ПРИКОРДОННИК, ВОДІЙ, АРТИЛЕРИСТ

160304_V_KolesnykРубрика «Служать хлопці в армії» свого часу була постійною на сторінках нашої газети. Відслужив хлопець строкову службі чи прийшов у заохочувальну відпустку додому, і у райвійськкоматі такому обов’язково порадять зайти до редакції, розповісти про армійські будні. Змінились часи, зовсім іншою стала армія, іншими стали її солдати, і якщо вже погоджуються вони розповісти про свою службу, то чуємо ми не про стройову на плацу, не про вибухи на навчаннях, а про справжні канонади і реальну небезпеку. А що рубрика? Вона залишається і буде постійною, бо справжні хлопці, чоловіки й сьогодні служать в армії.

З одним з них, Володимиром Колесником, нас познайомив спільний товариш. Володимир тоді саме на кілька днів прибув у відпустку. Коротка розмова, в ході якої домовились наступного дня зустрітись у його рідному Земляному, а вже вранці Володимир пригощав у себе гарячим капусняком і не тільки…

Про таких кажуть – він «консерваторій не закінчував», а у розмові, як і кожен водій, може й міцним словечком загнути.

Володимир розповідає, що служити в армії хотів завжди, тому на початку дев’яностих пішов контрактником у прикордонники, як пам’ять про ті часи залишилась старенька камуфляжна форма із штампованою зіркою на спині, (щоб не крали), та зелений кашкет.

Тоді у Краснопіллі саме створювали прикордонний загін, тому хотів продовжити службу поближче до дому, але не пройшов за віком, – розповідає Володимир Колесник. – Хотів спробувати себе у миротворчому контингенті в Іраку – теж пролетів, бо мені 31 рік стукнув, а набирали до 30… Робити нічого, пішов у Рясне водієм і про армію згодом забув. А тут у серпні минулого року отримав повістку із райвійськкомату у 42 роки. Прийшов мій «зірковий» час, коли вік ролі вже не грав. Без розмов зібрав речі і поїхав. Чотири місяці служив у Сумах у 27 реактивній артилерійській бригаді сержантом, після чого вирушив до Донецької області, де служу останні три місяці, був водієм-електриком, начальником караулу.

Ось так колишній «погранець» і водій став артилеристом.

Сьогодні наше важке озброєння відведено від передової, тож не будемо вказувати, де саме розташована частина Володимира, але сам він жартує, що за ці місяці помолодів, бо навколо сосновий ліс. Каже, одягли, взули, годують непогано. Волонтери, небайдужі люди допомогли у підведенні води до занедбаного приміщення колишнього піонерського табору, а нині помешкання військових, облаштували баню.

– Командири «ганяють» майже щодня, навчають, тривоги влаштовують, при цьому говорять прямо: «Вже завтра ситуація на лінії розмежування може змінитися, тому треба бути готовими до найгіршого сценарію», – продовжує Володимир. – Та ми й самі це знаємо, бо час від часу прилітають з того боку безпілотники, за одним нещодавно на БРДМ ганялися. Ми хоч від «передка» відведені на десятки кілометрів, але коли там починає «гупати», то і в нас це добре чути. Оце таке перемир’я. Я не військовий стратег, не полководець, але чомусь здається, що з таким перемир’ям воювати будемо довго…

А як щодо місцевого населення, так я розповім два випадки, які сталися з нами з інтервалом у кілька хвилин. Заходимо в магазин, а там біля прилавка стоїть дівчина років 18-19, «нафуфирена», вся з себе, але говорить чомусь матом: «Как достали эти военные здесь ходить!». Можливо їх і справді ця війна і військова форма вже дістали за два роки, як нас, зрештою, але не думаю, що коли, не дай Бог, замість нас сюди прийдуть «ополчєнци» з їх «руським міром», то військової форми на вулицях поменшає… Змовчали, стерпіли, скупились, виходимо, а на порозі стоїть маленька дитина років п’яти і як закричить нам «Героям слава!». Я по натурі далекий від романтики і сентиментів, але щось у середині наче перевернулось – значить не даремно все це, значить за такими дітьми майбутнє.

Володимир пішов до армії у шостій хвилі мобілізації, тож думати про «дембель» ще зарано, як і хвилюватися, чи буде сьома хвиля, хто і коли прийде йому на зміну, натомість у нього є час подумати, щоб прийняти рішення, чи залишатися далі служити за контрактом, принаймні таке бажання у чоловіка є.

– «Передок» десь там, але увесь час на нервах, навіть коли приїхав у відпустку, в одну з ночей серед ночі рідних побудив криком, бо приснилось, що знову навчальна тривога, – усміхається мій співрозмовник, – А з іншого боку, знав, куди йшов, що це не гра «Зарница», та все буде у нас добре, це ж як тільняшка – за чорними смугами будуть білі, правда ж?

Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/prikordonnik_vodij_artilerist/2016-03-01-6116
01.03.2016
ПРИКОРДОННИК, ВОДІЙ, АРТИЛЕРИСТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *