До чого прилаштувати меморіальну дошку? (Федір Достоєвський в Малому Приколі)

17 липня 1877 року з Петербурга була надіслана телеграма: “В город Суджу с нарочным в Малый Прикол Сниткину”. Відправив її Федір Михайлович Достоєвський… У той же день і за тією ж адресою він надіслав листа, де були такі рядки: “…Сегодня выезжаю… поскорее к вам, ибо смертельно хочется обнять детей…”. Лист прийшов 23 липня, на другий день після приїзду відправника.

Був колись на мапі Сумської області населений пункт, що називався Малий Прикіл. Але на початку 1970-х років, як і багато інших, потрапив в розряд “неперспективних” і в 1977 році, коли мені, волею випадку, довелося побувати там, був уже практично безлюдний. Пам’ятаю гарний рельєф місцевості, струмочок з кришталево чистою водою, безліч плодових дерев зі стиглими яблуками і грушами (була середина серпня) і… вулиця мертвих будинків, по якій – похилені електричні стовпи з обрізаними проводами. Будинки і паркани стояли ще міцно, але у дворах – зарості кропиви вище голови; і тиша, яка буває тільки на покинутих цвинтарях, від яких стає моторошно і страшно.

Велика частина жителів переселилася недалеко, в Миропільське відділення радгоспу (саме така повна назва села в Тур’янській сільраді Краснопільського району), з часом в Малому Приколі зникли і хати, і, врешті-решт, будівля старої школи, побудованої, як казали старожили, більше століття тому місцевим поміщиком для селянських дітей. Школа була досить простора – її будівник був оптимістом.

Приміщення, в якому була Прикільська земська школа, збудована 1878 року (фото 2013 р.)

Сьогодні в Малому Приколі, що отримав географічний термін “урочище”, залишився тільки старий цвинтар на пагорбі, який зрідка відвідують ті, хто ще пам’ятає своїх предків…

У 1872 році землі Малого Прикола придбав агроном, випускник Петровської сільськогосподарської академії, який вирішив на практиці випробувати отримані знання. Звали його Іван Григорович Сніткін. Йому 23 роки, він нещодавно одружився і чекає поповнення родини. Необхідно думати не тільки про те, як прогодувати сім’ю, а й про дім, де діти могли б вирости міцними і здоровими. Почалося облаштування садиби: побудували добротний дерев’яний будинок, і кілька флігелів, посадили невеличкий парк, оновили занедбаний плодовий сад і ягідники. Не забули зміцнити і напівзруйновану греблю через струмок – вода знову заповнила старий ставок, який відділяв садибу від сільських хат.

Федір Михайлович Достоєвський (1879 р.)

Чому молодий поміщик вирішив влаштуватися саме тут, що привернуло його, корінного петербуржця, в наші краї? Частково відповідь можна знайти в історії сім’ї Сніткіна. Виявляється, дід Івана Григоровича був родом з України. У молодості, продавши свій маєток на Полтавщині, він переселився до єкатерининського Петербурга, вступив на службу в один з департаментів, обзавівся сім’єю, змінивши прізвище Снітко на Сніткін. Чиновником став і батько Івана Григоровича, людина вельми культурна, який захоплювався театром і літературою, що не заважало йому бути глибоко і щиро віруючим християнином. Одружившись пізно на зросійщеній шведці – жінці вольовій, практичній і гордій, він дав чудову освіту своїм дітям – двом донькам і синові, не залишивши, правда, після своєї смерті ніяких статків. Матеріальної незалежності дітям довелося добуватися своєю працею…

Анна Григорівна Достоєвська (Сніткіна)

До 1875 року садиба в Малому Приколі була вже цілком облаштована, і сім’я І.Г.Сніткіна провела тут ціле літо. На наступний рік Іван Григорович запросив сюди і свою сестру Анну з родиною, але вона відмовилася: чоловікові необхідно було багато працювати і бути ближче до Петербурга. Тому вирішили провести літо в уже звичній Старій Руссі, тим більше що улюблений братик купив за свої гроші на своє ім’я в цьому містечку на Псковщині велику дачу спеціально для них. Чоловіка Анни Григорівни звали Федір Михайлович Достоєвський.

Але на початку травня 1877 року сім’я Достоєвських все ж переселилася до Малого Прикола. Та й сам Федір Михайлович, незважаючи на завантаженість роботою (щомісяця мав виходити “Щоденник письменника”), вирішив подивитися на нові місця, про які багато чув. Інтерес цей підігрівався ще й недавньою суперечкою з Х.Д.Алчевською, чудовим педагогом і письменницею, яка створила в Харкові першу недільну школу для простолюду. Суперечка стосувався національного питання, Достоєвський скептично поставився до твердження Христини Данилівни про те, що в Малоросії існує незалежність особистості. Зібравшись їхати до Малого Прикола, вирішив, видно, сам розібратися у всьому: питання самосвідомості народу, його моральність завжди цікавили письменника.

Рік 1877-й видався незвичайний. У квітні Росія оголосила війну Туреччині і направила свої війська на допомогу болгарам, що повстали проти турецького панування. Громадський підйом в Росії був дуже високий, в цьому Федір Михайлович переконався сам, проїхавши залізницею від Петербурга до станції Корєнєво, а далі – кіньми через Суджу, Миропілля, від якого до маєтку Сніткіна було 10 верст. Скрізь тільки й розмов, що “допомога братам-слов’янам”. На солдатських лицях зневіри немає, молодь в провінції масово записується добровольцями на війну. Подорожні враження, розмови з селянами М.Прикола стають темами для чергових номерів “Щоденника письменника”.

У затишній садибі Івана Григоровича Достоєвський не змінив свого звичайного робочого розпорядку. Чергові сторінки творів обдумувалися і начеркувалися вночі в чернетках. Ранок для Федора Михайловича починався після одинадцяти, він робив гімнастику і, якщо була гарна погода, йшов купатися в ставку. Потім ретельно одягався: завжди був у білій сорочці з крохмальним комірцем і в краватці. Помолившись, випивав дві склянки міцного чаю і відразу йшов до своєї кімнати працювати. Його дружина, Анна Григорівна, завжди в цей час працювала з ним, записуючи під диктовку начеркане за ніч. Потім все правилося письменником, і Анна Григорівна, переписавши все начисто, готувала рукопис до надсилання в друкарню. Правда, в Малому Приколі пошту відправляли не щодня, а два рази на тиждень. Слуга Івана Григоровича на ім’я Гордій повинен був доставляти рукописи на пошту в Миропілля, а звідти привозити одержувану на ім’я Достоєвського кореспонденцію (розпорядження про пересилання в Миропілля було зроблено ще в квітні). В Малий Прикіл з пошти листи, газети, журнали, нові книги везли буквально мішками. В кінці червня Федір Михайлович на три тижні залишав Малий Прикіл – їздив до Петербурга готувати до випуску черговий номер “Щоденника”, а на зворотному шляху заїжджав в село Даровоє під Москвою, де минуло його дитинство і де він не був уже тридцять років. І тоді пошта в Миропіллі отримувала листи і телеграми з позначкою: “Немедленно доставить с нарочным в имение И.Г.Сниткина в Малый Прикол“.

Вдало повернувшись до сім’ї, Федір Михайлович швидко увійшов в звичний режим. Після щоденного диктування і редагування рукописів він йшов до дітей і роздавав їм ласощі, які були у нього завжди про запас на цей випадок. Після четвертої години дня письменник зазвичай виходив на прогулянку, найчастіше сам, йшов у глибокій задумі, низько схиливши голову. О шостій годині він повертався до обіду, після якого часто читав дітям своїх улюблених письменників – Пушкіна, Гоголя, Діккенса, Вальтера Скотта. О дев’ятій годині вечеряли, після чого, благословивши дітей до сну, Достоєвський йшов до своєї кімнати і сідав за роботу. Так було майже кожного дня, іноді їздили на богослужіння в найближчу до садиби церкву. Такий розпорядок і спокійний, розмірений ритм життя був у Достоєвського не завжди, а тільки, мабуть, в останні 6-7 років. Цей тихий затишок і деякий добробут створила для письменника Анна Григорівна за допомогою Івана Григоровича. Здається, ніхто з близьких письменнику людей так не підпорядкував свої власні інтереси створенню творчої обстановки одному з найбільших художників світу. Прості людські радощі були у Федора Михайловича в ті кілька місяців, коли він жив у Малому Приколі.

А. Г. Достоєвська писала пізніше у своєму щоденнику: “Лето 1877 года прошло для всей нашей семьи весело и благополучно, и мы только жалели, что не могли остаться в деревне и на сентябрь… к концу августа мы вернулись в Петербург“. І відразу ж після повернення з Малого Прикола Федір Михайлович, відклавши всі інші заняття, почав роботу над своїм останнім романом “Брати Карамазови”.

