Category Archives: Леонід Ушкалов

Рецензії: Станіслав Бондар. Леонід Ушкалов «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов»

“Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом”
Іван Франко

У Львові іменем Драгоманова названа вулиця, на якій знаходиться Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. Це дуже знаково, адже Драгоманов вплинув на формування соціально-політичних поглядів Івана Яковича, більше того, він був інтелектуальним лідером для цілого покоління політичних діячів, а його публікації у львівській газеті “Правда” мали великий резонанс в україномовному світі. Це при тому, що Драгоманов, уродженець Гадяча на Полтавщині, був гостем на Галичині й сам намагався зрозуміти особливості політичної культури в монархії Габсбургів, які були відмінними від порядків у Російській імперії, де Михайло Петрович формувався як особистість та розпочинав свою наукову й політичну кар’єру. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ШКОЛЯР

ШКОЛЯР

Однією з найважливіших прикмет моєї доброї старої України була повага до школи. І таку любу Шевченкові Гетьманщину, і мій рідний Слобідський край вкривала свого часу густа мережа шкіл.

Принаймні на початку XVIII століття їх тут було куди більше, ніж на початку ХХ. Школи мали і полкові міста, і сотенні містечка, і козацькі слободи, і села. У них дяки-«бакаляри» вчили дітей граматики, Псалтиря й Часослова, письма, «осьмогласного співу» та навіть мистецтва складати вірші. І кожен хазяїн вважав святим обов’язком віддати своїх дітей до школи. Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.2)

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

/ закінчення /

***

А крім спогадів, Шевченко часто жив мріями про своє майбутнє вільне життя. Іншими словами, його пером на сторінках щоденника водить надія – ця чи вже «нянька-любовниця», чи «прекрасна ошуканка»… 26 червня 1857 року поет сидів собі на самоті в Новопетровському форті. Він думав про волю, і його фантазія малювала «найвигадливіші арабески» того, як він буде жити, коли повернеться до «північної Пальміри». Аж раптом у пам’яті поета зринув рядок із Ґетевого «Фауста» (ІІ, 58) в російському перекладі Едуарда Губера. І він нотує в щоденнику таке: «Надеждою живут ничтожные умы», – сказав покійник Ґете. І покійний мудрець сказав істину наполовину. Надія властива і дрібним, і великим, і навіть найбільш матеріальним позитивним умам. Це наша найніжніша, постійна, до гробової дошки незмінна нянька-любовниця. Вона, прекрасна, і всемогутньому цареві, і світовому мудрецю, і бідному хліборобу, і мені, мізерному, повсякчас леліє довірливу уяву й заколисує недовірливий розум своїми чарівними казками, яким кожен із нас так охоче вірить. Я не кажу – несвідомо. Той дійсно нікчемний ум, який вірить, що на вербі виростуть груші. Але чому ж не вірити мені, що я хоч би до зими, та неодмінно буду в Петербурзі? Побачу милі моєму серцю обличчя, побачу мою прекрасну Академію, Ермітаж… почую чарівницю оперу. О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє. Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, у цю чарівну надію». Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.1)

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

12 червня 1857 року. Надворі спекотне азійське літо. Новопетровський форт, немов ластівчине гніздо, приліпився на стрімчастому північному березі Каспійського моря. Цього дня великий український поет і художник Тарас Шевченко, на ту пору рядовий 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, який із нетерпінням чекав на наказ про звільнення зі служби, дістав у ротного писаря шість аркушів сіруватого паперу й рушив у свою улюблену альтанку на комендантський город. Там він зшив собі зошит, акуратно обрізав його – правда, не без пригод, бо зламав просто безцінний у цій пустелі кишеньковий ножик, – і почав вести щоденник. Перша записана подія – саме про те, як він зламав ножик… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВОСКРЕСІННЯ

ВОСКРЕСІННЯ

Про воскресіння Шевченко говорив доволі часто. Це могла бути, наприклад, згадка про молитву Чесному Хресту «Да воскреснет Бог», яка є в повістях «Наймичка», «Близнята», «Прогулянка…». А могла бути всього лиш грайлива «гіпотетична модальність»: «якби воскрес…». Так, у повісті «Прогулянка…» Шевченко каже: наші народні думи такі піднесено-прості й прекрасні, що якби раптом воскрес Гомер «та послухав би хоч одну з них від такого ж, як і сам він, сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вдрузки свій козуб, званий лірою, і найнявся б за міхоношу до нашого найубогішого лірника, привселюдно обізвавши себе старим дурнем». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. РАЙ

РАЙ

Пам’ятаєте, як одного разу Шевченко, коли йому було років шість, надумав піти туди, де кінчається світ, а «небо впирається в землю»? Він хотів глянути чи то вже на залізні стовпи, що підпирають небо, чи то на те, як це там «жінки кладуть на небо прачі».

Марія Примаченко. Пастушки. 1959.

Певно, хлопець почув від когось старовинну пісеньку про земний рай, де сонце на печі спочиває, де зірки лежать скрізь, мов дині, де горобці в срібних панчохах, а земля близько-близько до неба, так близько, що жінки, коли перуть, то кладуть праники на небо. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СТРАШНИЙ СУД

СТРАШНИЙ СУД

Страшний суд — останній суд. На ньому Христос відокремить праведників від грішників, нагородить перших і покарає других. «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, — сказано в притчі про Страшний суд, — тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята — ліворуч»[1].

Страшний суд. Ікона Церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Село Мшанець Самбірського району Львівської обл. 1560-і роки. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЯНГОЛ

ЯНГОЛ

Янголи в Шевченка різні. Це може бути щось благовіщенське, як, скажімо, у старовинній українській колядці «Ой видить Бог», що зринає в драмі «Назар Стодоля»: «Бачить же Бог, бачить Творець, / Що мир погибає, / Архангола Гавриїла / В Назарет посилає…», — може бути згаданий у повісті «Княгиня» «херувим Рафаеля», яким він постає на знаменитій «Сікстинській Мадонні», а може бути навіяний романтичною поезією «янгол раю», як у поемі «Тризна»: «Он снова чистый ангел рая, / И на земле он всем чужой». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. САТАНА

САТАНА

Сатана — вічний герой нашої літератури, починаючи з найдавніших часів. Здається, перший яскравий портрет нечистої сили був змальований іще в «Києво-Печерському патерику». Ось, скажімо, Феодосій Печерський, доземно кланяючись Богові, співає вночі псалми, аж раптом не знати звідки зринає перед ним чорний пес та так пильно дивиться на святого, що той не може покласти поклон. А ось Матвій Прозорливий бачить, як на утрені ходить по церкві хтось схожий на лицаря-ляха й розкидає довкола троянди, і до кого з братії квітка пристане, той іде собі геть спати. Тим часом до святого Ісакія біс приходить в образі Христа, оточеного сонмом сонцесяйних янголів. Він просить своїх слуг заграти на сопілках, гуслях і бубнах, щоб Ісакій потанцював. І святий танцює, танцює, танцює, аж доки не падає додолу без пам’яті… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СМЕРТЬ

СМЕРТЬ

Тема смерті не має ні кінця ні краю. Та я скажу тут лиш про те, що всіх людей можна поділити на тих, хто часто думає про смерть, і тих, хто, як я, не любить цього робити. Це стосується й геніїв. Наприклад, Ігор Стравінський терпіти не міг цвинтарів і розмов на тему смерті. А дехто не може відвести очей від «фантастичних узорів смерті», як-от мій земляк Гнат Михайличенко, цей «божевільний автор Заповіту Смерті», який думав про смерть повсякчас. Для нього навіть барвиста розкіш осені — чистої води смерть. Пам’ятаєте «Блакитний роман»? «Осінь — то вогневий птах, що, майнувши злото-пломінним крилом, сконає, спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки»… Continue reading