«Пускаємо собак перед собою, вони доріжку натопчуть, а ми вже по їх сліду йдемо…»

160124_VydnivkaПо хрустящему морозу поспешим на край земли, и среди сугробов дымных затеряемся вдали…Саме ця крилата фраза спадає на думку в контексті боротьби зі снігом, який – підлий – взяв, та й випав серед зими. Навіть зведення із зони АТО відійшли на другий план – вся увага громади прикута до боротьби із стихією. «Зими вже не ті, а от раніше…», – плакались деякі. Хтось скаржився, а розгрібай тепер всім, навіть голова Сумської ОДА з рятувальниками Краснопільщину відвідав.

«Керівники вже не ті, от раніше від одного погляду першого секретаря біля ніг відповідальних осіб сніг так і тане, так і тане…» – знову хтось порине у спогади. Не треба, візит обласного начальства теж поставив декого у тупик, наприклад жителів Бранцівки, які завдяки обласним ЗМІ раптом дізналися, що відтепер у їх селі розташований психоневрологічний диспансер і туди вже без проблем доставляються продукти. А жителів Новодмитрівки від цього повідомлення кинуло у холодний піт, адже їх надія на те, що до них, а отже і до підопічних інтернату, через намети проб’ється цивілізація, почала танути, як сніг навколо колишніх зляканих чиновників… От і почали надходити до нас тривожні дзвінки щодо цієї ситуації, а ще пропозиції самим, без начальства, спробувати дізнатись, як живуть-виживають найменші села, відрізані від цивілізації.

І ми вирушили. В нагоді став голова Краснопільської райспоживспілки С. Ф. Миронов, який власним «УАЗиком» вирішив пробитись до села Виднівка, де його мешканці, а їх і десятка не набереться, вже кілька днів сидять без хліба.

Доставка хліба у населені пункти – це щоденний екстрим, – розповідає дорогою Сергій Федорович. – Не скрізь нашому транспорту вдається пробитись. Тому це вже не перша моя така поїздка. Днями завантажився хлібом і поїхав на Покровку. Сліди ніби є, мабуть прикордонники їхали, прилаштувався по них, але втрапив у замет, ледь не зіскочив у кювет, добре, що не робочою «Нивою» їхав, а власним «УАЗом», машина військова, тому лише застряг, люди допомогли виштовхати. Сьогодні дорогу спецтехніка розчистила і наша машина із хлібом і продуктами доїхала нормально. Але дивує позиція деяких сільських голів. Одні із шкіри лізуть, аби хоч якось допомогти своїм же людям у цій ситуації, а інші відповідають коротко: «То не наша дорога, а отже й проблема не наша». Те, що хліб ніяк довезти, виявляється, з їх слів, теж проблема хлібозаводу.

Хмелівський сільський голова О. О. Дяченко, який приєднався до нас дорогою до Виднівки, яке належить до сфери його відповідальності, ситуацію коментує з гумором, мовляв, якщо переживемо цю зиму, то будемо жити довго й щасливо. Але це сміх крізь сльози…

– Скільки за ці дні почув на свою адресу «міцних» слів, мабуть, за все життя скільки не вислуховував, – ділиться Олексій Олександрович. – Дійсно, не всі дороги розчищені, нехай мене розстріляють, але від того снігоприбиральної техніки у нас не побільшає. До Веселої десь трактор з Чернеччини пробивається, дорогу на Лозову пробив трактор з ТОВ «Ряснянське». Якщо дивитись на речі реально, то навіщо ми ряснянцям потрібні? У них своїх територій вистачає, але ж погодились, дякую голові РДА Ю. А. Яремчуку, який також посприяв нам у цьому питанні. Так, доводиться прохати, телефонувати раз по раз. Інколи хочеться на все махнути рукою, а потім кажу сам собі: «Треба просити, зрештою це ж не для себе прошу!». Я тут живу, це моє село. Виникла проблема з водою, за півгодини організували людей насос замінити, а треба прочистити дорогу – спасибі директору ТОВ «Чернеччинське» Миколі Олександровичу Якущенку, який виділив трактор. Так гуртом проблему вирішили. Хочу подякувати Сергію Федоровичу. Це вже не вперше, коли він привозить своєю машиною хліб, кидаємо лопати про всяк випадок і їдемо.

Вже дорогою до Виднівки зустрічаємо трактор, який прибирає сніг.

– Це техніка ТОВ «Чернеччинське», йде на Веселу, – продовжує сільський голова. – Тракторист – наш, місцевий хлопець, розчистив вулиці по селу відмінно. Спасибі М. О. Якущенку, виділив трактора на цілий день.

Так, за розмовами, дістаємося Виднівки, де на нас вже чекають місцеві «парламентарі», з числа «наймолодших» місцевих жителів. Вони заберуть хліб і вже потім рознесуть його по домівках односельчан.

Ох і дороги… Замело, не дай Бог…, – оце і вся скарга, яку довелось почути від дідуся із бабусею. – Пускаємо собак перед собою, вони доріжку натопчуть, а ми вже по їх сліду йдемо, – сміються вони.

А ще кажуть, що негода дошкуляє їх єдиному заробітку, бо вже тиждень заготівельники у них не забирають молоко. Макарони, сірники, дріжджі тощо раніше, ще до негоди, замовили у водіїв-хлібовозів, тож поки усім необхідним забезпечені.

Цього хліба нам на тиждень вистачить, а там, дивись, і дороги упорядкують, – з оптимізмом дивляться у майбутнє пенсіонери.

От якби потім повінь не прийшла негадано, а за нею зненацька багнюка, тоді знову будемо героїчно боротись із їх наслідками. Можливо знову хтось із начальства приїде, а раптом сам Президент, га?

Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/takogo_snegopada_davno_ne_pomnjat_zdeshnie_mesta/2016-01-22-5965
22.01.2016
Такого снегопада давно не помнят здешние места…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *