Рівно чотири роки тому в біографії Анатолія Горбенка фронтові медики «200» виправили на «300»

Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…

Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм…

16 червня 2016-го… Якраз чотири роки тому…

У Анатолія не було шансів. Жодних. Поряд вибухнув фугас, і український розвідник дістав безліч травм, що були несумісні з життям: відірвало обидві ноги, десятки осколків у тілі, складне поранення внутрішніх органів, живота, грудної клітки, критична крововтрата…. Навіть до найближчого польового медпункту мало шансів живим довезти. Та побратими вирішили: «Житиме!» За лічені секунди наклали турнікети, зупинили кровотечу. Поранений кричав від болю. Треба було терміново доправити його до медиків! А як дотягти? Раптом звідкілясь з’явилася бабця, притягла з хати стару дерев’яну драбину. На ній бійця, як на ношах, і донесли до українських позицій, де вже чекали лікарі.

— Ми зробили все можливе. Якщо вдасться швидко перевезти вертольотом, то невеликі шанси є, — попередили лікарі після операції. — Без повітряної евакуації ми точно його втратимо.

Евакуаційна бригада вилетіла з Краматорська. Пораненого домовилися забирати в Кураховому. А це лише чотири кілометри від позицій у Пісках. Настільки близько на той час вертольоти вже не направляли через надто високий ризик: машина стає гарною мішенню. Та поранений не міг чекати. Борт із червоним хрестом летів на гранично малій висоті, вправно «перестрибуючи» лінії електропередач і лісосмуги… Та коли долетіли до місця евакуації, виникли проблеми з посадкою…

— Коли прилетіли, довго не могли знайти майданчик. Вертоліт зробив одне коло, друге, третє… Час спливає, та й запас пального вичерпується, — пригадує Андрій Заремба, медик-анестезіолог. — Кружляли-кружляли… Тут передають, що треба вилетіти за межі міста, там є ділянка, де можна сісти, туди ж поїде машина з пораненим. Прилітаємо — нікого немає. Звіряємо координати, виходимо на зв’язок з польовими медиками. Нерви вже, м’яко кажучи, на межі, бо розуміємо, що час безповоротно втрачаємо. Пояснюємо орієнтири, медики кажуть: чекайте 10–15 хвилин, при цьому повідомляють, що стан пораненого погіршився — артеріальний тиск знизився до критичного рівня. Льотчики глушать двигун, чекаємо, час наче зупинився. Знову зв’язуємося. Говорять, що вони в місці зустрічі, але вертольота не бачать. Просто жах якийсь! Нарешті з’ясовуємо, що ми таки перебуваємо поряд — між вертольотом і медичним автомобілем лише засіяне поле. Якщо напряму — метрів 500, в об’їзд — значно далі. А медики — на звичайній санітарці, це аж ніяк не всюдихід. Разом з екіпажем ухвалюємо рішення перелетіти ці 500 метрів поля. А це ще ближче до лінії зіткнення. Втім іншого виходу немає! І знову не щастить. Двигун не хоче запускатися. Борттехнік вилазить на вертоліт, щось там «хімічить» — якісь прилади вимикає та напряму замикає електричний ланцюг. За 10 хвилин усе ж таки злітаємо.

Нарешті діставшись до пораненого, медики усвідомлюють, що він не транспортабельний — ситуація занадто важка. Чи перенесе політ — під великим питанням. Але відмовитися від евакуації — гарантовано винести вирок. Тож медики ухвалюють доленосне рішення — ризикувати.

— Потрібна штучна вентиляція легень, великі запаси кисню, висока швидкість інфузійної терапії, тобто вливати препарати в вену у струминному режимі. Пацієнт у шоковому стані, в нього вже три крапельниці стоїть у венах, — продовжує лікар.

Медик каже, що ті 80 хвилин перельоту до Дніпра були найдовшими й найважчими в його житті.

