Category Archives: Мистецтво

Народний артист Росії Борис Михайлович Каширін: «Я народився на Україні, в селі Великий Бобрик, у звичайній, не дуже-то театральній сім’ї…»

Каширін Борис Михайлович (27 квітня 1920, Великий Бобрик, Сумський повіт — 4 липня 1992, Омськ) — радянський театральний актор, народний артист РРФСР, лавреат Державної премії РРФСР імені К.С. Станіславського (1973), учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер Ордена Трудового Червоного Прапора, Ордена Вітчизняної війни другого ступеня, медалей «За відвагу» та «За бойові заслуги».

Борис Михайлович Каширін народився 27 квітня 1920 року в селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії. Після школи вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені В. Карпенка-Карого. Але навчання перервала війна… Бориса Каширіна призвали на службу до Червоної армії, навчався в Ленінградському автотехнічному училищі. Брав участь у Німецько-радянській війні у 1941—1945 роках, служив водієм на Карельському і Забайкальському фронтах. Continue reading

Майстер декоративного мистецтва Іван Гончаренко – селянський син зі Славгорода

Гончаренко Іван Іванович (22.08.1911 – 22.01.1993) народився 22 серпня 1911 року у селі Славгород Охтирського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) у селянській сім’ї.

У 1936 році закінчив керамічний факультет Одеського художнього інституту. Вчителями Івана Гончаренка з фахового мистецтва були видатні художники і педагоги О. Шовкуненко, М. Жук, О. Постель, Г. Теннер, Ю. Бершадський. Майстер художньої кераміки. Працював у галузі декоративно-ужиткового мистецтва. Continue reading

В Краснопіллі відкрили меморіальну дошку актору Михайлу Щепкіну

У селищі Краснопілля на Сумщині на приміщенні районного Палацу культури урочисто відкрили меморіальну дошку видатному акторові, землякові, близькому другові Тараса Шевченка Михайлові Щепкіну.

28 листопада в Краснопіллі відбулася значна подія — відкриття меморіальної дошки видатному актору, відомому у всьому світі, нашому землякові, дитинство якого пройшло в Краснопільському районі, Михайлу Семеновичу Щепкіну. Continue reading

Краснопільська земля поєднала дві долі

До 230-ї річниці від дня народження великого Актора Михайла Щепкіна

Наш благодатний край став щасливим на творчу долю багатьом творчим людям. Цими днями мистецькі кола відзначають 230-у річницю від дня народження великого Актора, який близько 60 років на сцені утверджував життєву правду, виховував молодих колег у дусі реалізму. Це був Михайло Семенович Щепкін. Його ім’я відоме у всьому світі, він мав тисячі своїх прихильників, для нього театр був великою школою мистецтва і у своїй праці бачив відповідальну суспільну місію. А його життя починалося із слобожанської землі, де відбулися у нього зримі погляди на навколишню дійсність, тут він створив власне сімейне благополуччя. Continue reading

Ганна Гідора – український художник-живописець, майстер ленд-арту, педагог, організатор міжнародних пленерів

161103_h_gidoraГідора Ганна Володимирівна – український художник-живописець, майстер ленд-арту, педагог, організатор міжнародних пленерів.

Член Спілки художників України (з 2006). Учасник виставок з 1985. Живе (з 2001) і працює в Києві.

Народилася 9 грудня 1959 року в с. Студенок (тепер Миропілля) Краснопільського району Сумської області. Навчалася (1978-1983) в Сумській художній студії Бориса Борисовича Данченка, якого вважає своїм наставником у мистецтві, продовжила освіту на художньо-графічному факультеті Курського педагогічного інституту (1981-1986).
Continue reading

Костянтин Трутовський: «Чиста побілена хата для мене мала велику принадність…»

160520_K_Trutovskyi«Скільки нерозроблених матеріалів дає Україна художникові – і тому, хто малює сцени життя, і пейзажистові! Всі тягнуться в Італію – добре, звичайно, пожити і повчитися там, але не подобає російському художникові обмежуватися італійськими сценами, коли в нас є свої прекрасні види і сцени…».
(з листа К. Трутовського до свого друга М.Рамазанова)

«Село оточене садами, за садами – ставки, за ставками ліс – все потопає в зелені. Біля самого будинку ростуть дерева, і гілки їх лежать на даху, заглядають у вікна. Усі дні бував я з батьком, який займався садами, – сади були його пристрастю. Дуже любив я ходити до селян у гості, де мене завжди лагідно зустрічали. Добрі господарі пригощали і кислим молоком, і паляницями, і медом. Чиста побілена хата для мене мала велику принадність – мені вона подобалася більше нашого будинку. З раннього віку я полюбив українське село з його добрими жителями, з його садами».

Так писав у своїй «Автобіографії» класик українського малярства Костянтин Трутовський (1826–1893). У зрілі роки, проживаючи в Курській губернії, він із сердечною любов’ю згадував і описував село свого дитинства – Попівку-Семенівку Охтирського повіту Харківської губернії (нині в Краснопільському районі Сумської області, на кордоні з РФ). Звідси десятилітній Костик поїхав учитися у пансіон до Харкова, а після його закінчення – до Петербурга. Тут він навчався у двох закладах: у Військовому інженерному училищі та в Академії мистецтв. І де б не бував згодом – у Москві, Києві, Петербурзі, Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Кельні, Дюссельдорфі чи в маєтку своєї матері на Курщині, – в його уяві завжди поставали пейзажі рідної Слобожанщини
Continue reading

Виставка Ганни Гідори в київській галереї «Триптих Арт»

150929_A_Gidora_photo_1

Ганна Гідора

Галерея «Триптих Арт» (м. Київ; вул. Десятинна, 13) запрошує на виставку Ганни Гідори. У проекті «Формат горизонту» художниця із Сумщини покаже авторські пейзажі, на яких, за словами організаторів, «не відмовився б поставити автограф Піт Мондріан».

«Горизонт – як лезо між світами; Горизонт – як вимір між до і після; Горизонт – як одиниця співвідношень власних координат; Горизонт – як те, чого ніколи не знайти; Горизонт – як данність, що завжди поруч; Горизонт – як беззаперечна надія на світло  – розливається кольором краю землі», – розповідає про власну виставку сама художниця.

150929_A_Gidora_pict1

 

Ганна Гідора. «Шляхи-2» (2010, полотно, олія)

Continue reading

«Будеш ти в мене артисткою, добре в тебе виходить…»

150917_N_Reus1
Реус Ніна Петрівна

Ніна Реус — українська актриса. Народилася 29 листопада 1946 року в с. Краснопіллі Сумської області. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1972). З 1969 року — актриса Київської кіностудії ім. О. П. Довженка.

Знялась у стрічках: «Важкий колос» (Таня), «Осяяння» (Свєта), «Будинок з привидами» (дружина), «За твою долю» (Рая), «Важкі поверхи» (Обєдіна), «Там, вдалині за рікою» (Варка), «Народжена революцією» (Муратова), «Стрибок» (Марина), а також у фільмах «В’язні Бомона», «Олеся», «Тут нам жити», «Довга дорога в короткий день», «Дума про Ковпака», «Як гартувалася сталь», «Поцілунок Чаніти», «Квартет Гварнері», «Дачна поїздка сержанта Цибулі», «Коли людина посміхнулась», «Не мине й року», «Я більше не буду», «Юркові світанки», «Мріяти і жити» та ін. Член Національної спілки кінематографістів України.

***
150917_N_Reus_1974
Ніна Реус нерідко демонструвала свої артистичні здібності батькові, який працював на той час у Краснопільській міліції. Дівчина із захопленням читала вірші, танцювала. Тато щиро аплодував і, притуляючись щокою до її голови, говорив:

– Будеш ти в мене артисткою, добре в тебе виходить.    

Не помилився він у своєму прогнозі. Коли перевели його на службу до Кролевця, Ніна відвідує шкільний драматичний гурток, де виконує багато ролей, і вже тоді вона твердо вирішила вступати до театрального інституту.
Continue reading

Поклик рідної землі

150717_A_Yaroshenko1s
Життєві дороги покликали його свого часу до Сибіру – романтика, молодечий запал зіграли тоді вирішальну роль у становленні нашого земляка, випускника Краснопільської середньої школи Анатолія Ярошенка. Коли закінчував Охтирське училище зв’язку, їх групу запросили радіофікувати і телефонізувати сільську місцевість Красноярського краю. Працював нарівні з усіма, а згодом рідні дізналися, що він уже студент сільськогосподарського інституту.

Отримавши фах інженера-механіка, залишився у Канському районі на все життя. Довірили роботу за фахом, потім керував виробничим підрозділом – до виконання службових обов’язків ставився з душею, отож молодого спеціаліста помітили, відзначили творчий підхід і вже невдовзі Анатолія Івановича призначають директором новоствореного радгоспу у с. Велика Уря. Саме на цій посаді (а директором А.Ярошенко трудився більше 20 років) зарекомендував себе сучасним керівником, умілим господарником, таким, що для нього не було перепон для вирішення тієї чи іншої проблеми.
150717_A_Yaroshenko_pict
Радгосп за короткий строк вийшов на рівень передових у Сибіру, а це завдяки тому, що рослинницька і тваринницька галузі розвивалися інтенсивними методами, велика увага приділялася створенню для робітників належних соціально-побутових умов. За роки роботи нашого земляка тут побудовано сто двоквартирних будинків, Палац культури, музична школа, дитсадок, картинна галерея, торговельний центр, майстерні та інші об’єкти. Про А.Ярошенка схвально відгукувалися місцева і центральна преса. Керівника нагородили орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, медалями, йому пропонували нові посади, але він не полишив радгоспу. Це було його дітище, він до нього прикипів, зійшовся з сільчанами.
150717_A_Yaroshenko_sing
А ще Анатолій Іванович причарував людей своїм співом. Він майстерно виконував пісні різного плану, його голосом заслуховувалися на концертах, які відбувалися на сценах різного рівня.

Розкрилася тут і ще одна грань таланту А.Ярошенка – він у селі організував самодіяльний хор, який згодом став народним, а Анатолій солістом, першою скрипкою. Його помітили не лише у регіоні, а й у Москві, розпочали запрошувати виступати перед вишуканою аудиторією. Та хіба ж не замилуєшся, коли він виконував на високому рівні “Когда я на почте служил ямщиком”, “Вот мчится тройка почтовая” та чи не найвіртуозніше співав ті, що супроводжували його з дитинства – українські народні пісні “Дивлюсь я на небо”, “Казав мені батько”, “Їхав козак за Дунай”.
Continue reading

Творець краси

150519_2_A_Deineka_1Мне осень пасмурным крылом стучит в окно.
Всё, что тревожило в былом, разрешено.
Всему пришла своя пора и свой черед.
Уж «завтра» меньше, чем «вчера», короче год.
Короче миг, короче день, короче путь,
Лишь только удлиняет тень закатный луч.
Закономерность бытия – круговорот,
Не сожалея, не скорбя смотрю вперед.
Течет размеренно река – громада лет.
Исчезли в прошлом берега, к ним брода нет.
Не воскресить затёртых строк, не повторить.
К закату движется поток – уж так и быть.
Все то, что было решено, ушло, как дым.
А то, что будет – всё равно… решать другим.
А. Дейнека

Анатолій Іванович Дейнека – відомий в Україні містобудівник. Багато років він працював головним архітектором міста Суми, а потім і Сумської області. Але не всі знають про різноманітність таланту заслуженого архітектора України. Він – оригінальний літератор, художник, фотомайстер, гітарист, філософ.
Continue reading