І.Г.Сніткін ненадовго пережив свого великого кумира – він помер в 1887 році в Москві у віці 38 років. Його спадкоємці віддали маєток в Малому Приколі в оренду цукрозаводчику І.Г.Харитоненку, а пізніше – його синові. Так воно і тривало до 1917 року. Після революційних перетворень, розділів і колективізації село Малий Прикіл знайшло нових господарів, які обіцяли до 160-річчя від дня народження Ф. М. Достоєвського у 1981 році встановити в селі меморіальну дошку, на якій буде засвідчено перебування тут геніального письменника. Але трохи раніше знаменної дати побачив світ том «Сумська область» із серії «Історія міст і сіл Української РСР», в якому серед тисяч чудових людей, так чи інакше пов’язаних з Сумщиною, ім’я Ф. М. Достоєвського не значилося. Вирішили, мабуть, що це не той Малий Прикіл, тим більше, що «того» на той час вже не стало.

І. Скворцов

Джерело:
http://library-sumy.com/sumy/pismennik_sumy/117/783/
К чему прислонить мемориальную доску?

Друковане джерело:
Скворцов И. К чему прислонить мемориальную доску? // Сумское обозрение. – 1997. – 23 мая. – С.9.

(переклад – «Краснопілля Інфо»)

***

Наша довідка:

Анна Григорівна Достоєвська (Сніткіна; 1846-1918) – російська мемуаристка, дружина Ф.М. Достоєвського. Їй присвячений останній роман письменника – «Брати Карамазови». Разом вони прожили майже 15 років. 3 жовтня 1866 р. відбулась їхня перша зустріч. Письменник шукав стенографістку, і йому порадили Анну… Дівчина сподобалася вимогливому Достоєвському своєю старанністю, відповідальним ставленням до праці. Досить швидко ділові стосунки переросли в дружні, а невдовзі й у більш глибші почуття. Незабаром він записує у щоденник: «Разница в летах ужасная (20 и 44), но я все больше и больше убеждаюсь, что она будет счастлива. Сердце у нее есть и любить она умеет». 13 лютого вони обвінчалися. Ці дві дати стали для них родинними святами.

Їхнє спільне життя не можна було назвати легким: смерть первістка – донечки Софійки, невиліковна хвороба Федора Михайловича, тривалі лікування за кордоном, нестача коштів, пристрасть до рулетки, непрості стосунки з видавцями, складнощі з житлом, але любов і відданість одне одному допомагали долати усі клопоти і негаразди. Перебуваючи за кордоном, Ф.М. Достоєвський часто писав дружині. За роки спільного життя зібралося чимало листів, тому невдовзі виникла думка опублікувати їх. Письменник був спочатку категорично проти (у них багато особистого, навіть інтимного, призначеного лише для двох), але згодом погодився, зауваживши, що хай читають, заздрять нашому коханню. Готувала їх до друку Анна Григорівна. Найінтимніші рядки старанно закреслювала, не наважуючись виносити на широкий загал. Листи (понад 200) вийшли окремим виданням у 1926 р. «Бесценная моя женка, Анечка, целую тебя за твое ангельское письмецо взасос. Дорогая моя радость, с чего ты взяла, что ты «золотая середина»? Ты редкая из женщин, кроме того, ты лучше всех их. Ты и сама не подозреваешь своих способностей. Ты ведешь не только целый дом, не только дела мои, но и всех нас, капризных и хлопотливых, с меня начиная до Леши, ведешь за собою… Для меня ты прелесть, и подобной тебе нет. Да и всякий человек с сердцем и вкусом должен сказать это, если приглядится к тебе, – вот почему я иногда и ревную тебя… Да и кто же меня так балует, как ты, кто слилась со мной в одно тело и в одну душу?.

Анна Григорівна лишилась удовою у 35 років і ніколи не думала про одруження. Натомість, вирішила зберегти для нащадків усе, що пов’язано з іменем Ф. Достоєвського. І таки зробила чимало. Написала спогади, збирала автографи діячів культури, по крихтах визбирувала все, що так чи інакше було пов’язане з життям і творчістю класика світової літератури. Вона померла в Ялті 1918 року, а заповіла поховати себе у Петербурзі в Олександро-Невській лаврі поряд з чоловіком. Та громадянська війна, наступні бурхливі події на багато років відклали здійснення її заповіту. Під час боїв за Крим 1942 року кладовище було частково зруйноване, і її могилу знайшли лише у 1960-ті роки. Тепер її прах покоїться поряд з могилою Ф.М. Достоєвського; викарбовано і напис: «Анна Григорьевна Достоевская. 1846-1918».

Джерело:
http://presscenter.ukrinform.ua/history.php?day=9&month=6&year=2013

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *