Про більш ніж 90-річну історію «гострого» видання і про особливості теперішніх жартів розмова з відомим українським письменником-гумористом.

— Чи правда, що в радянські часи якщо став «героєм» публікації в «Перці», то могли звільнити з роботи?

— І звільняли, і оголошували догани. У ті часи на кожен критичний виступ органи мусили реагувати. І зрозуміло, фейлетоніст зважував кожне слово, перевіряв кожен факт. А от якщо до друку пішов наклеп — писали скаргу в ЦК, а вже звідти нам передзвонювали на ось цей червоний телефон, який називається «інфарктним». Бувало по-різному: напишеш фейлетон про високого чиновника, і той, як кажуть, пройде гладенько. А траплялося, зачепиш когось на рівні району, і добряче вигрібаєш…

— «Перцем» нерідко і лякали…

— Свого часу ми дуже багато листів отримували. І, звичайно, реагували. Та нерідко бувало, що приїжджаєш на місце якогось конфлікту, а факти не підтверджуються. Та вже поповзла чутка: «О, до Івана Івановича приїздили з «Перцю». Це, мабуть, вже щось страшне трапилося». Знаєте, для радянської людини видання було і зараз є своєрідним рупором…

— У чому головне покликання гумору?

— В усі часи головним покликанням гумористів вважалося показати недоліки людини, аби вона, побачивши себе збоку, змінилася на краще. Колись Президенти Франції Жорж Помпіду та Фінляндії Урхо Кекконен, розкривши вранці газету і не побачивши на себе карикатури чи шаржу, вигукували: «Що сталося? Я ж іще живий!» А в Англії вважалося, якщо у сатиричному журналі «Панч» («Punch») на політика не було жодного шаржу, то він ще не справжній політик.

— Як сьогодні люди реагують на гумор?

— По-різному: або агресивно, або удають, що не помічають. А буває така реакція, що й не сподівався. Надрукували ми малюнок-байку народного художника-перчанина Анатолія Василенка. Там різні звірі діють. І щоб ви думали? Зустрічаю я одного чоловіка, а він і каже: «А я знаю, кого ви мали на увазі в цій карикатурі! Там у ведмедя вуха, як у такого-то, у лисиці зачіска, як у такої-то…» Кожна людина в усьому бачить те, що хоче бачити. Сьогодні в гуморі і сатирі часто є текст і немає підтексту. І цим твір часто програє, бо прямолінійність нерідко переходить у грубість…

— Чи справді існував конфлікт між київським «Перцем» і московським «Крокодилом»?

— Скажу так, раніше і справді писали про ворожнечу між гумористами Києва і Москви. Кивали на те, що «Перець» — молодший друг «Крокодила», бо почав виходити лише у 1927 році… Насправді було інакше. Наш журнал був започаткований ще у 1922 році під назвою «Червоний Перець» і виходив додатком до «Вісника ВУЦВК». Більше того, я з’ясував, перший номер «Крокодила» побачив світ у червні 1922 року, а «Перець» — ще у квітні. Виходить, що «Перець» — старший! (Сміється.) Але насправді з московськими колегами, як і зі всіма гумористами в світі, ми співіснуємо абсолютно нормально. У нас ніколи не було ніякої неприязні. Якось, пригадую, коли ми приїхали в Москву на нараду молодих фейлетоністів, то всі із п’ятнадцяти республік зібралися в якомусь готелі на одному поверсі. І от казах, редактор чи його заступник, тоді пожартував. Каже: «Ну от всі ми тут сьогодні зібралися… І крокодилівці прийшли… Але що там «Крокодил», от «Перець» — це справжній крокодил». Посміялися і все. Але ніякого конфлікту між нами ніколи не було.

— Чи достатньо зараз гумору на останніх сторінках в українській періодиці?

— Резюмував би дипломатично: хай на останній сторінці будуть і красиві жінки, і кросворди, і анекдоти, і гуморески, і, звичайно ж, гарні карикатури. Всі вони, відображаючи дійсність, ще раз доводять, що українці, незважаючи ні на що, все ж вміють сміятися. І передусім — над собою.

Довідка

Сатирично-гумористичний ілюстрований журнал «Перець», заснований у 1922 році, нарівні із московським «Крокодилом» був найпопулярнішим  виданням СРСР. Щомісяця, виходячи більше ніж тримільйонним тиражем, він приносив у бюджет 15 мільйонів рублів. Популярним він був тому, що завжди відстоював справедливість, боровся проти бюрократизму та хамства. Часто до видання зверталися, як в останню інстанцію. І «Перець», звичайно ж, допомагав.

Джерело:
http://i-visti.com/publications/11_676/3785/
Автор: Валентина ОЛІЙНИК
№11 від 28.03.2013
Головний редактор «Перцю» Михайло Прудник: «Сьогодні гумор прямий і грубий»