Category Archives: Мистецтво

Ганна Гідора – український художник-живописець, майстер ленд-арту, педагог, організатор міжнародних пленерів

161103_h_gidoraГідора Ганна Володимирівна – український художник-живописець, майстер ленд-арту, педагог, організатор міжнародних пленерів.

Член Спілки художників України (з 2006). Учасник виставок з 1985. Живе (з 2001) і працює в Києві.

Народилася 9 грудня 1959 року в с. Студенок (тепер Миропілля) Краснопільського району Сумської області. Навчалася (1978-1983) в Сумській художній студії Бориса Борисовича Данченка, якого вважає своїм наставником у мистецтві, продовжила освіту на художньо-графічному факультеті Курського педагогічного інституту (1981-1986).
Continue reading

Костянтин Трутовський: «Чиста побілена хата для мене мала велику принадність…»

160520_K_Trutovskyi«Скільки нерозроблених матеріалів дає Україна художникові – і тому, хто малює сцени життя, і пейзажистові! Всі тягнуться в Італію – добре, звичайно, пожити і повчитися там, але не подобає російському художникові обмежуватися італійськими сценами, коли в нас є свої прекрасні види і сцени…».
(з листа К. Трутовського до свого друга М.Рамазанова)

«Село оточене садами, за садами – ставки, за ставками ліс – все потопає в зелені. Біля самого будинку ростуть дерева, і гілки їх лежать на даху, заглядають у вікна. Усі дні бував я з батьком, який займався садами, – сади були його пристрастю. Дуже любив я ходити до селян у гості, де мене завжди лагідно зустрічали. Добрі господарі пригощали і кислим молоком, і паляницями, і медом. Чиста побілена хата для мене мала велику принадність – мені вона подобалася більше нашого будинку. З раннього віку я полюбив українське село з його добрими жителями, з його садами».

Так писав у своїй «Автобіографії» класик українського малярства Костянтин Трутовський (1826–1893). У зрілі роки, проживаючи в Курській губернії, він із сердечною любов’ю згадував і описував село свого дитинства – Попівку-Семенівку Охтирського повіту Харківської губернії (нині в Краснопільському районі Сумської області, на кордоні з РФ). Звідси десятилітній Костик поїхав учитися у пансіон до Харкова, а після його закінчення – до Петербурга. Тут він навчався у двох закладах: у Військовому інженерному училищі та в Академії мистецтв. І де б не бував згодом – у Москві, Києві, Петербурзі, Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Кельні, Дюссельдорфі чи в маєтку своєї матері на Курщині, – в його уяві завжди поставали пейзажі рідної Слобожанщини
Continue reading

Виставка Ганни Гідори в київській галереї «Триптих Арт»

150929_A_Gidora_photo_1

Ганна Гідора

Галерея «Триптих Арт» (м. Київ; вул. Десятинна, 13) запрошує на виставку Ганни Гідори. У проекті «Формат горизонту» художниця із Сумщини покаже авторські пейзажі, на яких, за словами організаторів, «не відмовився б поставити автограф Піт Мондріан».

«Горизонт – як лезо між світами; Горизонт – як вимір між до і після; Горизонт – як одиниця співвідношень власних координат; Горизонт – як те, чого ніколи не знайти; Горизонт – як данність, що завжди поруч; Горизонт – як беззаперечна надія на світло  – розливається кольором краю землі», – розповідає про власну виставку сама художниця.

150929_A_Gidora_pict1

 

Ганна Гідора. «Шляхи-2» (2010, полотно, олія)

Continue reading

«Будеш ти в мене артисткою, добре в тебе виходить…»

150917_N_Reus1
Реус Ніна Петрівна

Ніна Реус — українська актриса. Народилася 29 листопада 1946 року в с. Краснопіллі Сумської області. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1972). З 1969 року — актриса Київської кіностудії ім. О. П. Довженка.

Знялась у стрічках: «Важкий колос» (Таня), «Осяяння» (Свєта), «Будинок з привидами» (дружина), «За твою долю» (Рая), «Важкі поверхи» (Обєдіна), «Там, вдалині за рікою» (Варка), «Народжена революцією» (Муратова), «Стрибок» (Марина), а також у фільмах «В’язні Бомона», «Олеся», «Тут нам жити», «Довга дорога в короткий день», «Дума про Ковпака», «Як гартувалася сталь», «Поцілунок Чаніти», «Квартет Гварнері», «Дачна поїздка сержанта Цибулі», «Коли людина посміхнулась», «Не мине й року», «Я більше не буду», «Юркові світанки», «Мріяти і жити» та ін. Член Національної спілки кінематографістів України.

***
150917_N_Reus_1974
Ніна Реус нерідко демонструвала свої артистичні здібності батькові, який працював на той час у Краснопільській міліції. Дівчина із захопленням читала вірші, танцювала. Тато щиро аплодував і, притуляючись щокою до її голови, говорив:

– Будеш ти в мене артисткою, добре в тебе виходить.    

Не помилився він у своєму прогнозі. Коли перевели його на службу до Кролевця, Ніна відвідує шкільний драматичний гурток, де виконує багато ролей, і вже тоді вона твердо вирішила вступати до театрального інституту.
Continue reading

Поклик рідної землі

150717_A_Yaroshenko1s
Життєві дороги покликали його свого часу до Сибіру – романтика, молодечий запал зіграли тоді вирішальну роль у становленні нашого земляка, випускника Краснопільської середньої школи Анатолія Ярошенка. Коли закінчував Охтирське училище зв’язку, їх групу запросили радіофікувати і телефонізувати сільську місцевість Красноярського краю. Працював нарівні з усіма, а згодом рідні дізналися, що він уже студент сільськогосподарського інституту.

Отримавши фах інженера-механіка, залишився у Канському районі на все життя. Довірили роботу за фахом, потім керував виробничим підрозділом – до виконання службових обов’язків ставився з душею, отож молодого спеціаліста помітили, відзначили творчий підхід і вже невдовзі Анатолія Івановича призначають директором новоствореного радгоспу у с. Велика Уря. Саме на цій посаді (а директором А.Ярошенко трудився більше 20 років) зарекомендував себе сучасним керівником, умілим господарником, таким, що для нього не було перепон для вирішення тієї чи іншої проблеми.
150717_A_Yaroshenko_pict
Радгосп за короткий строк вийшов на рівень передових у Сибіру, а це завдяки тому, що рослинницька і тваринницька галузі розвивалися інтенсивними методами, велика увага приділялася створенню для робітників належних соціально-побутових умов. За роки роботи нашого земляка тут побудовано сто двоквартирних будинків, Палац культури, музична школа, дитсадок, картинна галерея, торговельний центр, майстерні та інші об’єкти. Про А.Ярошенка схвально відгукувалися місцева і центральна преса. Керівника нагородили орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, медалями, йому пропонували нові посади, але він не полишив радгоспу. Це було його дітище, він до нього прикипів, зійшовся з сільчанами.
150717_A_Yaroshenko_sing
А ще Анатолій Іванович причарував людей своїм співом. Він майстерно виконував пісні різного плану, його голосом заслуховувалися на концертах, які відбувалися на сценах різного рівня.

Розкрилася тут і ще одна грань таланту А.Ярошенка – він у селі організував самодіяльний хор, який згодом став народним, а Анатолій солістом, першою скрипкою. Його помітили не лише у регіоні, а й у Москві, розпочали запрошувати виступати перед вишуканою аудиторією. Та хіба ж не замилуєшся, коли він виконував на високому рівні “Когда я на почте служил ямщиком”, “Вот мчится тройка почтовая” та чи не найвіртуозніше співав ті, що супроводжували його з дитинства – українські народні пісні “Дивлюсь я на небо”, “Казав мені батько”, “Їхав козак за Дунай”.
Continue reading

Творець краси

150519_2_A_Deineka_1Мне осень пасмурным крылом стучит в окно.
Всё, что тревожило в былом, разрешено.
Всему пришла своя пора и свой черед.
Уж «завтра» меньше, чем «вчера», короче год.
Короче миг, короче день, короче путь,
Лишь только удлиняет тень закатный луч.
Закономерность бытия – круговорот,
Не сожалея, не скорбя смотрю вперед.
Течет размеренно река – громада лет.
Исчезли в прошлом берега, к ним брода нет.
Не воскресить затёртых строк, не повторить.
К закату движется поток – уж так и быть.
Все то, что было решено, ушло, как дым.
А то, что будет – всё равно… решать другим.
А. Дейнека

Анатолій Іванович Дейнека – відомий в Україні містобудівник. Багато років він працював головним архітектором міста Суми, а потім і Сумської області. Але не всі знають про різноманітність таланту заслуженого архітектора України. Він – оригінальний літератор, художник, фотомайстер, гітарист, філософ.
Continue reading

Заслужений архітектор України Анатолій Дейнека

150519_A_Deineka_1
20 травня виповнюється 85 років Анатолію Івановичу Дейнеці, Заслуженому архітектору України, уродженцю села Рясного Краснопільського району

– Отож, Анатолію Івановичу, хто ж такий Дейнека?

– А Ви спочатку зазирніть до тлумачного словника української мови. Там знайдете пояснення слова «дейнека». У другій половині 17-го століття – це селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні на Лівобережній Україні. Тому я українець з діда-прадіда. Мої родові корені знаходяться в селі Рясному, що на Краснопільщині. Дід Назар Пантелеймонович, по лінії матері, славився, як неперевершений пічник, баба Федоска, як і більшість бабів, була хранителькою народної творчості. Батько мій вчителював у сільській школі. У 43-му він пропав безвісти на фронті.
Continue reading

Все, що він створив – залишилось людям!

150220_O_Tarasenko
Художник Олександр Петрович Тарасенко народився 27 травня 1918 року в селищі Краснопілля в сім’ї робітника. Ще в дитинстві Олександр захоплювався малюванням. З часом потяг до малюнків зростав і він обрав його своїм основним фахом. Але, перш, ніж здійснилася заповітна мрія, юнак пройшов немало важких років університетів життя.

Колишній курсант вищого військово-морського училища, під час служби на військовому кораблі і гадки не мав, що доведеться колись передчасно залишити море. Мріяв присвятити себе улюбленій справі. Війна перекреслила мрії. Він став піхотинцем. З першого дня «братішка», або «полундра», як жартома називали його друзі-солдати, припав побратимам до душі. Він завжди був попереду: і в розвідці, і в бою, в лавах автоматників 722 стрілецького полку 206 Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького Корсунь-Шевченківської дивізії. А коли між боями залягала тиша, або випадали вільні години в обороні, Тарасенко брав олівця і малював. Пейзажі, портрети однополчан. Солдатські листи доносили їх з фронту матерям, дружинам, коханим.
Continue reading

АПОСТОЛ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

0924_MoschenkoАПОСТОЛ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

Так можна назвати професора Костя Васильовича Мощенка, чільного мистецтвознавця і музеолога, архітектора та художника, відомого у свій час, але призабутого діяча у галузі українського народного мистецтва, сподвижника академіка Миколи Біляшівського та професора Василя Кричевського.

Кость Васильович Мощенко народився 19 травня 1876 року в Сумах*. Його батько був урядовцем, служив начальником міської пошти. Мати – донька священика з роду Мировицьких. Обоє були людьми високо інтелігентними. В родині панувала щира українська атмосфера, сповнена любові до рідної культури та свого народу. Цю інтелігентність та любов до всього українського батьки прищепили своєму синову, подбали про його вищу освіту.

* Згідно з даними Національного архіву Республіки Татарстан (м.Казань, Росія) народився у містечку Миропіллі Курської губернії (нині с.Миропілля, Краснопільського району, Сумської області України). Підстава: фонд 564, опис 1, справа 109 аркуш 16
Continue reading

Одним шляхом до волі

140921_Sokolenko1
Петро Соколенко, автопортрет (з експозиції Сумського краєзнавчого музею)

Долі людські, як шляхи земні: то вони ніде й ніколи не стикаються, то, зіткнувшись одного разу, утворюють цільну спільну сутність

Петро Максимович Соколов (родинне прізвище Соколенко) народився у с.Славгороді колишнього Охтирського повіту (нині Краснопільського району) в родині кріпосного селянина князів Голіциних Максима Соколенка. Батько вже мав двох синів – Федора і Миколу та двох доньок – Одарку і Горпину.

140921_2_Sokolenko3_Kobzar

Життя в кріпосній неволі нікому з них не обіцяло щасливого майбутнього, хлопців часто били різками, скубли за чуба. Федір став кухарем, Микола – служником князя, а Петро – художником, маючи до цього хист. Де навчався тій справі – невідомо. Певно, це була та ж “школа”, яку пройшов у свій час маленький Тарас Шевченко.

 

Continue reading