Category Archives: Красне слово земляків

Якби в школі вивчали українську літературу за методом Леоніда Ушкалова…

Леонід Ушкалов “Що таке українська література”.

Якщо вам до душі компаративістика (або порівняльне літературознавство, що не одне і те ж), то ця книжка для вас. А ще в ній популярно розповідається про українську літературу в контексті світової. Ба більше! Популярно про світову літературу в контексті української.

Автор запрошує читача глибше пізнати українську літературу. Масив імен не повинен відлякувати. Зацікавлені оберуть тих, хто ближче до смаку, на крок наблизившись до глибинного розуміння саме української літератури. Continue reading

Шевченко любив котів, кинув кар’єру фотографа і мріяв побувати у Римі

Яких жінок любив, яким напоям надавав перевагу і з яких елементів метафізики складався його світ? Далеко не все, що варто знати про Шевченка, можемо прочитати в книжках і дізнатись зі шкільної програми. Нам вдалось поспілкуватися з відомим літературознавцем, дослідником творчості Кобзаря – професором Леонідом Ушкаловим, який відкрив кілька таємниць душі та долі народного генія.

Шевченка ми розуміємо настільки, наскільки розуміємо самих себе. Ми дивимось на нього, як у дзеркало. Задля чого? Щоб розуміти Україну, любити її. Шевченківська картина України була барвистою і грандіозною. Він покинув її у чотирнадцять років, тому запам’ятав і описував рідний край таким, яким той здавався в дитинстві. Саме тому найкраще і дуже особливо сприймають сюжети Шевченка діти – з тією серйозністю, на яку не здатні дорослі. Їм легко пояснити його світ – світ не предметний, а світ ідей, які перегукуються між собою. Це прекрасна природа, величні могили, які постають декораціями до історичних сцен, і народні пісні, яких митець знав тисячі. Саме такий шевченків обрій легко подружить малечу з генієм, а дорослим допоможе заново побачити Тараса Григоровича, як реальну живу людину. Continue reading

«Еліти – неодмінна ознака життєздатного суспільства»

Леонід Ушкалов — про походження, спадок і актуальність української аристократії

Леонід Ушкалов (5 листопада 1956) — український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор. Народився у містечку Краснопілля на Сумщині. З 1977-го по 1982 р. навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Після закінчення університетського курсу працював на посадах викладача, доцента й професора на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 1989-му в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України захистив кандидатську дисертацію («Творчість Григорія Сковороди і антична культура»), а в 1996 — докторську («Література українського бароко в її зв’язках із філософією»). Є автором академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок. Упорядник, перекладач, автор передмов, приміток і коментарів до численних видань, присвячених Григорію Сковороді, Тарасу Шевченку, Григорію Квітці-Основ’яненку, Павлу Тичині, Максиму Рильському, епохам українського бароко й Розстріляного Відродження.

Тож коли наша газета вирішила дослідити тему аристократичної складової української культури, кращого співрозмовника, аніж Леонід Володимирович, годі було уявити. Continue reading

Вегетаріанець, вільнодумець і недовчений студент, – Андрій Любка про українського філософа, що співав у Токайській церкві

Зізнаюся одразу: у школі вчителям укрліту так і не вдалося зацікавити мене Сковородою, хоч вони й змусили завчити напам’ять його вірш про свободу; в університеті викладачі взагалі зробили його образ нудним і архаїчним; ба навіть привабливий портрет нашого філософа з 500-гривневої купюри не змусив мене стати шанувальником Григорія Савича.

Вперше щось на кшталт живої цікавості зблиснуло аж три роки тому, коли після пишної дегустації я прогулювався вуличками угорського Токая. Побачивши на церкві меморіальну дошку Сковороді (тут він був півчим), я подумав: «А таки ж недурний був чоловік! Знав, де краще філософствувати. Після літри токайського кожен мимоволі починає думати трактатами». Continue reading

Літературні зв’язки Харкова: П. А. Грабовський

12 грудня 2017 – 115-і роковини з дня смерті Павла Грабовського

Дошку на честь П. А. Грабовського відкрито у 1958 році за адресою вулиця Семінарська, 46 на будівлі, в якій в різні часи містилися Духовна семінарія, Школа червоних старшин, Харківське авіаційно-технічне училище. Нині будівля належить Харківському апеляційному адміністративному суду.
«Тут у 1879 – 1882 рр. учився видатний український поет, революційний демократ Павло Грабовський».
[Меморіальна дошка на честь П. А. Грабовського : фото] // Прапор. – 1964. – №8. – С. 86. Continue reading

Ловець невловних птахів

Сайт “Краснопілля Інфо” вітає Леоніда Ушкалова з другим виданням (протягом року!) його книги «Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди»*, яке днями з’явилося на полицях книгарень!

Пропонуємо нашим читачам рецензію відомого харківського письменника та журналіста Олега Коцарева з нагоди цієї події:

http://smoloskyp.org.ua/-leftmenu-173/2010-12-23-09-23-54/1965-2017-10-26-16-04-11.html
ОЛЕГ КОЦАРЕВ. ЛОВЕЦЬ НЕВЛОВНИХ ПТАХІВ

Ще одна книжка про Григорія Сковороду. І навряд чи когось сильно здивує, що її автором став Леонід Ушкалов.

Його «Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди», що побачила світ у видавництві «Дух і Літера» – більш-менш популярний розлогий есеїстичний етюд, присвячений біографії нашого видатного філософа і богослова. Continue reading

Михайло Ларін – поет, воїн, журналіст

Життя Михайла Петровича Ларіна, який народився 10 січня 1924 року в селі Осоївка Краснопільського району, було з раннього дитинства і тяжким, і одночасно легендарним. Той, хто глибоко вдумається у зміст довгого наступного речення, сам переконається у цьому.

Батька хлопчик не знав, мати не витримала голоду й померла в жахливому 1933-му, і він став круглим сиротою. Аби отримати якусь крихту гіркого хліба, водив дворами одинокого сліпого кобзаря, потім працював у млині, пас чужих корів і коней, а їсти доводилось то калачики, то духмяний цвіт акації, а іноді й перепадало яблуко дички.

З 1935-го виховувався у Сумському, Юнаківському дитбудинках та в Охтирському дитячому містечку. Як трохи звівся на ноги, вивчав слюсарну справу у фабрично-заводському училищі, що на Криворіжжі, був токарем по металу й по дереву на Харківському канатному заводі, осягав навики помічника паровозного кочегара, а вже 1940 року освоював професію модельника в Київському ремісничому училищі. Continue reading

Орнаментальна поетика “Блакитного роману” Гната Михайличенка

До 125-річчя від дня народження Гната Михайличенка

Пропонуємо статтю-дослідження рис орнаменталізму у “Блакитному романі” Гната Михайличенка, що побачила світ у збірнику наукових праць “Літературознавчі студії” Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Гарнага В.М., магістрантка, Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

ОРНАМЕНТАЛЬНА ПОЕТИКА «БЛАКИТНОГО РОМАНУ» ГНАТА МИХАЙЛИЧЕНКА

Розвиток української літератури першої чверті ХХ ст. відбувався у річищі сміливих ідейних та жанрово-стильових пошуків. Література стає полем зіткнення найрізноманітніших художніх тенденцій, від неоромантичних до авангардних, піддається трансформації жанрова система. В індивідуальній манері одного автора, в одному творі можуть поєднуватись діаметрально протилежні за природою елементи, література (і поезія, і проза) тяжіє до синестезії та синтетичності, своєрідної «мозаїчності», посилюється ігровий аспект та настанова на епатування. Проблематико-тематичне осердя творів — зображення доби революції не формально, а в її романтизовано емоційній стихійності, експресивності хаосу, боротьбі різних почуттів та настроїв у внутрішньому світі персонажів, в особливій гармонії контрастів [Яремкович 2004, 46]. Такі особливості розвитку літератури загалом і прози зокрема, а також типологічна подібністю ідейно-естетичних шукань у літературі початку ХІІ ст. та початку ХХ ст. дають підстави вважати орнаменталізм характерною рисою тогочасної прози. Під «орнаменталізмом» ми розуміємо низку поетикальних рис, визначених Д.Чижевським так: «різноманітність орнаментальних прикрас; провідна думка не просто розкривається у творі, а проходить через численні окремі мотиви; погляд на світ є послідовно «символічний»; «мозаїчність» будови; синтаксична будова складна та іноді заплутана» [Чижевський 1994, 134]. Continue reading

Формування ідей модерністичного символізму у творчості Гната Михайличенка

Гнат Михайличенко (Київ, 1919 рік)

До 125-річчя від дня народження Гната Михайличенка

Сьогодні пропонуємо статтю з “Вісника Черкаського університету” – дослідження етико-філософських поглядів українського модерніста ХХ ст. Гната Михайличенка (на прикладі його найбільшого твору – “Блакитного роману”).

В.Р. Винник-Остапишин

ФОРМУВАННЯ ІДЕЙ МОДЕРНІСТИЧНОГО СИМВОЛІЗМУ У ТВОРЧОСТІ ГНАТА МИХАЙЛИЧЕНКА

Трагічний досвід ХХ століття, який завдав нищівного удару засадничим принципам людяності та гуманізму, змушує людину звернутися до переосмислення багатьох духовних цінностей. Особливої актуальності в сучасному філософському дискурсі, якому властива етична настанова, набуває проблема символізму, що представлена у творчості видатного українського мислителя Гната Михайличенка.

Сотні монографій, статей та досліджень присвячено постаті цього визначного письменника сучасності. Серед вітчизняних дослідників його творчості найбільш відомими є: В. Дончик, Р. Мовчан, С. Павличко, Я. Поліщук, В. Шевчук, Т. Гундорова, Я. Мельник, Т. Мойзерська.

Метою статті є виявлення своєрідності та новаторства новелістики Г. Михайличенка через ґрунтовний аналіз визначального поняття його філософії – символізм. Це дозволить нам розглядати мислителя перш за все як сучасного представника українського модернізму, до якого належать імена А. Кримського, В. Винниченка, А. Товкачевського, М.Сріблянського, О. Кобилянської, І. Костецького. Continue reading

Модернізація української повісті (на прикладі “Історії одного замаху” Гната Михайличенка)

До 125-річчя від дня народження Гната Михайличенка

Продовжуємо знайомитися з окремими розвідками творчості Гната Михайличенка. Пропонуємо дослідження художніх особливостей першої повісті Гната Михайличенка «Історія одного замаху» – одного з перших новаторських творів української літератури початку XX cт.

І.С. Гладка (м. Сімферополь)
Модернізація української повісті (на прикладі “Історії одного замаху” Гната Михайличенка)

Українська література початку XX сторіччя характеризувалася різноманіттям малих епічних форм, до того ж позначених потужним ліричним струменем. «Велика» проза голосно заявила про себе лише у другій половині 20-х років, коли «з’явилися відповідні умови для глибокого аналітичного осмислення свого часу, тодішньої людини, осмислення їх у метафізичному вимірі…» [6, с. 14]. Однак зразки її можемо спостерігати і раніше, зокрема у творчості Гната Михайличенка. Визначальним для письменника було експериментаторство зі змістом і формою. Схильність до експерименту вбачаємо вже в першому великому творі – повісті «Історія одного замаху», дослідження художніх особливостей якої і є метою цієї статті. Continue reading