Category Archives: Леонід Ушкалов

Справа Леоніда Ушкалова житиме

Професор, Леонід Володимирович Ушкалов (на жаль, він уже в кращому світі ((( ), ще 2019 року розпочав один чудовий проєкт:

ПРОЄКТ ПІДГОТОВКИ ВИДАННЯ
«ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК»

І
НЕОБХІДНІСТЬ ПРОЄКТУ
Григорій Савич Сковорода (1722–1794) – найславетніший український філософ усіх часів. Про його життя та творчість написано тисячі наукових праць у всьому світі, його твори видавалися багато разів не лише в оригіналі, але й у численних перекладах, а сам він став знаковою фігурою для багатьох видатних діячів культури: досить пригадати хоч би Тараса Шевченка, Івана Франка, Льва Толстого, Володимира Соловйова, Миколу Бердяєва, Дмитра Чижевського, Юрія Лотмана, Івана Павла ІІ чи Пауло Коельо. Сковороду розглядають і як фундатора філософського кордоцентризму, і як одного з найяскравіших європейських містиків Нового часу, і як найбільшого після отців Церкви християнського філософа світу, і як чоловіка, що вторував власне східнослов’янську стежину осягнення реальності. Continue reading

Леонід Ушкалов: «Так хочеться зробити розкішну книжечку для малят із байками Сковороди»

У харківському видавництві “Віват” побачило світ чудове ілюстроване видання для дітей – “Байки” Григорія Сковороди, упорядковані та адаптовані для дітей нашим видатним земляком Леонідом Ушкаловим.

Ось як пише про історію появи цієї книжечки учениця Леоніда Ушкалова, українська письменниця Олена Рибка:

https://www.facebook.com/olena.rybka/posts/3483449341689247
Rybka Olena
26.08.2020

Зовсім-зовсім скоро з друку вийде книжка (отам трохи нижче посилання на передзамовлення), яка для мене особисто стане книжкою року, адже виникла вона як результат багатьох років. Колись давно, років десять тому, професор Ушкалов сказав: “Так хочеться зробити розкішну книжечку для малят із байками Сковороди” Continue reading

Хто вони, вчителі з української класики: дяки, буддисти, жертви помсти

Дню знань присвячується

***

У другій половині ХІХ століття юні українці вчилися не лише в дяків. І за невивчені уроки їх не обов’язково карали різками. Як відбувалося навчання в житті і як письменники згадували про нього в літературі – розповідаємо в нашому матеріалі. Continue reading

Чарівність синергії: Драгоманов і Ушкалов

“…Титанічна праця, варта цілого інституту, а не одного дослідника!”

“…Михайло Драгоманов був першим українським публічним інтелектуалом європейського зразка.”

***

Фейсбук нагадує, що 13 серпня 2015 року я, вештаючись болгарською столицею Софією, цілком випадково натрапив на старий будинок з меморіальною дошкою Михайлові Драгоманову. Пригадую, що від несподіваної знахідки мене почало мучити одне крамольне питання: а хто ж такий Драгоманов? Continue reading

Леонід Ушкалов: «Пізнай себе». Українська ідея Григорія Сковороди

У 1971 році Ігор Костецький написав блискучий есей «Стефан Ґеорґе. Особистість, доба, спадщина», у якому зринає одне, на перший погляд, парадоксальне міркування про Григорія Сковороду: «Сковорода не надто думав про національність. Тим часом він був і зостанеться на всі часи українським мудрецем».

Ясна річ, Костецький далеко не перший, хто казав про «українськість» Сковороди. Згадаймо хоч би те, що писав 1936 року Ніколай Арсеньєв у статті «Містична філософія Сковороди»: «Сковорода – справжній син України, української землі, української культури, української життєрадісної барокової доби». А ще раніше, 1912 року, Юзеф Третяк у книжці «Петро Скарга в історії та літературі Берестейської унії» назвав Сковороду «справжнім вивершенням тих позитивних моральних первістків, що дрімали в грудях українського народу», і трактував сковородинський містицизм як прояв українського національного характеру. Continue reading

Re:цензії. Леонід Ушкалов і Тарас Шевченко

Леонід Ушкалов. Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання (Видання друге. – Київ: Дух і Літера, 2019)

Насправді ця книга – не зовсім енциклопедія, це радше збірка із 272 есеїв про образи та явища Шевченкового світу (від «Автопортрету» до «Янгола»), заверстаних, неначе статті енциклопедії, за абеткою у дві колонки. Суб’єктивність і пристрасність цих есеїв у поєднанні із подиву гідною обізнаністю Леоніда Ушкалова у темі стали тим крейдяним захисним колом, яке убезпечило його книгу від демонів кітчу, публіцистичного пафосу та академічної пихи. Continue reading

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов

Київ: Дух і Літера , 2019.

У своїй останній книжці Леонід Ушкалов (05.11.1956–25.02.2019), мабуть, найвиразніше продемонстрував власний дослідницький метод, який полягає у поєднанні об’єктивности у змісті із суб’єктивністю у викладі.

Для відтворення детального, замалим не щоденного життєпису свого героя Ушкалов використовує подиву гідну кількість джерел: праці Михайла Драгоманова, його сучасників та пізніших авторів, статті в тодішніх часописах, щоденники, листи, офіційні документи, спогади тощо, — в книжці обсягом 600 сторінок є понад вісім сотень самих тільки покликів на джерела. Continue reading

«Розвіртуалити» класика. «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» Леоніда Ушкалова — оповідь про сміливість та величезну працю

Ця книжка знаменитого історика літератури і культури — одночасно і біографічне видання, й інтелектуальна, фахова історія еволюції особливого діяча, особливої постаті на ім’я Михайло Драгоманов. Це важливо з огляду на те, що сьогодні в Україні не надто багато видається, досліджується й осмислюється те, що писав Драгоманов. Частково це здійснюється, наприклад, газетою «День», та все ж він, властиво, належить до імен, якими просто абстрактно називають вулиці. Праця Леоніда Ушкалова якраз покликана «розвіртуалити» Драгоманова. І для виконання такої функції вона годиться дуже непогано: автор дає детальну картину життя і творчості свого героя. Continue reading

Лише чотири: Євгеній Стасіневич обирає важливі українські книжки 2019 року

Жорсткий відбір

Української прози цьогоріч вийшло достоту багато, це правда. Тут і Шиян, і Чех, і Карпа, і Українець, і Горіха Зерня, і Рафєєнко, і Гримич, і Завара, і Бабкіна, і Астапенко, і Дністровий, і Луцишина, і Павлюк, і Слапчук, і Махно, і Сорд. Та й українського нон-фікшену додалося: була есеїстика, репортажі, історії успіху.

Але це, сказати б, загальна картина, літературний процес як він є. Та чи все з цього обов’язково варто читати? І що зі «свого» у 2019-му таки варто запам’ятати? Що додати у список must-read? Прискіпливо відбирає те, про що цікаво думати після прочитання, літературний критик Євгеній Стасіневич.

Леонід Ушкалов «Чарівність енергії. Михайло Драгоманов»
ДіЛ, 2019 Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (II)

(закінчення)

Однією з найприкметніших рис української культури часів Шевченка є те, що на передньому плані перебувають тут поезія, музика, етнографія, історія й театр. Усе інше, зокрема природничі й точні науки, філософія, пластичні мистецтва тощо, відходить на другий план. А в осередді тодішньої української культури опиняється пісня. Зрештою, саме з видання народних пісень і розпочалося слов’янське відродження: в 1814 році у Відні виходить «Мала простонародна славяно-српска пjєснарица» Вука Караджича, у 1823 році Ян Коллар видає першу частину збірки «Písně světské lidu slovenského v Uhřích», у 1825 році Франтішек Ладіслав Челаковський видає другу частину збірки «Slovanské národní písně» (у двох останніх збірках були й українські пісні). Так чи інакше, уже Олексій Павловський у своїй граматиці називав «схильність до музики й співочий талант» прикметною рисою українського національного характеру[190], а Микола Цертелєв, публікуючи українські думи, услід за Йоганном Ґотфрідом Гердером, пробує добачати в них «поетичний геній народу, його дух»[191]. Те саме було й у Галичині. Наприклад, у календарі «Pielgrzym Lwowski – Der Pilger» на 1823 рік Денис Зубрицький закликав галичан наслідувати приклад Гердера, Йоганна Йозефа Ґерреса, Вука Караджича та інших і збирати народні пісні. Continue reading