються особливою інформативністю та багатоманіттям. Основний «аргумент» у них один – «такого кадета у них не було»… Детальнішою інформацією генерал Конашенков, на якого посилаються всі ЗМІ, явно «не балує»…

І як би там не було, цікаво буде дізнатися продовження цієї історії та дійсні обставини біографії героя цього матеріалу.

***

Деякі лінки на інформресурси РФ:
http://lenta.ru/news/2015/02/26/donguzov/
http://www.kp.ru/daily/26347.4/3229674/
http://www.vesti.ru/doc.html?id=2384950
http://www.mk.ru/politics/2015/02/26/minoborony-rf-o-kadeteperebezhchike-na-ukrainu-sleduyushhimi-budut-detsadovcy.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.