Можливість поділитися теплом серця

Не один рік учнівський та педагогічний колективи Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів займаються благодійністю. Вони збирають гроші на ярмарках на новеньку музичну апаратуру для школи, то зносять продукти харчування, кошти, малюють малюнки, плетуть маскувальні сітки для потреб бійців української армії. А нещодавно відгукнулися на звернення допомогти обласному спеціалізованому будинку дитини у місті Суми, де знаходяться дітки віком від народження до 6 років.

Дізнавшись про те, що необхідно маленьким жителям цього закладу, за тиждень учні школи зібрали чималенький гуманітарний вантаж: багато одежини для малюків, іграшки, гроші, за які придбали соки, цукерки, памперси, соски, пустушки, миючі засоби, зубні пасти та ін.

До благодійної акції школярів доєдналися і приватні підприємці, які працюють на Краснопільському ринку. Вони через школярів передали новенькі речі для мешканців Дитячого будинку. Завантаживши весь крам до автобуса, представники шкільного благодійного десанту у супроводі вчителів, вирушили до місця призначення. Про те, що до будинку дитини прибудуть юні волонтери, керівники закладу знали, адже про їх приїзд домовились заздалегідь.

Радо прийняли працівники закладу та головний лікар Г.І. Литвиненко юних благодійників, а Галина Іванівна потім розповіла про цей будинок дитини і його мешканців.

– Коли тільки я стала тут працювати, було 157 діток на щоденному утриманні, зараз 80, з них 32 вихованці віком до року, решта від року і старші, найменшій три тижні, а найстаршому 6 рочків буде у грудні. З нашими майбутніми першокласниками займається педагог, адже коли дитина підготовлена до школи – це плюс. З різних причин діти до нас потрапляють: є круглі сироти, є дітки, яких батьки покинули у пологовому будинку, є забрані від батьків, є діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі, які зловживають алкоголем, ніде не працюють, кидають дітей на сторонніх осіб, що є загрозою життю і здоров’ю дітей.

Нашим малюкам надаємо різносторонню медичну допомогу, адже поступають до нас з педикульозом, коростою, різними проблемами зі здоров’ям. У нас працюють медсестри, педіатри, лікар з фізкультурно-лікувальної медицини, невропатолог, бо є у нас малюки з різними патологіями. Є дітки з пухлиною головного мозку, аутизмом, хворобою Дауна. Наших вихованців обстежуємо, якщо хтось із них потребує хірургічного втручання, направляємо до медичних закладів. Так минулого року у Києві прооперували трьох діток, у яких вроджена вада серця. Є у нас трирічна дівчинка, у неї хвороба, коли ламаються кісточки, за своє життя вона вже мала вісім переломів. Ми її возили на обстеження у інститут хребта. Це видимі проблеми, але є діти з психічними розладами. Це ще страшніше. Діти, народжені від батьків розумово-неповноцінних, це генетична патологія, яка передається наступним поколінням.

– Але разом з тим наші дітки веселі, контактні, люблять спілкування. У закладі часто проводимо святкові ранки, днями повеземо їх у розвиваючий центр. На свято Святого Миколая під подушечки будемо класти подаруночки. Нас часто навідують аніматори, нещодавно ми були учасниками акції “Біла лілія”, для якої ліпили ангелів, сердечка. Ми не ставили захмарних цін на свої вироби, зібрали більше тисячі гривень. Також дітки наші малюють на склі – виходять шедевральні витвори, недавно картину, яку вони створювали за допомогою своїх рученят, пальчиків, пустушок, купив один із банків.

Раніше, коли відвідувала інтернатні заклади, де виховуються діти, яким по 12-13 років, то вони вважали що чай сам по собі солодкий, хліб відразу випікається шматочками і т.ін. Тому у нашому будинку ми разом з дітками сіємо зерно, даємо їм борошно, потім булочки, бублики, розповідаємо, аби вони знали, звідки береться хліб. Також розбиваємо грядочки, на підвіконні дітки саджають цибульку, щоб потім її їсти. Є ще кімната Монтессорі, де навчаємо шнурувати, зав’язувати шнурочки, чистити взуття, мити посуд і інше. Словом максимально стараємося наблизити їхнє перебування тут до домашніх умов.