— Анестезіолога з практичним досвідом у 15 років важко чимось налякати, та той політ я навряд чи колись забуду. Вертоліт несеться з максимальною швидкістю, шумно, ситуація критична… Ми по черзі в ручному режимі закачували мішком апарата штучної вентиляції легенів (АМБУ) в легені пораненого повітря та стежили за рівнем насиченості крові киснем, який постійно намагався опуститися нижче критичного рівня. До того ж у нього постійно падав тиск, а часом через вібрацію його було неможливо визначити. Ми застосували величезну кількість препаратів, що були в наявності. Загалом пораненому перелили п’ять літрів крові та препаратів. Така цифра виходить за будь-які розумні межі, це суперечить усім медичним стандартам. Але саме завдяки таким ризикованим крокам нам і вдалося його довезти. Під час польоту ми вийшли на зв’язок із Дніпром, попередили колег про критичну ситуацію.

Андрій Заремба не зважився відстежувати подальшу долю пацієнта, та й не вірять прагматичні медики в дива… Але за тиждень усе ж таки ризикнув запитати колег, що з пораненим.

— Мені кажуть: «Ти знаєш, нічого, потихеньку повертається до життя, на четвертий день опритомнів, провели ревізію поранень…» Схоже, це саме той випадок, коли поранений народився в сорочці. Медицина того дня дійсно межувала з фантастикою.

Медик ледь знайшов у фронтовому блокнотику нашвидкуруч написане ім’я — Анатолій Горбенко. Кілька телефонних дзвінків і дізнаюся номер урятованого пораненого. Живий! Виявилося, що Анатолій на війні з перших днів, зазнав поранення під Іловайськом, чотири місяці був у полоні…

— Важко було сказати донечці, що тато залишився без ніг, — пригадує Анатолій Горбенко. — Показали їй фото героїв із протезами, а вона несподівано запитує: «Татко, а в тебе теж будуть такі ніжки? А рожеві можна зробити?» Я їй пояснив, що рожеві — то для дівчаток, а я ж чоловік, та ми все одно придумаємо щось цікаве. Пізніше обрали разом з нею яскраві наліпки та обклеїли ними протези.

Анатолій довго лікувався, витримав чимало операцій, але зовсім не шкодує, що пішов на фронт. Каже, навіть якби знав, чим усе закінчиться, все одно пішов би воювати. Хоч і втратив здоров’я, та знайшов чимало справжніх друзів.

Моє нинішнє життя не менш активне, ніж до ампутації. Наразі плануємо із сім’єю поїздку за кордон. Торік їздили в Карпати, накатали за день 1300 кілометрів, видряпувалися звивистою дорогою на гору півтори години, проходили через хиткі кладочки. Ті півтори години здалися мені вічністю. Дружина бурчала: «Куди ти лізеш? Воно тобі треба?» А для мене це була одна з особистих перемог.

Анатолій каже відверто, що навіть найсучасніші протези не замінять ніг. Та він переконаний: якщо лежати на дивані та скаржитися на несправедливість життя, нікому краще не буде.

P.S. Евакуація вертольотом — чималі витрати. Тонни пального, амортизація техніки, автомобільний супровід, робота десятків людей… Та система завжди працює навіть заради одного пораненого солдата, навіть коли шанси мінімальні… Заради однієї доньки, що обиратиме з татком яскраві наліпки, заради однієї дружини, що бурчатиме: «Воно тобі треба?», заради одного сина, що не дає спати ночами, заради однієї перекресленої цифри «200»…

Анастасія Олехнович
Кореспондент АрміяInform

Джерело:
https://armyinform.com.ua/2020/06/anatoliyu-gorbenku-pryamo-u-vertoloti-perelyly-5-litriv-krovi/
Анатолію Горбенку прямо у вертольоті перелили 5 літрів крові
16 Червня 2020

***

Читайте також:

http://krasnopillia.info/2016/06/22/vidvazhnomu-bijtsyu-ato-z-krasnopilschyny-terminovo-potribna-dopomoha/
Відважному бійцю АТО з Краснопільщини терміново потрібна допомога!
22.06.2016

http://krasnopillia.info/2016/08/16/tolya-ta-olya/
Толя та Оля
16.08.2016

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.