Життєві дороги покликали його свого часу до Сибіру – романтика, молодечий запал зіграли тоді вирішальну роль у становленні нашого земляка, випускника Краснопільської середньої школи Анатолія Ярошенка. Коли закінчував Охтирське училище зв’язку, їх групу запросили радіофікувати і телефонізувати сільську місцевість Красноярського краю. Працював нарівні з усіма, а згодом рідні дізналися, що він уже студент сільськогосподарського інституту.

Отримавши фах інженера-механіка, залишився у Канському районі на все життя. Довірили роботу за фахом, потім керував виробничим підрозділом – до виконання службових обов’язків ставився з душею, отож молодого спеціаліста помітили, відзначили творчий підхід і вже невдовзі Анатолія Івановича призначають директором новоствореного радгоспу у с. Велика Уря. Саме на цій посаді (а директором А.Ярошенко трудився більше 20 років) зарекомендував себе сучасним керівником, умілим господарником, таким, що для нього не було перепон для вирішення тієї чи іншої проблеми.

Радгосп за короткий строк вийшов на рівень передових у Сибіру, а це завдяки тому, що рослинницька і тваринницька галузі розвивалися інтенсивними методами, велика увага приділялася створенню для робітників належних соціально-побутових умов. За роки роботи нашого земляка тут побудовано сто двоквартирних будинків, Палац культури, музична школа, дитсадок, картинна галерея, торговельний центр, майстерні та інші об’єкти. Про А.Ярошенка схвально відгукувалися місцева і центральна преса. Керівника нагородили орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, медалями, йому пропонували нові посади, але він не полишив радгоспу. Це було його дітище, він до нього прикипів, зійшовся з сільчанами.

А ще Анатолій Іванович причарував людей своїм співом. Він майстерно виконував пісні різного плану, його голосом заслуховувалися на концертах, які відбувалися на сценах різного рівня.

Розкрилася тут і ще одна грань таланту А.Ярошенка – він у селі організував самодіяльний хор, який згодом став народним, а Анатолій солістом, першою скрипкою. Його помітили не лише у регіоні, а й у Москві, розпочали запрошувати виступати перед вишуканою аудиторією. Та хіба ж не замилуєшся, коли він виконував на високому рівні “Когда я на почте служил ямщиком”, “Вот мчится тройка почтовая” та чи не найвіртуозніше співав ті, що супроводжували його з дитинства – українські народні пісні “Дивлюсь я на небо”, “Казав мені батько”, “Їхав козак за Дунай”.

 

 
Перший виступ у столиці в Колонному залі Будинку Рад
1963 р.

 

 

Самодіяльному співаку присвоїли почесне звання “Заслужений працівник культури Росії”, він став лауреатом трьох всесоюзних фестивалів народної творчості.

Разом із солісткою Большого Театру, народною артисткою СРСР Беллою Руденко в с. Большая Уря Красноярського краю.
1988 р.

Великою гордістю для Анатолія Івановича було виступити на сцені Останкіно разом з Людмилою Зикіною, Аллою Пугачовою, Нані Брегвадзе, Йосипом Кобзоном, Белою Руденко, Львом Лещенком та іншими славними митцями. Одна з кінострічок московських документалістів “Варварин ключ” була присвячена нашому земляку і неодноразово демонструвалася по всесоюзному телебаченню.

Разом із ще одним уславленим земляком, Олімпійським чемпіоном Леонідом Жаботинським (зліва)
1998 р.

Є ще одна прикметна сторінка у житті А.І.Ярошенка. Він тричі обирався депутатом від одного виборчого округу – депутатом Верховної Ради РСФСР та Державної Думи Росії, 9 років представляв Сибір у найвищому органі держави.

Працював у фракції аграрників, тож це був час творчого зростання, вирішення завдань на державному рівні. Він завжди на передньому плані. Таке поєднання закономірно для неординарних, мудрих людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 
Та де б не працював Анатолій Іванович, він завжди пам’ятав про рідний край, про своїх земляків. Часто приїжджав до Краснопілля, відвідував родичів, однокласників, влаштовував перед ними своєрідні звіти про свою трудову, громадську діяльність. Нині А.Ярошенко проживає в Красноярську.

Зліва направо: дружина Людмила, донька Таня, зять Ігор, Анатолій Ярошенко, син Сергій.
Березень 2011.

– Серцем, душею завжди з Слобожанською землею, – розповідає він своїй родині. – Там зробив перші кроки, там відчув запах землі, їй я віддав все життя, – і горнуться до нього дружина, діти, онуки.

Цими днями відомий політик, державний діяч А.І.Ярошенко відзначає своє 75-річчя. За його плечима значний життєвий, господарський досвід. Його шанують, пам’ятають в Сибіру. Він отримує щирі вітання, але чи не найдорожчими для нього є теплі слова, які надходять з рідної Краснопільщини. З роси і води Вам, Анатолію Івановичу!

О.КОЗИР

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/poklik_ridnoji_zemli/1-1-0-249
20.01.2012
Поклик рідної землі
***

Анатолій Ярошенко про себе:

http://krasnews.at.ua/news/ne_zabuvaju_ridnij_kraj/2010-12-27-716
27.12.2010
Не забуваю рідний край

Майже все моє свідоме життя пов’язане з Сибіром – тут закінчив інститут, став інженером-механіком, здобув професійне становлення. Очолюючи радгосп у Канському районі, вивів його у передові, прагнув, щоб працівники, ветерани виробництва не знали проблем у житті, заохочував до активного громадського життя.

У нашому селі Велика Уря відкрили картинну галерею, підготували художню самодіяльність – аматори сцени виступали у багатьох містах Росії, представляли Красноярський край у Москві. Мені, як солістові, випала честь виконати українські пісні перед гостями Кремлівського палацу з’їздів. Щиро вдячний виборцям, які тричі виявили довір’я представляти їх у Державній Думі Росії.

Але куди б не закидала мене життєва доля, завжди згадую рідний край, до болю дороге Краснопілля, де минули дитячі і юнацькі весни та осені, де залишилися рідні, знайомі, шкільні друзі. Користуючись нагодою, хочу привітати усіх земляків з Новим 2011 роком, побажати усім Вам щастя, здоров’я, віри у краще завтрашнє.

Анатолій Ярошенко,
заслужений працівник культури Росії.
м. Красноярськ
…

http://www.krasrab.com/archive/2006/07/14/11/view_article
14.07.2006
ПРАЗДНЫЙ ВОПРОС
Как отдыхает элита
…
Анатолий ЯРОШЕНКО, бывший депутат Верховного Совета РСФСР, Государственной Думы РФ 1-го и 2-го созывов:

– Я всегда придерживался мнения, что отдых – это смена занятий, поэтому никогда не тратил драгоценное время на безделье. Когда директорствовал в Большеуринском совхозе, мы с женой Людмилой после напряжённого трудового дня спешили в сельский Дом культуры на спевки в хоре. Не случайно с лёгкой руки журналистов меня в ту пору называли поющим директором.

Став депутатом, положил за правило проводить отпуска в разъездах по избирательному округу, а он у меня простирался от центральных районов края до Северо-Енисейского, всего 14 территорий. Поэтому каникул едва-едва хватало, чтобы побывать везде.

Честно говоря, на первых порах я рассчитывал, что много свободного времени появится после выхода на заслуженный отдых. Но жизнь повернулась иначе. Во-первых, много времени занимает подсобное хозяйство, ведь до последнего времени мы держали на подворье корову и прочую живность. Нынче оставили только бычка да кур и огород в 15 соток. Иначе нельзя: подворье кормит сразу три семьи – нас с Людмилой, сына и дочери. Да и работать на земле для меня всегда было в удовольствие.

Во-вторых, по складу своего характера я не могу быть равнодушным созерцателем сегодняшней жизни. Поэтому продолжаю по мере возможности быть её активным участником, являясь членом краевого совета аграрной партии России и членом комиссии по наградам Законодательного Собрания края. Меня часто приглашают на различные совещания в районе, городе и крае, а бывшие избиратели по привычке обращаются за помощью. В последнее время появилась ещё одна нагрузка: разобрать и систематизировать личный архив. В такой круговерти буден незыблемым остаётся только одно правило: раз в неделю мы собираемся со старыми друзьями в бане. Одним словом, скучать некогда.
…

ЗМІ Красноярського краю про Анатолія Ярошенка:

http://www.kvgazeta.ru/articles/65-anniversary/2820-2012-01-19-19-00-02.html
«Мне есть, что спеть…»
К 75-летию замечательного патриота и гражданина Анатолия Ярошенко

http://www.krasrab.com/archive/2012/01/19/15/view_article
ЧЕЛОВЕК ТАЛАНТЛИВОЙ СУДЬБЫ