Не всі дітки, які прибувають до нас, навчені їсти з посуду, з ложки, пити з чашки. Одна дівчинка дивувалася, коли почула, що треба обідати, казала: – Що, знову їсти, і знову дві миски? Це для неї багато, бо коли жила з батьками, харчувалася тільки панахидками, які люди приносили до церкви, де жебракував її батько. Є діти з різними долями. Якось до нас з виховною метою привозила своїх доньок мама, яка хотіла, аби вони побачили, що є діти, про яких нікому піклуватися, крім держави. Її чада звикли до того, що тільки на щось подивляться, вже хочуть мати ту річ. Такий от метод виховання. Ще хочу сказати про нашу дівчинку Дашу, у якої часто трапляються переломи. Її забирають на усиновлення люди з Київської області, сім’я має трьох своїх власних дітей, старшій доньці 18 років. Вона купила батькам квитки і сказала: “Їдьте заберіть Дашу”.

Для того, аби дитину усиновили, вона повинна набути статусу дитини-сироти. Коли вона знає, що її будуть усиновлювати, стає впевненішою в собі, говорить гордо: “У мене є мама“. Багато у нас в країні добрих людей, взагалі Україна – щедра держава, велика кількість громадян допомагає закладу. Ще хочу сказати, що наших вихованців беруть тільки в українські сім’ї, закордонного усиновлення у нас немає. За останні п’ять років ніхто з наших діток не потрапив до інтернатів, усі усиновлені або взяті під опіку, тільки у минулому році їх 25. Але є категорія малечі, яка від нас вибуває у спеціалізовані заклади, це діти-інваліди, лежачі, вони переводяться у Богодухів або Комаровський Харківської області.

Підводячи підсумок своєї розповіді головний лікар дитячого будинку висловила вдячність школярам, їх батькам за те, що знайшли можливість поділитися тим, що вони мають. Побажала гарно вчитися і бути здоровими, думати про майбутнє.

Потім нам дозволили відвідати старших діток. Ми розділилися на дві групи і пішли до різних кімнат. Малюки посміхалися, жваво щось розповідали, знайомилися. А хлопчик Андрійко, уважно на мене подивився і сказав:

Мам, мам, ти приїхала? – Я вже великий! – Мам, а де Ліза?

І як потім розплакався той малюк, коли ми виходили з групи. Знаєте, були у мене в житті незручні ситуації, але такої – ніколи. Не знаєш, як себе повести, не знаєш що відповісти такому маленькому хлопчику, який дивиться тобі у вічі і говорить “Мамо…”

Пізніше мені розповіла працівниця дитячого будинку, що у Андрійка є мама, він її трішки пам’ятає, також у нього є сестричка Ліза, яка знаходиться у інтернатному закладі, бо їй вже 9 років…

Ми не знаємо, які обставини заставляють полишати батьків цих дітей, і ми, мабуть, не маємо права засуджувати такі вчинки, бо у будь-якому разі ці малюки доглянуті, не голодні, одягнуті. А дехто з тих горе-батьків навіть стає на шлях виправлення, знаходить роботу, житло і забирає своїх дітей із закладу. Очевидно одне – діти, які живуть у сім’ях зі своїми батьками, у родинах, можуть, хочуть і з радістю допомагають маленьким громадянам нашої держави, які опинилися у складних життєвих обставинах. Отже росте нове молоде покоління, більшість з якого, маємо надію, може співпереживати, безкорисливо допомагати, робити щирі вчинки задля інших. Давайте вчитися у них людяності, доброти, турбуватися і допомагати тим, кому це необхідно.

Наступну поїздку до дитячого будинку школярі планують зробити у грудні. Долучайтеся, приносьте до Краснопільської школи речі для малюків, памперси, тканину для пелюшок, іграшки (конструктори, розвиваючі іграшки), кошти, загалом – хто що може, головне – щоб це було від душі.
Ольга КИСЛЕНКО
Газета “Перемога”

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/kultura_i_svit/dumki_z_privodu/mozhlivist_podilitisja_teplom_sercja/12-1-0-702
08.12.2016
Можливість поділитися теплом серця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *