Були колись богатирі!
Хто сьогодні не знає ім’я нашого славного земляка, неодноразового олімпійського чемпіона, важкоатлета Леоніда Жаботинського? Свого часу це прізвище лунало на весь світ! Та виявляється, Леонід Іванович був не єдиним богатирем у родині Жаботинських. Наприклад, у с. Васюки до війни жив дядько олімпійського чемпіона Василь Лукич Жаботинський, про силу якого в цих краях і досі пам’ятають старожили.
Ці розповіді від знайомих неодноразово чув і житель Новоолександрівки В.А. Корх. Володимир Андрійович залюбки поділився своїми записами про богатиря Василя Жаботинського.
– В.Л. Жаботинський народився у 1912 році. До Васюків з Успенки його батько разом з сім’єю перебрався у 1925 році, – розповідає Володимир Андрійович. – Люди згадували, що Василь Лукич був трішки вище середнього зросту, але вирізнявся надто кремезною статурою. Він носив чоботи 50 розміру, в яких розшивав халяви і викидав клинки, бо інакше не влазили товсті, як колоди, ноги.
В.Л.Жаботинський возив прийняте від населення молоко, а також сироватку до Краснопілля. Навесні, коли грунтова дорога перетворювалась на одну суцільну калюжу і кінь відмовлявся далі тягти воза, Василь Лукич завжди знаходив вихід. Він розпрягав коня, сам займав його місце і тягнув до кращої дороги. Ті, хто бачив це, зовсім не дивувались, коли цей чоловік міг, граючись, перекинути двохпудову гирю через дах комори.
Кожного дня, спостерігаючи за неймовірною силою місцевого богатиря, незабаром сільські чоловіки й для себе придумали розвагу. Вони укладали парі між собою, беручи в долю, звісно ж, і Василя Лукича, придумували якісь завдання для нього і спостерігали: чи вправиться він з ними, чи сил забракне?..
Одного разу вони засумнівалися, що В.Л.Жаботинський може пронести понад сімдесят метрів шістьох чоловік.
На рубель, за допомогою якого ув’язують віз з сіном, з обох боків почіплялось по три не маленьких сільських чолов’яг, і Василь Лукич поніс їх до вказаного місця, де відразу ж розпили всі разом ним виграний, а кимось й програний могорич. А ще люди пам’ятають, як В.Л.Жаботинський теж на спір, запрягшись у воза, возив шість чоловік із Васюків до Новоолександрівки, а це близько кілометра відстані, та ще й через глибокий яр!
А ось ця історія сталася у голодний 1933 рік. В.Л. Жаботинський пішов на вечірні посиденьки до свого друга Миколи Олександровича Васюка. Сиділи довго, не запалюючи світла, щоб не “приманювати” заготівельників хліба. Аж раптом їх розмову перервав незрозумілий шурхіт у дворі. Вийшовши на вулицю, побачили відчинений погріб, з якого злодії виносили мішки з картоплею. Один з невідомих нічних візитерів навів обріз з рушниці на Жаботинського і нажав на курок, але той дав осічку. Скориставшись цим, Василь Лукич вибив зброю, затис злодія у своїх обіймах. Кинувши мішок додолу, на допомогу товаришу кинувся інший зловмисник, але за секунду і він опинився у “лещатах” Жаботинського. Так і тримав Василь Лукич двох злодіїв, поки М.О.Васюк зв’язував третього. Коли в’язали цих обох, то зняли з них чоботи. Виявляється за халявами у злодіїв були ще й ножі, якими вони так і не встигли, а точніше не змогли скористатися, бо В.Л. Жаботинський “обійняв” їх так сильно, що коли відпустив, то вони попадали на землю. Вранці ж злодіїв здали дільничному.
Невідомо, як би склалася доля Василя Лукича далі. Можливо б і він став видатним спортсменом, але цьому завадила війна. У 1943 році його було мобілізовано до діючої армії. Служив він у десантних військах і загинув смертю героя у 1944 році. Можна з впевненістю сказати, що богатирем В.Л. Жаботинський був не лише тілом, а й духом і, коли прийшла нагода боронити рідну землю, не вагаючись, віддав за неї життя, залишивши після себе добру пам’ять у односельчан, які вже не один десяток років передають від покоління до покоління розповіді про неймовірну силу цього чоловіка.
О.МОЦНИЙ
Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/2-1-0-1
13.08.2009
Знай наших!
Були колись богатирі!
