Category Archives: Знані земляки

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.1

Модернізація православної церкви на початку ХХ ст., покликана до життя процесами оновлення всієї соціокультурної сфери, явище надзвичайно суголосне сьогоднішнім процесам в українському православ’ї.

Так само, як і століття тому, коли українське православ’я стояло на порозі новоєвропейської доби політичного мислення та національних рухів, сьогодення кинуло йому нові виклики глобалізації та інформаційного суспільства. А відтак церква знову постала перед пошуком шляхів служіння Богові за нових обставин. Ці обставини спонукають її, як традиційну соціальну структуру, до модернізації. Continue reading

З історії робітничого поселення Грязне

На території нашого краю маємо унікальне адміністративно-територіальне утворення – поєднання великого робітничого поселення Грязне з невеликим селом Чернеччина. Грязне, котре значно переважає за станом та кількістю населення Чернеччину, підпорядковується останній. Навіть сама назва «Грязне» не вживається в офіційному документообігу, як окреме село, а тільки як історична частина Чернеччини. Continue reading

Про рід і родинні зв’язки Хоружинських

КАТЕРИНОСЛАВСЬКІ РОДИЧІ ІВАНА ФРАНКА

4 травня 1886 р. у храмі св. Павла колегії Павла Галагана у Києві Іван Франко взяв шлюб із донькою дворянина Харківської губернії, на той час вже покійного титулярного радника Федора Васильовича Хоружинського Ольгою [1].

Ольга Хоружинська та Іван Франко у день весілля. Київ, 1886 р.

Відтак галичанин І. Я. Франко (1856 – 1916), який, як з’ясовується, був шляхетського походження[2], поріднився своячництвом і сватівством із кількома дворянськими родами Слобожанщини та Катеринославщини: Куликовськими, Тамановими, Рубановими, Харченками, Гнидіними та ін. У Катеринославі, зокрема, мешкала сім’я його шурина/швагера (брата дружини) Івана Федоровича Хоружинського. Continue reading

8 цікавих фактів про Ольгу Франко з Хоружинських

«Дня 15 липня померла, а 17 липня 1941 року була похоронена Ольга з роду Хоружинських Франко, вдова по Івані, віросповідання – греко-католичка. Причина смерті – неміч стареча. Похоронив на поручення церкви Успення Богородиці Євген Дудкевич», – значиться у запису з метричної книги померлих церкви Святих Петра і Павла у Львові.

В останню хвилину її життя поряд не було нікого з рідних, а в останню дорогу Ольгу Франко провели чужі люди. У труні з неструганих дощок, на вийнятій підводі її відвезли на місце вічного спочинку. Поховали дружину Франка на полі № 4. Коли споруджували усипальню для Івана Франка, то планувалося, що його дружина буде поруч із ним в одній могилі, але встановлення пам’ятника роботи скульптора Сергія Литвиненка 1933 року перекреслило ці сподівання… Continue reading

Остання дорога Ольги Хоружинської

80 років тому, 15 липня 1941 року, у Львові закінчився земний шлях Ольги Франко з роду Хоружинських – дружини Івана Франка. Життєві стежки Ольги Хоружинської пролягли також і Краснопільщиною – дитинство нашої землячки минуло в селі Тимофіївка (нині с. Осоївка).

Портрет Ольги Франко в 1930-х роках. Художник Віталій Буряченко. Київ, 1964.

***

В останню хвилину її життя не було чоловіка, не було дітей, не було внуків. Не було нікого з рідних. Навіть в останню дорогу її провели чужі люди. Було їх декілька. Continue reading

«Всеукраїнський Олімпійський день – 2021» у Краснопіллі

17 червня у Краснопіллі на центральній площі селища відбулося щорічне спортивне свято в рамках «Всеукраїнського Олімпійського дня».

Захід організовано з нагоди відзначення дня заснування Міжнародного олімпійського комітету (23 червня 1894 року). Continue reading

У Глухові до 90-річчя від дня народження видатного вченого генетика-конопляра Миколи Дмитровича Мигаля відкрито меморіальну дошку

24 травня 2021 р. до 90-річчя з дня народження видатного вченого генетика-конопляра Миколи Дмитровича Мигаля відкрито меморіальну дошку.

Захід організовано ініціативною групою колишніх аспірантів Миколи Дмитровича, яку очолив кандидат сільськогосподарських наук Рухленко Віктор Миколайович. Continue reading

Соло, що стало піснею Україні

95 років служіння рідному краю сумського поета-журналіста Миколи Данька

У його трудовій книжці рівно 30 записів. Перший датовано 20 серпня 1950 року, коли прийняли різноробочим на завод №10 Глино-Наварійського заводоуправління на Львівщині, останній — 2 вересня 1991-го, коли звільнили з посади позаштатного літконсультанта відділу культури і освіти сумської обласної газети «Ленінська правда».

Ідеться не про якогось літуна, який у пошуках кращого місця і вищих заробітків міняв роботу. Річ в іншому: для нього обставини часто складали (саме складали, а не складалися) так, що був змушений звільнятися з одного місця і переходити на інше, бо не вписувався (точніше, совість не дозволяла) в межі тогочасної нормованої ідеології, яка регламентувала погляди, думки, переконання, змушувала підлаштовуватися під когось чи під щось, не терпіла вільнодумства. Continue reading

Радіотелефот Бориса Грабовського, сина великого українського поета

Сьогодні виповнюється 120 років від дня народження Бориса Павловича Грабовського – талановитого винахідника, першовідкривача повністю електронної системи телебачення, сина нашого видатного земляка – великого українського поета, перекладача, борця з російським самодержавством Павла Арсеновича Грабовського.

Пропонуємо цікаву статтю Надії Шаповал (м. Чернігів) з ексклюзивними фактами про життя Бориса Грабовського і його родини: Continue reading

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.3)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ закінчення /

Тиск розпочався. Не бажаючи бути «краплею в калюжі»[43], Микола Данько «за власним бажанням» 30 квітня 1968 р. звільнився з редакції «Ленінської правди» й вирушив до Києва з надією розчинитися в людській гущавині. І вже 5 травня вийшов на роботу як старший літпрацівник до редакції журналу «Початкова школа». Оселився спершу в однокімнатному помешканні М. Лукаша, а пізніше перебрався до Гр. Тютюнника. Отримавши гонорар за видрукуваний переклад «Декамерона» М. Лукаш, запропонував ці гроші Миколі Даньку, аби купив кооперативну квартиру. Прийняти такої офіри він, звичайно ж, не міг. Та й півроку не минуло, як редактор журналу чесно виклав: «Більше захищати тебе не можу. Вибач. Дуже вже ж тиснуть на мене»[44]. Continue reading