Category Archives: Знані земляки

Михайло Ковенко та деякі сторінки історії Вільного козацтва у 1917 – 1918 роках

До 100-річчя Української національної революції

В центрі — Михайло Ковенко, на задньому плані верхи на коні — один з організаторів Вільного козацтва, полковник російської армії Олексій Астаф’єв (Остапура). На грудях в нього — відзнака за закінчення Миколаївської військової інженерної академії (кадри кінохроніки, 12 січня 1918 р.)

Серед багатьох яскравих сторінок національної історії періоду 1917 – 1918 рр. є виникнення та діяльність Вільного козацтва. Важливим підґрунтям, що поклало початок вільнокозацького руху, була історична пам’ять українського народу, яка зберегла козацькі традиції та звичаї. Continue reading

З роду гетьмана. До 155-річчя від дня народження Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка

Ольга Хоружинська дитячі роки провела в с. Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка Краснопільського району Сумської області)

Для Івана Франка вона була вірною опорою, люблячою дружиною, турботливою матір’ю дітей письменника. Ольга Федорівна із щирою завзятістю, невгасною енергією допомагала йому у творчій роботі, завжди підставляла своє плече, щоб у побуті було якнайменше негараздів. Нерідко сприяла Івану Яковичу вирішувати видавничі справи, реалізувати поліграфічну продукцію. Це прикметно, адже жінка з чистим сумлінням, відповідальна в усьому, походила із достойного стародавнього українського роду Хоружинських і в її правилах було долати життєві незгоди, незважаючи на обставини, що склалися. Із нього, вважають, вийшов і колишній гетьман Дем’ян Многогрішний. Яким чином Хоружинські потрапили на Слобожанщину, в істориків різні твердження. Continue reading

Федір Турченко: “Міхновський навертав Донбас до української ідеї”

Професор Запорізького національного університету, дослідник творчості Міхновського Федір Турченко. Фото: varta.kharkov.ua

“…Увага слобожанина Міхновського звернулася на найбільш модернізований, але й найбільш русифікований регіон України – Східний. Це був час переосмислення ним ролі економічної еліти в майбутньому українському державотворенні…”

31 березня 2013 року виповнилося 140 років з дня народження автора легендарної брошури “Самостійна Україна” (видана в 1900 році) Миколи Міхновського. А 3 травня – річниця його дивного самогубства у дворі на вулиці Жилянській у Києві у 1924 році.

Біографія Міхновського – це історія ідей, які випереджали свій час на кілька десятиліть. Історія, яка змінює наше уявлення про приреченість українців у ХХ столітті. Continue reading

Федір Турченко: “Перемога проросійських сил під час Майданів означала би кінець української історіографії. За нас би знову писали у Москві” (ч.2)

“Це парадокс, але приводом до написання моїх україноцентричних підручників стала ініціатива “червоних директорів”

– Пане Федоре, як Ви опинилися в Запорізькому університеті після харківської аспірантури?

– Коли я вже дописував свій текст, почалися розмови про те, щоб залишити мене для роботи на кафедрі. Професор Іван Рибалка пробував домовитися “там, нагорі”, але йому відмовили.

“Там” все пам’ятали. Довелося шукати роботу поза Харковом і у січні 1977 р. я став викладачем кафедри історії СРСР і УРСР Запорізького державного педагогічного інституту (з 1985 р. – держуніверситету). Почалася нова сторінка мого життя.

Факультет був молодий, кадрів не вистачало, тому швидко йшов по службовій драбині: викладач, старший викладач, доцент, завідувач кафедрою СРСР і УРСР. На цій кафедрі під моїм керівництвом працювало близько 20 викладачів. Continue reading

Федір Турченко: “Перемога проросійських сил під час Майданів означала би кінець української історіографії. За нас би знову писали у Москві” (ч.1)

– Пане Федоре, чи пригадуєте Ви конкретний момент або період у житті, коли Ви відчули, що хочете бути саме істориком і Вас це цікавить глибше, ніж інші галузі?

