Category Archives: Сторінки історії

Перші враження про визволену Україну Олександр Довженко отримав на Краснопільщині

150318_Dovzhenko1
Довженко на фронті, 1943 р.

Книга “Історія Самотоївки від найдавніших часів” була вже майже зверстана до друку, як з села Комиші, що на Охтирщині, прилетіла приголомшуюча звістка. Знайомий краєзнавець з сусіднього району в особистому повідомленні на одному з форумів всесвітньої мережі аргументує, що славетний українець Олександр Довженко бував у Самотоївці. Лист справив враження вибуху бомби. Справді, – Олександр Довженко – людина з великої літери, митець, котрий, в небезпечні для життя “сталінські” часи, не лякався за свою національну свідомість, любов до України, як окремого регіменту, і раптом – має відношення до літопису нашої маленької батьківщини… Та про все по черзі.

1943-й рік. Перший секретар Комуністичної партії України Микита Сергійович Хрущов – один з керівників штабу Воронізького фронту, а Олександр Петрович Довженко, всесвітньо відомий український кінорежисер і кінодраматург, – “приписаний” до цього штабу, як військовий кореспондент. В цей час з майбутнім керівником Радянської держави його поєднують теплі, дружні стосунки; вони обговорюють всі новини та події, діляться планами на майбутнє, Довженко подорожує фронтовими шляхами в одному автомобілі з Хрущовим. 18 статей Довженка побачать світ у газетах, окрім того – він веде свої знамениті “Щоденники“, пише сценарій “України у вогні”, готується до зйомок документального фільму.
150318_Dovzhenko2
Олександр Довженко та Микита Хрущов. Фото 1943-го року.
Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (II)

150116_Didorenko_history1
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/01/15/leonid-didorenko-ryadky-z-istoriji-ridnoho-krayu-i/)

***
У 1708-1709 роках була проведена адміністративно-територіальна реформа, результатом якої стало створення Київської губернії, що включала і деякі нинішні російські території. Отже, поряд з гетьманською владою запроваджується і губернське правління на чолі з князем Голіциним. При гетьмані постійно знаходився російський резидент. А в 1722 році цар створив у Глухові Малоросійську колегію, яка фактично перебрала на себе владу на Україні. На чолі полків стають росіяни. Російським чиновникам цар надає в Україні земельні маєтності. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на українських землях поступово запроваджуються загальноросійські органи влади і управління, суд, становий поділ, адміністративна і правова системи.

Феодальні відносини не були скасовані і поступово відбувається закріпачення основних товаровиробників. Остаточно це сталося у 1783 році. Панівна верхівка українського суспільства – козацька старшина й українська шляхта – була зрівняна у правах з російським дворянством.
Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (I)

150115_Didorenko_history1
«Сумська Швейцарія» – так називають чарівний куточок Сумщини, в якому затишно ховається наша Краснопільщина.

Краснопільський район розкинувся на південно-західних схилах Середньо-Руської височини, простягши свою територію, котра становить площу в 1350 кв.км, на відстань між крайніми точками поверхні на 60 км з півночі на південь і біля 40 км з заходу на схід.

Стан клімату зумовлений віддаленістю району від морів. Відстань до портів Балтики становить 1000 км, а до портів Чорного моря — до 400 км. Район відноситься до однієї з найбільш континентальних частин України.

Краснопільський район межує з Сумським, Тростянецьким, Великописарівським районами Сумської області та Красноярузьким, Грайворонським районами Бєлгородської області, Суджанським і Бєловським районами Курської області Російської Федерації.
150115_Didorenko_history2
Через територію Краснопільщини проходили торгівельні шляхи, в тому числі й шлях трансєвропейського значення, який пов’язував Поволжя з Середнім Подніпров’ям та Західною Європою (Булгар-Київ). Шлях від Булгар до Києва через Вороніж містить біля 1400 км, або 40 днів звичайного переходу. При 20 зупинках шлях Булгар-Київ займав два місяці (40 днів дороги плюс 20 дньовок). Долаючи шлях від Києва до Вантіта – кордону стародавньої Русі на Сході, – мандрівники чи то купці п’яту зупинку робили на околиці Миропілля, де відомі кургани і городище X ст. поблизу Білогірського монастиря. Серед білогірських знахідок багато сіверянських височних кілець та інших типових для місцевих курганів речей. Та поряд з ними є речі і далекого привозу. Така, наприклад, бронзова качечка прикамського типу й своєрідна бляшка із зображенням людини і двох звірів (коня, вовка) теж характерна для Прикам’я VIII-ІХ ст. Залишили після себе проїжджі і скарби, знайдені в наші часи (в Миропіллі був знайдений скарб з 295 арабських монет).
Continue reading

Голодомор в селі Сінному

1126_Sinne1Після Громадянської війни і проголошення торжества Радянської влади на території колишньої Російської імперії тодішнім урядом на чолі з Йосифом Віссаріоновичем Сталіним була поставлена мета якнайшвидшої побудови комуністичного суспільства спочатку на території Радянського Союзу, а потім – на всіх континентах земної кулі. Для вирішення цієї мети сталінський уряд з багатьох методів цивілізованого правління народом обрав “найцивілізованіший” – диктатури пролетаріату, а точніше – середньоазіатського терору.

Тобто такого управління народом, коли правлячу верхівку проголошують на рівні з богами, а у народу відбирають всі земні блага: відбирають особисту власність, свободу вибору способу життя, свободу слова, свободу віросповідування, свободу совісті та ін.
Continue reading

Іван Остащенко: Дзеркало доби

1124_Ivan_Ostaschenko
Іван Остащенко народився і помер на Сумщині, проте кілька років (1954 – 1958 роки) провів у Дружківці. Він стояв біля витоків першого літературного об’єднання, відкритого при газеті «Дружковский рабочий» 26 листопада 1954 року; у нашому місті залишилися його родичі; всім, що відбувалося у Дружківці, він жваво цікавився до самої смерті.

В кінці 90-х років, дізнавшись про вихід журналу «Неизвестная Дружковка», Іван Маркович передав на мою адресу листа, де просив надсилати йому кожен новий номер журналу, що я й робив, додаючи різні видання місцевих авторів. У відповідь він став надсилати свої невеликі книжки, що носили автобіографічний характер, які друкував на власні гроші, працюючи мало не до останніх днів консультантом з бджільництва на Сумській обласній дослідній станції, яку у 2002 році перетворили в Інститут агропромислового виробництва.
Continue reading

Про трагедію в Сінному свідчить поет

1124_Ivan_Ostaschenko
Іван Маркович Остащенко народився в селі Сінному Краснопільського району Сумської області 18.01.1927 року. Ще з раннього дитинства він проявив потяг до віршування. Цей потяг він ревно беріг все своє життя – і все своє життя писав поезії та прозу. Доля не дала йому високого літературного вчення. Все життя він був початківцем, але попри цього він, де б не був, що б не робив – а завжди думав і мріяв про Сінне.

В 1997 році, коли підступна хвороба серця розпочинає дуже тривожити, Іван Маркович вирішує всі свої поетичні та прозові надбання опублікувати і роздати-роздарувати своїм друзям, близьким та рідним для того, щоб його праця жила серед людей. Ось тому з 1998 року розпочинають виходити одна за одною його прозові та поетичні книги “Лебединая песня”, “Просто бабуся Мавра”, “В Сінному на Сумщині”, “Дзеркало доби”, “Берег долі”, “Далёкое – близко”, “Империя зла”, “Вишенка”, “Шура”, “У жёлтого моря” та інші.

А в 2002 році Івана Марковича не стало. Залишились лише книги, подаровані ним, в котрих в кожному рядочку він говорить про Сінне. Велике зацікавлення для сіннян справили поетичні книги “Просто бабуся Мавра”, “В Сінному на Сумщині”, “Дзеркало доби”, “Берег долі”, які склали єдину поему про життя села Сінного з кінця 19-го століття по 1947 рік – рік третього голоду на Україні.

