Краснопільськими стежками Івана Багряного

З давніх-давен наша благодатна земля багата на таланти, які дарують нам свої твори, кличуть переглянути їх книги, помилуватися художніми картинами. Ці роботи – сторінки з історії багатостраждального народу, часів його культурного відродження і довгожданого піднесення. Постійно відкриваємо імена тих, хто загубився з різних причин на стежинах людського буття, розгадуємо таємниці життя письменників, художників, артистів, тих, хто, прагнув самоудосконалюватися, зачарувати словом, ідеєю. Нерідко на заваді цьому були перепони, які складалися через певні історичні обставини.

Складна доля була у нині відомого на увесь світ видатного митця, літератора, письменника-емігранта Івана Багряного (Лозов’ягіна). Він – уродженець Охтирщини, з дитинства відчув потяг до світу прекрасного, школярем почав малювати, виготовляти з глини скульптурки, віршував, писав оповідання.

З благословення батьків 14-літнім хлопцем приїхав у 1920 році до Краснопілля, де відкрилася художньо-керамічна школа, щоб набути досвіду роботи з глиною, побачити життя. У всьому йому сприяв рідний дядько, що проживав у тодішньому нашому селі. Воно справило на нього невтішне враження, бо значно поступалось перед Охтиркою. Тут була лише залізнична лінія, якою перевозили в основному сільськогосподарську сировину, окремі виробничі підрозділи, діяв Ростаків млин, побудований у 1914 році неподалік від залізничної станції. Через дорогу від нього зведений був і постоялий двір, де мешкали прибульці з села, щоб змолоти борошна.

Будівля Ростакового млина (те, що від неї залишилося)

Та ця ідилія зникла, коли революційні перетворення внесли зміни і в життя місцевих підприємців. Будинок, який слугував за готель, за рішенням нової влади став прихистком для художньо-керамічної школи, його учні мешкали також у ньому. А їх навчалося не так і багато: десь 26-28, а учителів працювало 6-8 чоловік.

Юний Іван у Краснопіллі осягнув перші ази мистецтва, звідси пішов у самостійну дорогу. Вона у нього була дуже складною. Молода людина, яка поєднала у собі хист художника, поета, прозаїка, патріота-громадянина зі своїм світобаченням, не сприйняла тогочасні перетворення у країні. За свої відверті висловлювання потрапляв у тюрми, перебував на засланні, але це не стало перешкодою у сповідуванні оптимістичної філософії життя, він вже тоді вірив у перемогу гуманності і добра. Довелося попрощатися з батьківщиною, емігрувати спочатку до Словаччини, Австрії, а потім до Німеччини, де перебували його побратими по духу і перу. З його приїздом містечко Новий Ульм стало центром українського культурного відродження, демократично-визвольного руху. Тут письменник заснував газету “Українські вісті”, яка виходила друком 55 років і висвітлювала життя в Україні, друкувала літературознавчі матеріали, твори письменників, організовувала дискусії з різних питань.

Іван Багряний вирізнявся серед побратимів своєю відповідальністю за майбутнє батьківщини. З’являються його книги, які таврували диктаторський режим у колишньому СРСР. Романи “Тигролови”, “Сад Гетсиманський” стали визначною подією у літературному житті українських емігрантів. Вони вийшли ще до розрекламованих творів О. Солженіцина про сталінські гулаги. Вже пізніше романи охтирчанина, які побачили світ і в Україні, були посмертно удостоєні Державної премії ім. Т. Шевченка.

Підірване в засланнях, тюрмах здоров’я дало про себе знати і Іван Багряний у 57-річному віці відійшов за межу вічності. Він так хотів побувати на батьківщині, але не вдалося. Його творчість стала частиною боротьби за незалежність України. Борець за її щасливе майбутнє був реабілітований в 1991 р. Відтоді життєвий шлях, творча спадщина письменника глибоко вивчаються українськими літературознавцями, науковцями, усіма тими, хто є палким шанувальником красного письменства. Нині на Сумщині широко вшановується його пам’ять, вийшли численні розвідки, в яких аналізуються романи, повісті, поезії, статті Івана Павловича. Цими днями в Охтирці відкрито пам’ятник письменнику.

