НА ЗАХІДНІЙ ДВІНІ

150407_I_Lebedenko
35 років тому, 7 квітня 1980 року, відійшов у Вічність наш земляк, уродженець с.Лозове, Герой Радянського Союзу Лебеденко Іван Максимович.

***

Лебеденко Іван Максимович народився 3 травня 1921 року в селі Попівка (тепер Лозове) у родині селян-бідняків Максима Іларіоновича та Дар’ї Євгеніївни. Початкову школу закінчив у рідному селі 1932 року, а через три роки – Бранцівську семирічну школу. Потім ще рік учився у восьмому класі Тростянецької середньої школи.

З 1936 року Іван Максимович навчався в Одеському кооперативному технікумі, який успішно закінчує. Спеціальність бухгалтера-економіста йому не сподобалась, бо ж Іван мріяв стати військовим. Ось чому 10 серпня 1939 року Лебеденко поступає у Тбіліське артилерійське училище. В ньому 23 лютого 1940 року приймає присягу, з відзнакою закінчує його в день нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз – 22 червня 1941 року. У званні лейтенанта Іван Максимович направляється для служби командиром взводу зв’язку артилерійського полку стрілецької дивізії Закавказького військового округу.

З 27 вересня 1941 року Лебеденко в складі військової частини бере активну участь у боротьбі з фашистами на Південно-Західному фронті як начальник зв’язку артилерійського дивізіону. За вміле виконання обов’язків йому 12 грудня 1941 року присвоєно звання старшого лейтенанта, а пізніше нагороджено медаллю «За відвагу».

24 січня 1942 року в боях за село Волков Яр Іван Максимович був тяжко поранений і відправлений на лікування в госпіталь.

З 1 лютого до 15 жовтня 1942 року Іван Максимович бере участь в боях у складі армії Донецького фронту, де він був командиром батареї артилерійського полку стрілецької дивізії. Тут його в боях за село Пороховатка на Харківщині контузило.

Та незабаром Лебеденко знову повертається на фронт. Він перебуває начальником штабу й заступником командира дивізіону гвардійського артилерійського полку. 12 березня 1943 року йому було присвоєно військове звання капітан, а через п’ять днів нагороджено орденом Олександра Невського.

Влітку 1943 року за участь в тяжких боях на Курській дузі Іван Максимович був нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

В 1944 році Лебеденко – на Першому, а потім – на Другому Прибалтійському фронті. За мужність і відвагу його нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня.

Йшов 1944 рік. Під грізним натиском радянських військ фашистські полчища відкочувалися все далі на Захід. Жорстокі бої зав’язалися за Білорусію і Прибалтику. В липні війська Прибалтійського фронту після запеклих боїв прорвали кільце сильно укріплених рубежів ворога в районі міст Резекне та Мадона і швидко просувалися до берегів Західної Двіни. В цій операції важливу роль відіграла артилерія.

Під час артпідготовки дивізійних 122-міліметрових гаубиць 137-го артполку 67-ї стрілецької дивізії під командуванням гвардії капітана Лебеденка прицільним вогнем подавив ряд вогневих точок противника. Було знищено два доти, 7 кулеметів з обслугами, мінометну батарею, дві протитанкові гармати і до двох взводів гітлерівців. А коли воїни вели бої в глибині оборони ворога, артилеристи знищували вогневі засоби німців. Влучний артилерійський вогонь завдав фашистам відчутних втрат в живій силі й техніці, а приклад особистої хоробрості Лебеденка постійно запалював бойових товаришів на ратні подвиги.

Німецьке командування всіляко намагалося перешкодити радянським військам форсувати Західну Двіну. Але опір фашистів був марним.

Дивізіон капітана Лебеденка один з перших серед наших підрозділів підійшов до ріки. Командир наказав артилеристам висунути батарею 76-міліметрових гармат і взвод 122-міліметрових гаубиць на берег, а решту гармат підготувати до стрільби з закритих позиції.

Найперша заслуга Івана Максимовича у форсуванні Західної Двіни, а воно здійснене 12 липня 1944 року, те, що він зразково підготував у дивізіоні розвідку, яка виявила ворожі цілі, безпомилково навів на них батарею, забезпечив чітку взаємодію гарматного вогню з наступом піхотинців.

Ось як про це згадує сам Лебеденко:
«Артилерійський дивізіон, яким мені довелося командувати, першим наблизився до Західної Двіни, що звивалася між лісами й болотами. По той бік – укріплення гітлерівців, звідки одна за одною злітали у вечірнє небо ракети. Від їх спалахів вода здавалося криваво-чорною.

Командир з’єднання наказав підтримати вогнем піхотинців, які на світанку розпочнуть форсування річки. І хоч бійці від втоми падали з ніг, але дружньою сім’єю взялися за спорудження плотів. Рубали навколишні дерева, скріпляли дротом і спускали на воду, не зважаючи на обстріл артилерії ворога.

А на світанку вдарили громовиці. Помітивши переправу наших військ, гітлерівці обрушили шквал вогню. Розриви мін і снарядів один за одним високо вгору здіймали фонтани води. І у їх бризках від ракет і спалахів вибухів грали веселки, ніби хотіли з’єднати в один міст розрізнені плоти з бійцями. Тисячі гарячих осколків з шипінням зникали у хвилях. І здавалося, що це не ріка, а велетенський казан, в якому закипіла вода.

Разом з кількома бійцями прямував до ворожого берега і я. Наш пліт кидало з боку на бік, мов іграшку. Хвилини тяглися вічністю, тож кожен полегшено зітхнув, ступивши на прибережний пісок, хоч в обличчя віяло смертю, сипався град куль і мін. Поруч лягали снаряди і наших батарей, громлячи фашистські укріплення, знищуючи живу силу».

Зосередженим артилерійським вогнем воїни дивізіону успішно подавили вогневі точки гітлерівців і переправилися на протилежний бік. Звідти капітан Лебеденко координував артилерійський вогонь. Рішучі і сміливі дії артдивізіону забезпечили успішну переправу особового складу полку і дали можливість за короткий строк розширити плацдарм на протилежному березі річки.

За вміле командування підрозділом, мужність і відвагу, виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками під час форсування Західної Двіни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року гвардії капітану Івану Максимовичу Лебеденку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (№ 3848).

В серпні 1946 року Лебеденко за станом здоров’я демобілізувався з лав Радянської Армії.
150407_I_Lebedenko_alley
Іван Максимович постійно жив у своєму рідному селі, працював у сільському господарстві, був головою колгоспу ім. Чкалова, на інших керівних посадах. Помер Герой 7 квітня 1980 року.

Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/na_zakhidnij_dvini/16-1-0-79
23.04.2010
НА ЗАХІДНІЙ ДВІНІ

Розповідь про Івана Лебеденка на сайті «Герои страны»:
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3707
Лебеденко Іван Максимович
03.05.1921 – 07.04.1980
Герой Радянського Союзу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.