Друга книга цієї поеми про Сінне – “В Сінному на Сумщині” дуже яскраво і оригінально розповідає про роки колективізації та голоду в селі в 1932-1933 роки. Давайте заглянемо на сторінки книги та трішки прокоментуємо їх. Continue reading

Віртуальна екскурсія Краснопільським краєзнавчим музеєм

1120_Krasn_museum1Ця розповідь про Краснопільський краєзнавчий музей вперше з’явилася на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» як інтерв’ю з завідувачем музею С.Ю. Снісаренко у травні 2011 року, в переддень Всесвітнього дня музеїв. Розпочинаючи наповнення «Сторінок історії» нашого сайту, пропонуємо цю віртуальну екскурсію також і відвідувачам сайту «Краснопілля Інфо»:

http://krasnews.at.ua/news/skarbnicja_muzeju_nevicheprna/2011-05-16-971
Скарбниця музею – невичерпна

18 травня – Всесвітній день музеїв. Скарбниця музею, як і саме життя, як і наша історія – невичерпна. Тож запрошую вас разом зі мною здійснити таку собі екскурсію Краснопільським краєзнавчим музеєм, а нашим гідом у цій невеличкій подорожі буде його завідуюча С.Ю. Снісаренко.
1120_Krasn_museum2
– Світлано Юріївно, за своїм призначенням музей є своєрідним хранителем історії, цікаво, а яка історія у самого музею?

– Краснопільський краєзнавчий музей на засадах громадського працює з 1985 року, а 13 січня 1994 року йому присвоєно звання народного. На сьогоднішній день у нас налічується 1027 одиниць експонатів основного фонду, ще 3029 одиниць знаходяться на зберіганні. Саме ж приміщення, де ми разом з вами знаходимось, введено в дію ще у 1960 році, на жаль, з того часу жодного ремонту не проводилось. Не дивлячись на це, музей працює і підтримує тісні зв‘язки з навчальними закладами: школами, гімназією, профтехучилищем. Уроки мужності, миру, уроки за окремими темами історії і української літератури для старшокласників, виховні години – це далеко не повний перелік наших заходів. Щороку сюди приходять випускники шкіл минулих років і навіть десятиліть. Вважаю, сила людська в міцному корінні, що єднає минуле і сучасне, батьків і дітей. Не знатимеш минулого – не відчуєш по-справжньому сьогодення.
Continue reading

На місці скіфських поселень

1119_Krasn_archeolog1
Вперше наш розвідковий археологічний загін з’явився у Краснопіллі весною 1986 року. Саме із цього містечка розпочалися наші пошукові роботи уздовж річки Сироватки аж до Псла. Цікавили нас пам’ятки археології різних часів. І можу сказати, що нам пощастило, оскільки в межах Краснопілля і його околиці виявили 5 стародавніх поселень: чотири з них знаходилися в межах Краснопілля і п’яте – в районі глиняного кар’єру ближче до села Самотоївки.

Наступного року розпочали охоронні археологічні розкопки. Так, протягом 1986-1988 років наша експедиція, якщо пам’ятають краснопільчани (а її табір знаходився в посадці біля водонасосної станції) здійснювала археологічні розкопки в основному в чотирьох місцях: це в позаплавній терасі, що розмістилася внизу, поблизу магазину, що по вулиці Пушкіна, неподалік від садиби М.П.Бондаренка, біля нашого табору та в районі кар’єру.

За той час встановили, що перші поселення в Краснопіллі з’явилися десь наприкінці XII ст. до н.е., тобто більше 3000 років тому. Селище те знаходилось на піщаній терасі лівого берега р.Сироватки біля вже згаданого кар’єру. Невеличкі там розкопки виявили порівняно велику кількість фрагментів ліпного з добре вимішеної глини посуду з якісно обпаленою поверхнею, іноді навіть орнаментованою, що взагалі властиво для цієї кераміки, оскільки такі поселення є багаточисельними на території Лівобережної України і певна частина їх навіть добре досліджена.
Continue reading