– Мій шлях в історичну науку у чомусь типовий, а багато у чому – унікальний. Почну з того, що з першого класу я багато читав. Село Тимофіївка на Сумщині, недалеко від кордону з Росією, де я народився в 1947 р. і закінчив 8 класів, мало три невеликі бібліотеки – сільрадівську, колгоспну і шкільну. Здається, я прочитав там усі книги. Звичайно, ніякої системи не було, але найбільше захоплювали воєнно-історичні твори і наукова фантастика. Вони формували стандартний радянський світогляд: я був переконаний, що у нас все добре, але жити заважають “окремі недоліки”. Коли Хрущов оголосив намір “догнати і перегнати США”, я – восьмикласник – був здивований: а коли ж ті американці встигли нас “обійти”? Continue reading

Сковородіана Леоніда Ушкалова

Закоріненість світогляду Григорія Сковороди в старожитню українську духовну культуру, античну філософію, александрійську патристику, німецький містицизм зробила його одним із найзагадковіших оригінальних мислителів і найяскравіших українських письменників, чия пристрасна думка дивовижно втілювалася в гармонійному поєднанні зовнішньої і внутрішньої краси, матеріального і духовного аспектів буття, зорієнтованих на самопізнання та цілковите осягнення Бога.

З огляду на широкоаспектність інтелектуальних розважань митця сотні вітчизняних і закордонних науковців у царині філософії, історії, богослов’я, лінгвістики, педагогіки та літературознавства присвятили вивченню його філософських діалогів і трактатів, притч, байок, візій, псальмів, кантів, солілоквій, листів численні наукові розвідки. Continue reading

Леонід Ушкалов. Національні світи слобідської літератури

Поняття слобідської, чи харківської, літератури існує досить давно: ще наприкінці 1820-х років Петро Кеппен пробував був укласти словник харківських письменників[1], а Дмитро Багалій та Дмитро Міллер у своїй грубезній спільній книжці 1905 року «История города Харькова», здається, вперше зробили начерк харківської літератури, починаючи з доби колонізації краю[2].

Між іншим, тоді, на початку ХХ століття, не дивиною було навіть поняття “харківська культура”. Так, 1906 року у відгукові «Харьковских губернских ведомостей» на смерть знаного російського публіциста Юрія Говорухи-Отрока зазначалося, що “в історії харківської культури цей оригінальний письменник та глибокий мислитель посідає таке ж важливе місце, як Сковорода й Квітка-Основ’яненко”[3]. Continue reading

Многокути наших душ. In memoriam ЛЕОНІДА УШКАЛОВА

Ми є тим, кого ми зустріли на своєму шляху
Пйотр Штомпка

Насправді це – доля. Многокути наших душ якось випадково зачепились ребрами…

Юнацька пам’ять зберегла у пам’яті місто — Харків. Якщо до Києва я був адаптований, так би мовити у кількох вимірах: хронологічному — змалечку, ще й географічному (як не як — центр, може, не Європи, а України безперечно), а також — світоглядному (Київ — КИЇВ! — це щось універсальне для усіх українців, хоча на таку роль можуть претендувати багато міст і містечок, а навіть теренів, як то втрачена для нас сьогодні Січ Запорозька), — то Харків був цілком новим і новітнім відкриттям. Continue reading

Вічність Леоніда Ушкалова…

Від редакції: 25 лютого не стало Леоніда Ушкалова, письменника, дослідника-медієвіста, блискучого літературознавця. Друзі, колеги, колишні студенти згадують професора з невимовним жалем. Пропонуємо кілька таких спогадів – від Володимира Панченка, Оксани Забужко, Ігоря Набитовича, Елеонори Соловей, Олени Рибки – на пошану Леоніда Ушкалова… Continue reading

Відійшов у вічність літературознавець Леонід Ушкалов, який зумів «оживити» забронзовілих українських класиків

Вітчизняна наука, культура й освіта зазнали гіркої втрати — на 63-му році життя відійшов у вічність Леонід Ушкалов — український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

За словами колег, учений щойно завершив роботу над створенням книги про Михайла Драгоманова, якій уже присвоїли статус «неписаної історії української літератури».

Далі у планах була повна енциклопедія символів, образів і метафор, якими повняться твори Григорія Сковороди. Розшифрувавши їх для широкого читача, професор хотів наблизити сучасників до осягнення українського першорозуму. Леонід Ушкалов — один із найвидатніших сковородинознавців сучасності, який присвятив вивченню життя і творчості українського мандрівного філософа більшу частину свого життя. Літературознавцю вдалося підготувати і видати Повну академічну збірку творів митця. Він також написав художню і водночас філософську оповідь «Ловитва невловного птаха» та путівник по творчості Григорія Сковороди «Семінарій», якими націлив майбутніх дослідників на глибоке розуміння постаті видатного письменника. Continue reading