Category Archives: Люди нашого краю

В нього є мудрість серця

Сьогодні моя розповідь про ювіляра Радівілова Юрія Івановича. Йому 50 років, він народився 6 лютого 1967 року в селищі Угроїди, де мешкає і нині. Тут його родина, сім’я, друзі, куми, сусіди. Була у нього не одна можливість переїхати до іншого міста або іншої країни, але чоловік цього робити не планує, бо він патріот свого села, району, своєї країни. Якби у нашому житті більше таких керівників, як Юрій Іванович, які звертають увагу на проблеми простих людей, ми б давно жили зовсім в іншій Україні – заможній, працьовитій, квітучій.

Спочатку дивуєшся, як він зумів зберегти чистоту сердечну, чуйність душевну? Його благородна інтелігентність, шляхетна скромність, органічна доброзичливість, вміння делікатно і не нав’язливо прийти на допомогу, просто зворушують. І що дуже приємно, інтелігентність і добре серце абсолютно не заважають бути йому твердим, впевненим, наполегливим і терплячим.
Continue reading

СПОРТСМЕНКА, ТОКАР, ТЕЛЕФОНІСТКА, ДОНОР І ПРОСТО ЧУДОВА ЖІНКА

161026_t_korniienko1Звичайно, це далеко не повний перелік позитивних якостей Тетяни Степанівни Корнієнко, яка 20 жовтня святкуватиме свій 70-річний ювілей. “Не віриться!”, “Не може бути!” – дивуються ті, повз кого вона щодня проїздить на велосипеді, ті, з ким щороку на Різдво занурюється у крижану купіль, ті, хто разом з нею вболівають на стадіоні за наших футболістів та марафонців. Тетяна Степанівна – це підтвердження того випадку, коли дата в паспорті зовсім не відповідає дійсності. Спілкування з нею приносить задоволення людям різного віку. Приміром, ми знайомі вже багато років, адже Тетяна Степанівна була героєм моєї чи не першої статті, коли молодим і “зеленим” лише робив перші кроки в “Перемозі”, з тих пір товаришуємо не дивлячись на різницю у віці у тридцять років. Коли зустрілися цього разу напередодні ювілею, Тетяна Степанівна із властивою їй посмішкою промовила, що про історію її життя можна написати книгу чи зняти фільм. Все може бути, і можливо ця стаття – це лише перший розділ до майбутньої книги…

ДО ВЕЛИКОГО СПОРТУ – ЧЕРЕЗ КУКУРУДЗЯНІ ПОЛЯ

Тетяна народилася у важкому післявоєнному 1946 році у Краснопіллі. Потім у неї з’являться ще два братика, але старша є старша, тож допомога батькам по господарству лягла на її плечі. Сьогодні Тетяна Степанівна з притаманним їй почуттям гумору стверджує, що якби не Микита Хрущов з його кукурудзяною реформою, то невідомо, як би в подальшому склалися її взаємовідносини із фізкультурою та велосипедом.
Continue reading

Олександр Козир: від юнкора до редактора

160912_o_kozyr12 вересня відзначив 70-річчя Олександр Васильович Козир, відомий і шанований в районі і за його межами журналіст з понад тридцятирічним стажем, який протягом п’ятнадцяти років очолював районну газету “Перемога”. Без довгих прелюдій і зайвої скромності зазначу, що є одним з тих, хто високо цінує його легке гостре перо, ясний розум, вірність обраному шляху. Скільки людей не знайшли себе у житті, занехаяли своє покликання, талант тільки тому, що десь, на життєвих перехрестях розминулись з тим, хто б вплинув на їх подальшу долю. Так сталося, що мою визначив саме Олександр Васильович, за що завжди буду йому вдячний. Сьогодні у нас є привід згадати, яким був шлях професійного становлення ювіляра. О. В. Козир поділяє його на три етапи, але при підготовці матеріалу у мене їх вийшло чомусь чотири.

ЮНКОР

Коли учень сільської восьмирічки Сашко почав писати перші дописи до районки, він і мріяти не міг про якісь там журналістські відрядження, подорожі. Все було навпаки: хотів бути вдома, висвітлювати життя простих людей, своїх одноліток з Тимофіївки. Його невеличкі оповідання друкувалися в «Перемозі», в газеті «Вперед» тоді Сумського району. Сьогодні Олександр Васильович вже й не згадає про що були ті його перші дописи, але точно знає, що в одному з них з дитячою щирістю захоплювався революціонером і першим прем’єр-міністром Демократичної Республіки Конго Патрісом Лумумбою.

Зрештою перші публікації принесли і першу славу, але не зовсім таку, на яку сподівався юнкор.
Continue reading

Берегиня краси

160912_r_mychak1Наша Краснопільщина славна багатьма неординарними особистостями. Напередодні ювілейної дати в житті Мичак Раїси Олександрівни хочеться висловити слова вдячності за її своєрідну, сповнену любові до життя, до людей, до природи життєву позицію.

Народилася вона у с.Славгород, після закінчення школи працювала в колгоспі спочатку дояркою, а потім завфермою. Рано залишилася вдовою з трьома дітьми на руках. Довгими зимовими вечорами почала працювати з голкою та полотном. Любов до рукодільного мистецтва визначила і подальшу долю її професії.

Деякий час працювала у місцевій майстерні, шила односельцям і не тільки їм, ошатне вбрання, оздоблюючи чудовими візерунками хрестиком, гладдю, рішельє.
Continue reading

До побачення, Олександре Івановичу!

160912_o_tsyliurykПопередній номер нашої газети на перший погляд нічим не відрізняється від інших, але разом з тим він історичний – востаннє його підписав до друку наш редактор Олександр Іванович Цилюрик.

За освітою він – педагог, свій шлях у професії розпочинав зі вчителювання у школі. Але так склалась доля, що більшість років віддав журналістиці. 37 років щодня, щотижня, він інформував про важливі і цікаві, приємні і не дуже події, розповідав про успіхи, нарікав на невдачі, розмірковував про високе і не забував про буденне, повертався спогадами у минуле і мріяв про майбутнє. І все це він робив для вас, шановні і дорогі наші читачі!

Він був з газетою у хвилини радості, не залишив її у найважчі часи, хоча мабуть, мав можливість покинути цей щоденний конвеєр пошуку матеріалів і знайти містечко тепліше і спокійніше. Мабуть немає в районі людини, яка б не знала його в обличчя або не чула його голосу в місцевому радіоефірі. Не дарма гострі на слово друзі по-доброму його називали «краснопільським Левітаном».
Continue reading

НЕЗЛАМНА І НЕСКОРЕНА

160821_H_Sokil_1Україна відзначає 25 річницю Незалежності. Кожен з нас сприймає поняття волі, свободи, назалежності по-своєму. Для когось, можливо, це просто слова без змісту і зобов’язань перед країною, громадою. Ось тоді все більше з’являється розмірковувань на кшталт «А що дала мені ця держава?» і майже не чути питання: «А що я зробив для неї?». На жаль, перших ми бачимо, чуємо часто, вони на перших шпальтах газет, вони не зникають з телеекранів, а ось про представників другої категорії ми мало що знаємо, і інколи дізнаємося про складне, трагічне життя лише після їх смерті.

Справжні герої України залишаються в тіні. Нехай Галина Іванівна Сокіл не захищала Україну з автоматом чи гранатою, і ті передані нею кілька цидулок у зв’язковій ланці ОУН лише піщинки у великій справі, однак цей внесок у мрію її життя – незалежну Україну, коштував їй руки і десяти років ув’язнення. Цей матеріал – своєрідна спокута перед мужньою жінкою, якої вже немає серед нас.
Continue reading

АРТЕМ СІРОБАБА: «СЕКРЕТ УСПІХУ – ЦЕ ФАНАТИЗМ»

160821_Artem_Sirobaba1В обласному центрі пройшов чемпіонат Сумської області з воркауту (Street Workout). Участь у них взяли близько 30 спортсменів із Сум, Охтирки, Глухова, Білопілля, Краснопілля, Роменщини та Липової Долини. Чемпіонат просто неба зібрав кілька сотень вболівальників, і, як виявилось, не випадково, адже в ході змагань зафіксовані воркаут-рекорди. Сімнадцятирічний краснопільчанин Артем Сіробаба не тільки гідно представив наше невеличке селище на чемпіонаті, але і здивував всіх своїм виступом, повторивши в підтягуванні з 32 кг діючий рекорд світу – 19 повторів. Воркаут – любительський вид спорту, для якого потрібні лише турніки та бруси, а ще величезна сила волі. З Артемом ми зустрілись у клубі «ТЕРИТОРІЯ СПОРТУ», де він саме тренувався, в перерві розповів, що привело його на спортивний майданчик, як він досяг таких високих результатів.

– Як не дивно, але все почалося із проблем із здоров’ям, – ошелешує на початку розмови Артем, – При тій недузі, яку мав із дитинства, перекладина – найкращий спосіб боротьби із хворобою. Перші кроки почав робити років чотири тому, чесно кажучи, через силу, доводилось змушувати себе, адже особливого бажання підтягуватись не було. Але коли почало щось виходити, побачив певні зміни в собі, відповідно, з’явилось і бажання працювати далі. Збільшилась кількість підтягувань, елементів. Почав підтягуватись 20, 30, 50, а згодом навіть 60 разів. Це послужило приводом для участі у шкільних змаганнях, але вони обмежувались лише звичайним підтягуванням на кількість повторень, а мені вже хотілось чогось більшого.
Continue reading

Пристрасть до автомобіля

160817_K_Naidenko
Це у наш стрімкий час не дивина побачити жінку за кермом автомобіля. Вони не гірше чоловіків керують не лише власними легковиками, а й працюють водіями таксі і навіть далекобійниками. А у 70-і роки минулого століття ставлення до жінки-водія було зовсім іншим, нерідко відверто нетерпимим. Його, до речі, відчула і героїня моєї розповіді.

Катерину Степанівну Найденко у Краснопіллі знає майже кожен. Її звикли бачити щодня на власному Луазі. Вона цілий день за кермом цієї всюдихідної в’юнкої машини. Ранок починає з розвезення молока постійним клієнтам, потім рейс на базар, по магазинах за продуктами.
Continue reading

Толя та Оля

160816_A_Horbenko1Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.

Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading

«…а хто буде стримувати окупантів? Двадцятирічні хлопчаки?»

160714_armyУкраїнська армія переходить на контракт. Для посилення нашої обороноздатності це безперечний плюс. Усвідомлений вибір військової служби передбачає, що виберуть професію військового дійсно мотивовані, розуміючі всі ризики люди. З трьома такими відчайдухами мав нагоду поспілкуватися у штабі ГО «Краснопілля». Краснопільчани Сергій Гавенко та Олександр Семененко після мобілізації в різних підрозділах несли службу в зоні АТО, тепер підписали контракт і знову повертаються до війська. Третій співрозмовник – Володимир Жаботинський, найдосвідченіший, адже на контракті перебуває ще з 2006 року, пройшов війну на сході, але з армією вирішив не поривати. Прочитавши розповіді хлопців, у когось виникнуть питання: а ради для чого? Питання складне, але відповідають на нього мої співрозмовники по чоловічому просто.

Безумовно, служба в армії, а тим більше, коли країна знаходиться в стані війни (називаймо речі своїми іменами), нелегко, тим більше, що до війни як до реального факту наша армія була не готова. Майже як у 1941-му…
Continue reading