Народився Петро Панасович Мірошниченко 10 жовтня 1922 року в селі Запсілля. Закінчивши шість класів, у 1937 році пішов працювати на Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе.

В той буремний сорок перший рік Петро зустрів свою дев’ятнадцяту весну. Скільки світлих мрій, скільки планів народжувалось в його уяві на майбутнє. Але жодному з них не судилося здійснитися. Фашистські полчища, мов зграя хижих круків, налетіли на нашу землю, сіючи смерть і спустошення.

Як і всі патріоти тих часів, він пішов боронити рідну Вітчизну від фашистської навали. Молодим, веселим юнаком прямо від заводського верстата, не встигши, як слід пізнати всієї краси життя.

Воєнний вир підхопив Петра Мірошниченка і поніс по всіх фронтах. Виніс на своїх плечах і гіркоту відступу перших місяців, і радість перших перемог над ненависним ворогом. Осколки мін і снарядів решетили його тіло. Та молодий організм не здавався, рани загоювалися і знову Петро Мірошниченко ставав у ряди захисників рідної землі.

Мірошниченко йшов на Захід, йшов визволяти рідну землю Краснопільщини. Ось вона, рідна його сторона. Петра Мірошниченка тут приймали в піонери біля могили комісара Волкова, тут він одержав комсомольський квиток. На крутих схилах Волги не раз згадував скромний обеліск на могилі комісара. Крізь вогонь Мірошниченко прийшов до рідних місць, уклонився їм і рушив далі на Захід. І знову фронт, бої, ще запекліші, ще жорстокіші. Але вже не з гіркотою відступу, а з радістю звільнення міст і сіл від гітлерівської окупації.

До 717-го стрілецького полку 170-тої стрілецької дивізії лейтенант Мірошниченко прибув у листопаді 1943 року. На той час він уже мав бойовий досвід боротьби з фашистами і йому довірили командувати взводом полкової розвідки. Солдати полюбили свого командира, який був здібним організатором і відзначався надзвичайною хоробрістю. Підрозділ лейтенанта Мірошниченка став міцним, дружним бойовим колективом.

Наприкінці сорок третього кровопролитні бої зав’язалися на території Білорусії. Гітлерівці зайняли новий рубіж оборони у невеличкому селі Печище Світлогорського району. Підступи до села фашисти замінували, а в самому селі спорудили доти, де встановили кулемети, які прострілювали всю місцевість.

В цьому районі вів наступ стрілецький полк, у якому воював і лейтенант Мірошниченко.

На світанку командир полку викликав до себе Петра і сказав:

– На ваших розвідників, лейтенанте, покладається відповідальне завдання: скласти карту вогневих точок ворожої оборони.

– Буде виконано, – відповів він.

А вже через кілька хвилин разом з двома бійцями йшов на виконання завдання. Використовуючи ранковий туман, троє сміливців по-пластунськи пробралися до оборони противника. Поспішали, щоб вибратися до наміченого місця, поки не розвиднилося.

Воїни непомітно наблизились до ворога і замаскувалися. Весь день слідкували за переднім краєм оборони і складали план вогневих точок.

Скінчився короткий зимовий день. Повертаючись із завдання, вони вирішили підірвати один з фашистських дотів. Задуму сприяла погода. Зразу ж після заходу сонця попливли по небу сірі густі хмари, гнані сильним вітром, а землю огорнула чорна темінь.

Одна за одною злітали німецькі ракети. Вони згасали за спинами розвідників, не освітлюючи Мірошниченка, який з двома протитанковими гранатами наближався до дзоту. Дужий замах руки, а за ним яскравий спалах і потужний вибух струсонув повітря. Від доту нічого не залишилося.

Гітлерівці спочатку розгубилися. І цим коротким замішанням скористалися розвідники. Коли з ворожих окопів вдарили кулемети, вони були вже далеко і в безпечному місці.

А через день, в ніч на 1 січня 1944 року стрілецький полк одержав наказ вибити фашистів з позицій, які вони займали, і визволити село Печище, що було одним з важливих опорних пунктів противника. Підступи до нього прикривалися кількома дотами. Лейтенант Мірошниченко мав завдання із своїм взводом блокувати два з них, і після їх знищення зайняти село.

Доти були з північно-східного боку села. Підступи до них Мірошниченко розвідав напередодні. Але після нічного нальоту вони старанно охоронялися. Раз у раз спалахували ракети. До того ж німці запалили ще кілька будинків. Відблиски пожежі освітлювали все навколо. Це ускладнювало проведення операції.

Бій почався з настанням темряви. Командир поділив взвод на дві групи, одну з них він очолив сам.

Розвідникам вдалося непоміченими наблизитись до дзоту на відстань 15-20 метрів. Але перед ними спалахнула ракета. Тут фашисти помітили групу розвідників і відкрили по ній сильний вогонь. В цю мить Мірошниченко кинув у дзот гранату, але тої ж миті був поранений у плече і руку.

Не міг уже вести Петро вогонь по фашистах із автомата. Тоді він піднявся на повний зріст і вигукнув до бійців:
– За мною, товариші!

Воїни побачили, як командир кинувся до дзоту і своїм тілом закрив амбразуру. Кулемет замовк. Бійці гранатами і багнетами знищили фашистів, які були у дзоті.

А тим часом інша група розвідників ліквідувала другий дот. Шлях для наступу був відкритий. Гітлерівців вибили із села. Тікаючи, вони залишили десятки вбитих і багато бойової техніки.

За цей подвиг в ім’я рідної Батьківщини Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року Петру Панасовичу Мірошниченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Останки Героя з воїнськими почестями були поховані в місті Світлогорськ. На його могилі встановлено пам’ятник.

Земляки свято шанують пам’ять Петра Панасовича Мірошниченка, пишаються його бойовим подвигом. З ініціативи учнів Миропільської школи-інтернату на громадські кошти Герою поставлено пам’ятник. Він височить поруч з бюстом комісара Волкова. Мірошниченка називають в народі сином комісара, сином за переконаннями, за подвигом.

Його ім’ям названа головна вулиця в рідному селі Запсілля.

Перед входом в один з цехів Сумського машинобудівного заводу імені Фрунзе встановлена меморіальна дошка, на якій золотими літерами викарбовано, що тут до війни працював Герой Радянського Союзу П. П. Мірошниченко.

Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/v_im_ja_batkivshhini/16-1-0-82
24.04.2010
В ІМ’Я БАТЬКІВЩИНИ

P.S.
Ім’ям Петра Панасовича Мірошниченка названі вулиці в білоруських містах Мінськ, Світлогорськ, Жлобин. В с. Печищі Світлогорського району на будівлі клубу йому встановлена меморіальна дошка.

http://vulica.by/miroshnichenko.html
Улица Мирошниченко (вуліца Мірашнічэнкі) в Минске названа в честь Героя Советского Союза, участника Великой Отечественной войны Петра Афанасьевича Мирошниченко (Пятра Апанасавіча Мірашнічэнкi). Получила название в 1976.

Пётр Афанасьевич Мирошниченко
1922 – 1944

Участник Великой Отечественной войны, командир взвода пешей разведки стрелкового полка стрелковой дивизии армии Белорусского фронта, лейтенант.
…

Розповідь про Петра Мірошниченка на сайті «Герои страны»:
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3110
Мірошниченко Петро Опанасович
10.10.1922 – 01.01.1944
Герой Радянського Союзу