«МОНОЛІТ»

151112_Monolit1Уже більше року Україна в очікуванні перемоги, перемоги над «братнім» ворогом, який має можливість з’явитися в будь-яку мить і знищити впритул, посміхаючись та брешучи в очі. Разом з тим маємо честь з повагою говорити про тих, хто став захисником держави у такий надскладний для неї час, коли вона, знесилена політиканством, зрадництвом, заздрощами, майже стоячи на колінах, мусить мобілізуватися й відбити ворога в кількадесят разів сильнішого, й не лише озброєнням. Краснопільчанин Павло Деревицький з позивним «Моноліт» один з таких.

Під час своєї першої за десять місяців служби офіційної відпустки десантник заново переосмислює всі дні, проведені у зоні бойових дій, виконання операцій і свої дії, переосмислює себе. Все це вилилось у своєрідний монолог Павла «Моноліта».

Свого часу хлопець проходив строкову службу у «Десні», потім за контрактом служив у прикордонних військах, далі жив цивільним життям. Коли в Україні спалахнула війна і почалися одна за одною хвилі мобілізації, отримавши повістку, ховатися не став. Пізніше Павло скаже, що після того, як побачив, з ким і проти кого доводиться воювати, він ні на мить не шкодує, що вчинив вірно.
151112_Monolit2
– Після мобілізації потрапив до 93-ї механізованої частини, учебку пройшов у Дніпропетровській області, – розповідає молодший сержант Павло Деревицький. – За спеціальністю я водій, але в армії, як такого поняття «спеціальність» не існує, тож навчався в автобаті, був командиром взводу. А потім до частини прибув представник 81-ї окремої аеромобільної бригади, який підбирав хлопців для новоствореної 5-ї Батальйонно-Тактичної Групи (БТГ).

Я ніколи не був десантником, навіть не бачив парашута, але вирішив себе випробувати. А далі почалася інтенсивна підготовка. За два місяці мене навчили більше, аніж за рік строкової служби. Тут не ходили днями стройовою по плацу і не складали сніг квадратиками, як у «Десні», натомість навчали стріляти з усіх видів зброї, маю три стрибки з парашутом. З усього видно було, що готують на совість для серйозних випробувань. Дійсно, після навчань поїхали в зону АТО, де наша 5 БТГ увесь час перебуває на передовій. Я пишаюсь своїм підрозділом, який складається переважно з бійців з досвідом, які перейшли у ЗСУ з добробатів. Є там і Кіборги, і айдарівці, і оунівці, і донбасівці, і азовці та інші. 5 БТГ вже відзначилась під час подій у Дебальцево, за що хлопці отримали нагороди.

Важко було, особливо перші місяці. Дали зброю, набої, але умови… Жодного дня не жили в людських умовах: намети, бліндажі, окопи. Наш підрозділ не стояв на місці, перекидали із завдання на завдання. Все, що могли взяти із собою: теплі речі, пайок, з цим сиділи у лісах, лісопосадках, полях. Мерзли страшенно, були перебої з водою, продуктами. Чесно скажу, на кільку і бички в томаті дивитись не можу. Не знаю, можливо в інших підрозділах забезпечення краще, але за свій кажу те, що є, точніше – чого немає. Можливо це тому, що бат новий, тому ще погано забезпечений всім необхідним. Одну зиму пережили, попереду нові випробування, про бензопилу, генератор доводиться лише мріяти, та не будемо панікувати, приїхали у відпустку, сподіваюсь із хлопцями-сумчанами за допомогою небайдужих людей, волонтерів до кінця відпустки потроху чогось назбираємо.

Про бойові епізоди десантник говорить мало, каже, це не найкращі спогади. Мало приємного. Так, сьогодні українська армія навчилася воювати, і місцеві жителі починають усвідомлювати, що чекали від «руського міра» іншого, але якою ціною?

– Наслухались багато, як тільки нас не називали, – згадує Павло, – Одна жінка прямо в очі назвала мене з товаришами «дебілами», щось доводити не було сенсу, а за кілька днів у її будинок влучив снаряд від тих, кого вона називала героями, і хто за її ж словами, по мирним не стріляє. Свою позицію вона поміняла, стала волонтеркою, але яку ціну довелось заплатити за прозріння?

Був ще один пам’ятний епізод в житті «Моноліта», про який він розповідає більш охоче, аніж про бойові дії.
151112_Monolit3
– Одного серпневого дня нас зняли прямо із позицій і командирували до Чугуєва, де наш підрозділ мав отримати нову техніку, – розповідає Павло Деревицький. – Техніку нам вручав Президент України Петро Порошенко, ось тоді я від імені десантників передав йому прапор, який з бійцями 81-ї окремої аеромобільної бригади пройшов Авдіївку, Піски, Водяне, Донецький аеропорт. З пам’ятним підписом Президент передав його на виставку бойових прапорів, справжніх фронтових реліквій, які побували в найгарячіших точках. Знаєте, на війні на багато речей дивишся по іншому, йде переоцінка цінностей. Все змінилося, змінився я, і прапор для мене – це вже не просто шматок тканини, як здавалось раніше, він разом з воїнами пережив і побачив багато перемог і трагедій.
151112_Monolit4
Скоро скінчиться відпустка, і Павло разом із сумчанами-побратимами повернеться на Донбас. Нещодавно охороняли підступи до Маріуполя, а останнє місце дислокації, звідки йшов у відпустку – сектор «С» під Волновахою, блокпост із поетичною назвою «Перлина». Сюди й повернеться, а там – куди наказ буде. І хоч нині «перемир’я», вони прекрасно розуміють, що їх там чекає… На запитання, чи пішов би він контрактником, якби знав, що воюватиме, що не матиме належної амуніції, що доведеться знову мерзнути в холодних бліндажах, хлопець чесно зізнався, що, мабуть, подумав би.
151112_Monolit5
Але хто б там воював, як не ми? Комусь треба було воювати, – тут же ж додав він. – Страшно? Страшно! Коли маєш наказ вирушати на завдання і бачиш, що квадрат, в який маєш вирушити, світиться від пострілів і вибухів, як «нічний Париж», страшно, бо знаєш, що проти тебе воюють професіонали, перед очима пробігає все життя. Але треба їхати, бо усвідомлюєш, що там, за спиною, твої батьки, сестри, родичі. Не дай Боже, допустити у наші краї усю цю мерзоту.

Ось так, хай наш воїн частіше голодний, аніж ситий, хай він частіше босий і голий, аніж взутий і одягнений, хай без надважкої зброї, а не озброєний до зубів. Але свідомість, Божа ласка, відчуття власної правоти у виконанні достойної справи для свого ж народу, поступово роблять свою справу. Та війна приречена на поразку без підтримки тилу. Вже 30 листопада Павло вирушить на Донбас, кожен з нас може зробити так, щоб поїхав хлопець із усвідомленням того, що він не сам, що про нього і його побратимів пам’ятають на Краснопільщині. Не варто забувати, що хтось в ці хвилини спить на піддонах в наметах, щоб ми мирно спали в теплі і затишку.

Якщо бажаєте чимось допомогти нагадуємо:
Реквізити ГО “Краснопілля”:
р/р 260033102984.
код 35906531, МФО 337568.
Назва банку: ТВБВ №10018/041 філії Сумського обл. управління АТ «Ощадбанк».

Тож якщо бажаєте допомогти чимось землякам, які сьогодні несуть службу в зоні АТО, телефонуйте 096-97-42-450 (В.А.Лавріненко).

Якщо хтось із Ваших рідних сьогодні несе службу в зоні АТО і потребує допомоги, звертайтеся за вказаним вище телефоном, своєрідний «штаб» громадських активістів знаходиться в смт Краснопілля по вул. Лермонтова, 5 (магазин «Техмонтаж»).

Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/monolit/2015-11-11-5686
11.11.2015
«МОНОЛІТ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *