Нову книгу про українського філософа “Ловитва невловного птаха. Життя Григорія Сковороди” презентували 15 березня. Обговорюємо її значення із літературознавцем Олексієм Сінченком

Євген Павлюковський: Про що книга?

Олексій Сінченко: Книга про життя Григорія Сковороди і має пов’язаність із серією. Це серія постаті культури, яку започаткувало нещодавно видавництво «Дух і Літера» і його ініціатор Леонід Фінберг. Це вже друга книга в серії. Ми маємо монографічне видання, яке покликане представити українському читачеві цілісну біографію великого українського філософа не переобтяжену стереотипами, які до сьогодні тягнуться від радянських часів. Бо для багатьох Григорій Сковорода — це такий селянський філософ.

Леонід Ушкалов показує нам абсолютно іншу постать, яка була своєю в середовищі аристократів, філософів, яка є однією із найяскравіших персон українського культурного відродження 18 століття.

Анастасія Багаліка: Григорія Сковороду прийнято сприймати як мандрівного і не прив’язаного ні до чого філософа. Чи таким він постає у цій книжці?

Олексій Сінченко: Питання у тому, що вкладати у мандрівний філософ. На той час були мандрівні дяки, спудеї Києво-Могилянської академії, які мандрують, заробляючи собі кошти на подальше навчання. Для Сковороди це була його концепція світогляду. Цілком свідомо прийнята позиція як незалежного філософа, інтелектуала, який у багатьох моментах ішов всупереч вподобанням своєї доби.

Анастасія Багаліка: Якщо говорити про значення не тільки для біографії Сковороди, а й літературознавчого сприйняття його доробку, то що змінює ця книга?

Олексій Сінченко: Ця книга насамперед змінює бачення самого Сковороди, а швидше, певно, свідчить про його присутність. Я говорив, що Леонід Ушкалов вже багато десятиліть досліджує творчість Сковороди. І читаючи цю книгу складається враження, він нарешті захотів побачити його особисто.

Він є автор-самовидець. Він промальовує картини і реконструює багато побутових елементів, про які нічого не йшлося. Автор задається питанням, за якою партою сидів Сковорода і якою ручкою писав.

У читача може бути несподіванка, коли автор пише, що тогочасний Київ — це 20 тисяч населення. І що Харків — це 6 тисяч населення. Тобто, в цілому 17-18 століття Україна могла мати близько трьох мільйонів населення. Так Ушкалов пробує реконструювати Україну 18 століття. Причому у побутовому вимірі: через одяг, наїдки, відстані, які долали. Це та інформація, яка на сьогодні від нас прихована і мало хто зосереджував на цьому увагу.

Анастасія Багаліка: Які ще книги є у цій серії? Чи може уже читач щось придбати?

Олексій Сінченко: Наразі проект тільки започаткований. Більшість видань перебувають ще у роботі. Опубліковані тільки дві книги. Зокрема, портрети Романа Корогодського, до якого іде висвітлення таких постатей як Шевельов, Луцький, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська. Я думаю, що у короткостроковій перспективі з’явиться книга і про Миколу Зерова, Михайля Семенка та Дарію Віконську.

Текстову версію підготувала
Наталія Роп

Джерело:
https://hromadskeradio.org/programs/hromadska-hvylya/cherez-postat-skovorody-leonid-ushkalov-rekonstruyuye-ukrayinu-18-stolittya-literaturoznavec
Через постать Сковороди Леонід Ушкалов реконструює Україну 18 століття, — літературознавець
16 березня 2017 – 09:25

***

У гості до невловного Сковороди

Леонід Ушкалов. Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди. – К.: Дух і Літера, 2017. – 368 с. (Серія Постаті культури»).

Григорій Сковорода живе в народній пам’яті як легендарний образ: Божий чоловік, мандрівний філософ із торбинкою з Біблією за плечима –  оце, здебільшого, і все. І не тільки тому, що мова його творів складна для розуміння. Щоб пізнати Сковороду, потрібно зайти на ту територію, на якій він жив насправді. І йдеться не лише про контекст епохи та всіх прочитаних ним книг. Це територія живого, діяльного людського серця. Власне, у цей простір філософ і кличе всім своїм життям: «Ти ще не блаженний, якщо поза собою шукаєш благ. Збери свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе колодязь тієї води, яка зросить і твій дім, і сусідські».

Книжка Леоніда Ушкалова надихає на таке наближення, вона підводить читача до філософа і надає ключі пізнання, залишивши з ним наодинці: мені, скажімо, після завершення біографії запраглося саме такого спілкування – вчитатися глибше у першоджерела.

Особливо цінне широке історичне тло дослідження. Тут і справді постає яскравий образ України 18 століття, як сказано в анотації. Коли автор описує навчання майбутнього філософа в Києво-Могилянській академії, викладання в Переяславському чи Харківському колегіумах – ми читаємо докладну розвідку про освітню систему того часу. Коли йдеться про відбір співаків ув імператорську придворну капелу та роботу в ній Сковороди, ми дізнаємося навіть фасон костюмів та меню артистів. Загалом книжка подає яскраву картину Єлизаветинської епохи, коли, скажімо, на закупівлю солодкого токайського вина відправляли цілу комісію-експедицію, а на оплату вчителеві в Переяславському колегіумі бракувало грошей. До речі, цікаво простежити резонанс філософа з епохою – усі її надмірності та злидні незбагненним чином тільки служили його розвитку: Токайська комісія дала змогу бідному студенту побачити світ і повчитися в західних університетах, а завдяки низькій оплаті в Переяславському колегіумі Сковороду взяли на викладання без попереднього досвіду й завершеної освіти в Могилянці. Зрештою, й та велика аскетична напруга філософа, яка вражала сучасників – чи не його відповідь розбещеній епосі?

Біографія Григорія Сковороди обрамлена розділами Prelude і Finale, покликаними показати резонанс філософа поза межами свого часу – його вплив на українського мислителя Олександра Потебню та вітчизняних поетів, які то відкидали його разом із традицією (футуристи), то захоплювалися, шукаючи в постаті незалежного самітника опори в марнотному світі (Павло Тичина, шістдесятники)… Цікавий композиційний хід, але зі стилістичного боку, можливо, варто було б усе-таки перенести всі літературознавчі розвідки на кінець дослідження, бо вони налаштовують на сприйняття наукового тексту, тоді як сама біографія написана легко й захопливо.

…«Наповнені наперсток і казан схожі; чи ти є казаном, чи наперстком – найголовніше, щоб ти був повний. Завжди шукай повноти, ким би ти не був». Я знайшла цю цитату в книжці Ханни Скандар «Духовні поради святого Шарбеля» (Львів: Свічадо, 2016). Відомий монах-мароніт жив у 19 столітті, освіту здобув у Богословському інституті святих Кипріана і Юстини у Кіффані – схоже на те, що творчість українського філософа якимись незбагненими шляхами домандрувала аж у Ліван. Та й так проникла у серце святого, що стала живим досвідом.

Марія Литвин

Джерело:
http://duh-i-litera.com/u-hosti-do-nevlovnoho-skovorody/
14.03.2017
У гості до невловного Сковороди