Передовому досліднику творчості Григорія Сковороди в Україні сьогодні виповнюється 59 років

Леонід Ушкалов – український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор Харківського державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди, автор академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок, упорядник, редактор і коментатор численних наукових та художніх видань. А якщо коротше – один із найбільших українських інтелектуалів та найпрофесійніших науковців у своїй сфері на сьогоднішній день.

Леонід Ушкалов – один із передових дослідників українського літературного бароко та творчості Григорія Сковороди в Україні. Він – упорядник Повної академічної збірки творів Григорія Сковороди (2011), за яку тримав премію НАН України імені І. Я. Франка, а також автор книг: “Нариси з філософії Григорія Сковороди” (1993), “Світ українського бароко: філологічні етюди” (1994), “Григорій Сковорода і антична культура” (1997), “З історії української літератури XVII-XVIII століть” (1999), “Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду” (2001), “Два століття сковородіяни: бібліографічний довідник” (2002), “Барокова поезія Слобожанщини” (2002), “Григорій Сковорода: семінарій” (2004), “Есеї про українське бароко” (2006), “Від бароко до постмодерну” (2011), “Сковорода, Шевченко, фемінізм…” (2014), “Література і філософія: доба українського бароко” (2014).

Уже страшно?

“Від сакрального до сексуального й нецензурного” – так Євген Нахлік визначив межі/сфери/аспекти обізнаності Леоніда Ушкалова в українській літературі від XVII-XVIII століть до почату ХХІ-ого.

До 200-ліття з дня народження Тараса Шевченка вийшла книга Леоніда Ушкалова “Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання“. Вона містить близько 300 невеликих авторських есеїв про світ ідей та образів великого українського митця. У передмові до книги Ушкалов пише:

“У мого улюбленого філософа Сковороди є одне дивне слово: “все-на-все”. Так він перекладав по-нашому латинське universum. І книга /ця/ – це “все-на-все” Тараса Шевченка, коли хочете, його “абетка світу”. …Ця книга – спроба самопізнання. Казав же колись Іван Дзюба: “Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе”. Не більше, але й не менше”.

Чим цікава Ушкалівська Шевченківська енциклопедія? Тим, що вона відкриває мало не кожен день із життя знаменитого поета та художника, причому так, що він показується читачу тим своїм боком, яких схожий на звичайну людину, а не на пророка чи ікону (ще когось від цих слів нудить уже? бо мене – так). Здається, що Ушкалову якимось незрозумілим чином вдалося залізти до Шевченка в голову і здійснити – звичайно ж, не препарацію, – а відтворити ефект присутності там – в голові генія.

До прикладу, у “Моїй Шевченківській енциклопедії” є статті під назвами “ЗУБИ”, “КИТАЙ”, “ВІОЛОНЧЕЛЬ”, “УПЕРТІСТЬ”, “ОСЕЛ”, “САЛО” (ну куди ж без нього, ге?), “ЛОПУХ”, “ГАРЕМ” і “ЗЕЛЕНЕ”. А традиційних – нема, і все тут. З іншого боку, есеї Ушкалова – то не самі лише жарти, а кпинів і зовсім немає: то ще й лірика, і високе, і сакральне, і молоде, і дуже-дуже людське.

У статті “ГІТАРА” Леонід Ушкалов пише:

“За часів мого дитинства і юності, мабуть, кожен хлопець хотів навчитись грати на гітарі. Я, звісно, теж хотів і навіть трохи грав – то “бітлів”, то “жорстокі романси”… Моя стара-стара гітара ще й досі стоїть у кутку німим потвердженням Шевченкових слів “все йде, все минає”. До речі, сам поет теж трохи вмів грати на гітарі…”

Одразу й не спаде на думку, як це пов’язати ані з необакоровістю чи сковородинством Ушкалова, ані з просвітительством чи гуманізмом Шевченка. Але обоє вони стають трохи зрозумілішими і ближчими.

У статті “ЕГОЇЗМ” Леонід Ушкалов цитує уривок з листа Тараса Шевченка до Броніслава Залеського (останній рік заслання Шевченка – 1857-й, адресат – польський політв’язень, що відбував службу разом із ним):

“Для душ, які співчувають і люблять, повітряні замки міцніші й прекрасніші за матеріальні палати егоїста. Ця психологічна істина незрозуміла людям позитивним. Жалюгідні ці позитивні люди. Вони не відають найдосконалішого, найбільшого щастя на землі, вони, одурманені себелюбством, не знають цього безмежного щастя. Раби, позбавлені свободи! І більш нічого”.

Такого Шевченка ми не знаємо – який не бідкається про Україну, а рефлексує на тему філософії позитивізму, видобуваючи назовні із людини – універсальну людину. Але такого Ушкалова ми знаємо. Відбувається взаємне розкриття обох особистостей – щось насправді цінне для тих, хто хоче щось цінувати. І те, що читача запрошують до цієї їхньої віртуальної понадчасової розмови, багато чого варте.

…Студенти ж професора Ушкалова обожнюють і бояться, а ще кажуть, що він написав стільки, що не кожен за життя зможе стільки прочитати. А із його лекцій записують особливо смачні фрази, на кшталт “от панночки – бісові діти!”, збираючи їх у таке собі “Перло многоцінне”.

Джерело:
http://1576.com.ua/people/vid-sakralnogo-do-seksualnogo-leonid-ushkalov-1560
Від сакрального до сексуального: Леонід Ушкалов
5 листопада 2015 13:55 – ТАНЯ ДУБИНА
Передовому досліднику творчості Григорія Сковороди в Україні сьогодні виповнюється 59 років