Author Archives: admin

Літературні силуети: Гнат Михайличенко

До 100-х роковин Гната Михайличенка

На противагу традиційним жанрово-стильовим утворенням, зокрема метанаративам, які поступово витискалися на узбіччя літератури, її простір заповнили мобільні новели, оповідання, шкіци, етюди, “акварельні плями” тощо, переважна більшість із них уже була апробована на початку XX ст. Яскравим прикладом може бути мала епічна форма передчасно загиблого, найзагадковішого в українській прозі Гната Михайличенка (27 вересня 1892 р. – 21 листопада 1919 р.), розмежована на два цикли, що писалися паралельно, – “Місто” (“Дівча”, “Повія”, “Старчиха”, “Місто” і т. д.) і “Лірика” (“Зацвіла моя Люба”, “Поцілунок”, “Кольорові аркушики”, “Дівчина”). Вони ввійшли до збірки “Новелі”, що з’явилася посмертно 1922 р. Continue reading

“Я мав відобразити світ, якого вже давно немає…”

П’ятого листопада, могло б виповнитися 63 роки літературознавцю, письменнику, доктору філологічних наук, професору кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, одному із найвидатніших сковородинознавців і дослідників української літератури Ушкалову Леоніду Володимировичу. Для того, щоб вшанувати пам’ять Леоніда Володимировича у залі засідань зібралися викладачі, студенти, близькі, колеги. Continue reading

Олександр Ігнатуша: Джерела історичних реконструкцій державно-церковних відносин в Україні 20-30-х рр. XX століття

Проблема характеристики джерел вивчення історії релігій і церкви в Україні радянської доби – одна із важливих для реконструкції подій і суспільних процесів. Це повною мірою стосується тих джерел, які віддзеркалюють внутрішньоцерковні процеси та державно-церковні відносини 20-30-х рр. ХХ ст. – часу, що мав свою логіку розвитку та історичну своєрідність. Цей час умістив формування й утвердження радянського тоталітаризму, а в площині державно-церковних відносин – доведення до абсолюту непримиримого ставлення партійно-державної влади до релігії та церкви, її виразників. Комплекс джерел збережених від цього часу, його зміст дозволяє з достатньою виразністю окреслити риси і закономірності системи, що постала уособленням суспільного зла, національної трагедії і непокараного злочину. Continue reading

90 років тому народу оголосили “великий перелом”… (II)

ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ

(Зі сторінок історії Сумщини та Краснопільщини у 1920-1930-х роках 20-го століття)

(закінчення)


Навесні 1938 р. Сумською міжрайопергрупою Харківського облуправління НКВС була „викрита” антирадянська організація, яка, начебто, з 1934 року діяла на території Краснопільського району. За цією справою заарештовано 19 педагогічних працівників, серед яких були інспектори райвно, директори шкіл і вчителі. Один з обвинувачених, не витримавши, очевидно, режиму допитів, „признався”, що члени цієї організації свідомо зривали викладання російської мови, затримували на складах райвно та шкіл посібники з російської мови, не видавали їх учням і вчителям, сіяли вороже ставлення учнів до дітей-росіян, всіляко намагалися відірвати учнів від комсомольського та піонерського впливу, дискредитували вчителів-комуністів і т. п. …
Continue reading

90 років тому народу оголосили “великий перелом”… (I)

ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ

(Зі сторінок історії Сумщини та Краснопільщини у 1920-1930-х роках 20-го століття)


Прояви насильства під час колективізації викликали протест серед селянства. В ряді сіл Сумщини він набував таких форм як заклики до припинення колективізації, бойкотування, саботаж колгоспного руху, несанкціоновані мітинги, бунти. Про один з них йшлося у листі мешканця слободи Краснопілля Сумського округу Кукулевського М. В. до газети „Радянське село”: „Після нічних арештів, в ході яких було заарештовано декілька селян, у 4 години ранку [3 березня 1930 р.] гурт селян рушив до міліції з викриками „звільнити заарештованих”. Почались суперечки. Селяни почали бити у дзвони […] На поміч Краснопільському селянству приїхали з інших сіл […] Розпочалася демонстрація, в якій взяли участь до 5000. На вимоги звільнити заарештованих міліція відповіла пострілами. Декількох було вбито і поранено. Демонстрація розігнана.”
Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (II)

(закінчення)

Однією з найприкметніших рис української культури часів Шевченка є те, що на передньому плані перебувають тут поезія, музика, етнографія, історія й театр. Усе інше, зокрема природничі й точні науки, філософія, пластичні мистецтва тощо, відходить на другий план. А в осередді тодішньої української культури опиняється пісня. Зрештою, саме з видання народних пісень і розпочалося слов’янське відродження: в 1814 році у Відні виходить «Мала простонародна славяно-српска пjєснарица» Вука Караджича, у 1823 році Ян Коллар видає першу частину збірки «Písně světské lidu slovenského v Uhřích», у 1825 році Франтішек Ладіслав Челаковський видає другу частину збірки «Slovanské národní písně» (у двох останніх збірках були й українські пісні). Так чи інакше, уже Олексій Павловський у своїй граматиці називав «схильність до музики й співочий талант» прикметною рисою українського національного характеру[190], а Микола Цертелєв, публікуючи українські думи, услід за Йоганном Ґотфрідом Гердером, пробує добачати в них «поетичний геній народу, його дух»[191]. Те саме було й у Галичині. Наприклад, у календарі «Pielgrzym Lwowski – Der Pilger» на 1823 рік Денис Зубрицький закликав галичан наслідувати приклад Гердера, Йоганна Йозефа Ґерреса, Вука Караджича та інших і збирати народні пісні. Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (I)

Доба Шевченка, з одного боку, є часом політичного занепаду України, а з другого – її культурно-національного відродження чи пробудження[159]. І зрозуміти феномен Шевченка можна лише за умови врахування культурного контексту його доби. Звісно, як геніальний митець Шевченко в певному сенсі перебуває «поза часом». За словами Віктора Петрова: «У Шевченка слід шукати не зв’язків з романтиками, не проявів романтизму або реалізму, а шевченкізму, розкриття його власної, своєї літературної доктрини, розробленої ним із сполучення Біблії, фольклору, історизму, революційного пафосу й творчих фантасмагорій поета»[160]. Це безперечно. Але, як підкреслював іще Михайло Драгоманов у рецензії на львівське видання «Кобзаря» 1893 року, Шевченко з’явився «зовсім не без предтеч і, власне, в часи, коли в усій Європі реакція «священного союзу» ослабла, коли і в самій Росії піднялись університети, етнографічна наука, славістика, коли сам уряд почав схилятись до думки про волю кріпаків…; коли виступала на сцену ціла генерація високоталановитих і народолюбивих ровесників Шевченка…»[161]. Continue reading

Ірванець про кроки і крики Коржа. Це задовго до мене зробив Леонід Ушкалов…

Олександр Корж. Криптолюбов — Discursus, 2018 — 136 с.

У моєму наплічнику книжки мають вилежатися. Але збірці Олександра Коржа це не страшно з багатьох причин. Найперша — вона невелика. На відміну від об’ємних, незручних через їхні м’які палітурки, збірок, випущених «Лютою справою», про які йшла мова в моєму попередньому матеріалі, книжка «Криптолюбов», що вийшла під маркою видавництва Discursus ще торік, має тверду палітурку й компактні розміри. Навіть у кишеню піджака вміститься при потребі. Підставка з неї добра, коли нема твердої поверхні. Навіть у теніс настільний нею згуляти можна, параметри дозволяють. Ну і ще безліч застосувань, а серед них — цю збірку можна прочитати.

Це задовго до мене зробив Леонід Ушкалов, знаний харківський науковець і письменник. Нині пан Леонід вже відійшов у засвіти, залишивши нам свій потужний за обсягом доробок, до якого залічується і ця його вступна стаття. У цій своїй передмові «Навіщо писати вірші…» пан Ушкалов дає своє власне, глибоке й надзвичайно цікаве бачення поетичного феномена, що носить це неблагозвучне, рипуче прізвище на літеру К. Вже у перших абзацах передмови ми дізнаємось дещо про поета, його творче прогресування. У 2003 році, в інтерв’ю (у нього вже тоді брали інтерв’ю!), Олександр Корж начебто заявив: «Найголовнішим з усіх мистецтв є мистецтво стриптизу». Continue reading

Леонід Ушкалов про світ ідей та образів Тараса Шевченка через призму досвіду самопізнання

Сьогодні в рубриці #книгатижняДіЛ ми розповімо вам про наше видання: “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” Леоніда Ушкалова. (Більше тут: http://bit.ly/2WrvGBp)

Ця книжка українського літературознавця складається з невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка. Він постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики. Автор розглядає Шевченка у широкому контексті української та світової культури. Ушкалов чудовий митець, як і Іван Остафійчук, з чиїми ілюстраціями і обкладинка, і сторінки.

Шевченко, його життя і творчість – це дзеркало, в яке дивився сам Ушкалов. Видається, що будь-яка книга – це досвід самопізнання її автора, тільки Ушкалов виявився у цьому експліцитнішим і відвертішим. Continue reading

Приходько Інна. Гнат Михайличенко: таємниці яскравого й трагічного таланту

До 100-х роковин Гната Михайличенка

Трагічна і загадкова постать у нашій літературі. Трагічна, бо загинув не повних двадцяти семи років, знищений денікінцями у Києві 1919 року. Трагічна, бо був викреслений з історії літератури та з пам’яті декількох поколінь і став просто невідомим, для неширокого ж кола фахівців-філологів – обвішаним стереотипними ярличками: “символіст-занепадник”, “хворобливий песиміст” і т. ін. А загадкова – з багатьох поглядів. Народився у Миропіллі (нині Сумщина, тоді – Курщина) у вересні 1892 р., вчився, звичайно ж, у неукраїнських навчальних закладах, та із юних літ була в нього така висока національна свідомість, що дай Боже багатьом нашим сучасникам! І звідки у нього така багата українська мова? Отже, це перша “загадка”: у зросійщеному середовищі – таке живе, таке яскраве українство! Далі будуть загадки біографічного плану, тобто непрояснені моменти життя аж до нез’ясованих обставин загибелі. І будуть загадки художньо-мистецькі, ось хоч би “Блакитний роман”. Безнадійна справа братися доконечно розгадувати таємниці таланту і цього небуденного, дивовижного життя, але погляньмо і подивуймося, який щедрий на оригінальних митців український народ. І задумаймося над тим, що народ наш таки незнищенний, як Фенікс. Continue reading