Category Archives: Анатолій Таран

Анатолій Таран: Військовий ритуал (VII)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(закінчення)

***

Шульга:
Товариш генерал. Звернутися. Дозвольте…

Ні, не чує.

Шульга:
Товариш генерал, простіть мене, простіть…

Мовчить Волошко, сивий, нерухомий.
Шульга оглянувсь й пада на коліна. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (VI)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Величко:
А що хіба?

Сергій:
Не знаєте нічого?

Величко:
Ні. Я ж весь ранок там,
на залізниці. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (V)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Голос діда:
Убиті всі. І цей ось неживий…

Голос онука:
Дідусю, гляньте,
осьде у солдата в зубах чока,
граната біля губ.

Голос солдата:
Ви хто? Ви хто? Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (IV)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Волошко:
То що ж воно за непорозуміння?

Шурлаков:
Є виступаючий один. Шульга тут проти.

Волошко:
Так, пізнаю Юхима,
тобто Йосиповича…
На все завжди своя у нього думка.
Аж неймовірно принциповий чоловік.
Так що ж він там? Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (III)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Оля:
Не була, а знаю.
Ось ця береза. Вишня. Зацвіла!
Я так хотіла, щоб вона цвіла!
І щоб сьогодні.

Ліда:
І лавочка ось поряд — біля неї.
Давай посидимо.
Давай. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (II)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Розгублено дивився Одігнало. Поставив ношу, щоб вона не впала.
Довкола оглянувся. І кинувсь до Волошка нестатечно.

Одігнало:
Товариш лейтенант!

Шульга:
Не лейтенант. Товариш генерал!

Одігнало:
Товариш лейтенант! Іван Григорович! Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (I)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

ДІЙОВІ ОСОБИ

Вітчизна-мати
Вічний Солдат
Дід — Величко Тарас Григорович, рядовий, загинув восени 1941 року
Бабуся — Величко Тетяна Захарівна — його дружина, колгоспниця-пенсіонерка
Батько — Величко Володимир Тарасович, їхній син, інженер
Син — Величко Тарас Володимирович, рядовий Радянської Армії, ракетник
Бойовий побратим — Одігнало Іван Максимович, побратим Тараса Григоровича, колгоспний тесля, пенсіонер Continue reading

«ПОЕЗІЯ – МОЯ СПОВІДЬ»

Писати вірші Анатолій Таран почав у дитинстві, ще навчаючись у Будильській середній школі, що в Лебединському районі. Це захоплення і любов він зберіг на все життя. Живе воно в Таранові й сьогоднішньому — журналістові однієї з військових газет.

А. Таран — член Спілки письменників України, автор п’яти поетичних збірок, багатьох прозових книг.

Сьогодні Анатолій Васильович, який прибув у відпустку на Сумщину, – гість «Червоного променя».

— Анатолію Васильовичу, нещодавно вийшла нова збірка Ваших поезій «Квіти вогню». Як Ви працювали над нею? Continue reading

Лірична спадщина Анатолія Тарана

Цього року маємо дві пам’ятних дати: у березні минуло вже чверть століття від трагічної загибелі нашого земляка, талановитого поета Анатолія Тарана, а у цьому червні йому було б лише вісімдесят…

Пропонуємо есей краєзнавця Михайла Шкурки про Анатолія Тарана, що побачив світ у художньо-літературному альманасі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка “Рідний край” (2012, №2(27)).

Анатолій Васильович ТАРАН (05.06.1940 – 21.03.1995) побачив світ у селі Миропіллі Краснопільського району на Сумщині. Невдовзі родина переїхала в село Будилку Лебединського району, де він провів дитячі та шкільні роки. Як згадує моя дружина Ганна Єгорівна (вона тоді працювала піонервожатою в Будильській середній школі), Толя був одним із кращих учнів у класі, а у вивченні української мови та літератури не мав собі рівних. Уже школярем почав публікувати вірші в районній газеті, а згодом, здобувши атестат, пішов навчатися на факультет журналістики Львівського вищого військового училища. Continue reading

Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) III

150611_A_Taran_soulЖитло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.

***

ОРЕОЛ НАРОДУ

Вогонь купалля вже давно загас,
розвіявся по кабінетах попіл,
згас щедрий вечір, маковій і спас,
і розговляються щодня по всій Європі.
Вогонь купалля? В кого запитаю,
ні, не у всіх опечалене лице.
Дикунський, може, ритуал оце?!
А ми ж цивілізовані до краю…
Весілля, певно ж, варто відмінить,
порятувать від п’янства і від бруду.
Лиш з похороном важче, певно ж, буде.
Чи й той у креманації згорить?..
Сплануєм ритуальність обласну,
на звітність наполяжем по аналах!
А що ж веснянка, що несла весну,
й щедрівка та, що рік нам починала?
Життя бюрократичний примітив –
у протокол записаний цифіром!..
Невже ми будем заздрити і звірам,
живе в яких доісторичний див?!
О диво дивне – аж до забуття –
людини, що освітлює природу!
Ясна романтика народного життя
і таємничий ореол народу!
Той ореол – на душі молоді,
отой вінок, що між зірок літає,
що по купальській проплива воді
і в нареченій на голівці сяє!
Народу таємничий ореол!..

***
Continue reading