Будівля, де розташовувалася Краснопільська художньо-керамічна школа (згодом – Краснопільська СШ №2 (до 1983 р.), зараз – Краснопільське ПТУ №43)

У центрі уваги стало і наше Краснопілля, хоча про час перебування у художньо-керамічній школі І. Багряного ще мало вивчено, адже відсутні матеріали про її функціонування, є лише згадки про те, що вона діяла певний час. Не зовсім розлогі спогади про школу і наших старожилів. Однак, це не стало завадою, щоб приїхати до селища одному з дослідників його творчості київському журналістові, письменникові Сергію Козаку. Він лауреат різних літературних премій, зокрема І. Багряного, автор численних публікацій про Івана Павловича, свого часу десять років працював у м. Детройт (США), де очолював засновану нашим земляком газету “Українські вісті”, мав доступ до численних матеріалів про життя і творчість І. Багряного, інших представників української діаспори. З -під його пера вийшли книги “Українська література у вигнанні”, “Літературне обличчя української еміграції”, “Мовний аспект Івана Багряного”, різні буклети, бібліографічні довідники.

Представляючи в Україні “Фундацію Івана Багряного”, Сергій Борисович продовжує свою дослідницьку роботу, готує видавничий проект про місця, пов’язані з життям емігранта. Нинішнього разу він завітав у наш край, щоб побувати там, де 14-літній хлопець ходив сільськими дорогами, милувався тихими вулицями, слухав протяжні звуки поодиноких паровозів.

Сергій Козак у професійно-технічному училищі №43 з його директором Леонідом Ємельяновим

У професійно-технічному училищі №43 директор Л.Є. Ємельянов познайомив гостя з кімнатами, які у 20-роках минулого століття були навчальними класами художньо-керамічної школи. Приміщення було одноповерхове, вже пізніше зазнало змін, добудували другий поверх. Відбулася розмова про необхідність встановлення на приміщенні гуртожитку меморіальної дошки видатному земляку. Леонід Євгенович підтримав цю пропозицію і запевнив, що порушить це питання перед територіальною громадою. З’явиться і куточок, де буде розповідь про І. Багряного, його книги, інші матеріали.

Я давно планував побувати у Краснопіллі, – сказав С. Козак, – хочу, щоб творчість Івана Багряного знало ширше коло читачів. Його романи, повісті – то історія українського народу, літопис багаторічної його боротьби за незалежність України. Невипадково його романи “Тигролови”, “Сад Гетсиманський” висувалися на здобуття Нобелівської премії, але через смерть письменника не розглядалися комісією, але вони були б гідні такого визнання. Присвятивши своє життя вивченню творчості Багряного, сам на книгах, статтях Івана Павловича мужнів, загартовувався, ставив цілі, які долав. Захистив дисертацію у Мюнхені (Німеччина), тепер доктор філософії Українського вільного університету.

С. Козак дарує свої книги музею П.А. Грабовського

С. Козак побував також на площі Т. Шевченка, відвідав музей українського поета, революціонера П. А. Грабовського. Його завідувач Н. В. Скоропад познайомила з експонатами, розповіла про вшанування славного земляка. Гість поклонився пам’яті поета біля місця, де він народився, побував на вулицях села.

Київський літератор також завітав до редакції газети “Перемога”, передав для читального залу райбібліотеки низку книг, які видала останнім часом “Фундація Івана Багряного”.

Хочу подякувати за дуже посутню допомогу в мандрівці чудовим краснопільським краєм Олександру Козиру та Олександру Моцному – редакторам місцевої газети, колишньому і теперішньому, завідувачу музеєм Павла Грабовського пані Надії Скоропад. Завдяки Вам ця мандрівка була для мене і пізнавальною, і бажаною, і цікавою! Дякую Вам за Грабовське, за цікаві подробиці з буття краю! До спілкування і з найкращими побажаннями, – перед від’їздом подякував Сергій Козак.

Інф. “Перемоги”.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/u_ridni_kraji_povernuvsja_ivan_bagrjanij/2017-10-22-8598
22.10.2017
У рідні краї повернувся Іван Багряний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.