Category Archives: Краєзнавство

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.2)

(закінчення)

Так поступово ми переходимо до іншого цікавого персонажу – Василя Назаровича Каразіна, слобожанського просвітителя, науковця, засновника першого на Лівобережній Україні університету у Харкові, ініціатора створення міністерства народної просвіти Російської імперії. Входив до тісного кола спілкування Паліцина, листувався з ним, провідував у Попівці.

Василь Назарович Каразін, портрет початку ХІХ ст.

Слід сказати, що у молодості Каразін був ще тим бешкетником. Під впливом діяльності Григорія Сковороди, він став справжнім «народником», панібратався з кріпаками. Більше того – оженився на 14-річній кріпачці Домні і, разом з нею, вагітною, хотів утекти за кордон, та був спійманий. Після смерті дружини під час пологів «остепенився», почав займатися науками, особливо – хімією та біологією. Скористався зміною влади в імперії (на трон прийшов молодий цар Олександр І), дякуючи вродженій хитрості та язикатості, знайшов короткий шлях до імператора, запропонувавши йому свої ідеї про реформу освіти. Цар назначив Каразіна своїм радником, куратором народних училищ. Така посада примусила Василя задуматись над власним поміщицьким статусом, статками, авторитетом у дворянському суспільстві. «Ліва рука царя» – і майже голодранець (по дворянським поняттям) – неприємне поєднання. Та ще й купа ворогів: котрихось давила заздрість; якісь були набуті нетриманням язика за зубами; хтось і просто відверто насміхався з «вискочки». Треба з цим щось робити… Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.1)

В Україні в усі часи знаходились люди, котрі своєю діяльністю закладали основи розвитку суспільства на століття вперед. 200 років тому на Слобідщині яскравими зірками небосхилу просвітництва палали імена Олександра Паліцина та Василя Каразіна. Про їх справи у нашому краї і піде мова у цьому нарисі.

Портрет О.Паліцина французького художника П.Берже, 1813 р.

Олександр Олександрович Паліцин у 1792 р. викупив у нащадків Андрія Андрійовича Кондратьєва хутір Попівка (північніше села Залізняк, сьогодні – у Сумському районі). Йому сподобався ландшафт місцевості на зразок альпійської, а тихоплинне сільське життя на віддалі від гамірного міста найкращим чином сприяло реалізації творчих планів на майбутнє. Швидко облаштував навколишній життєвий простір – великий будинок на багато кімнат, навколо – садово-парковий ансамбль в англійському стилі, ставок та пасіка. Continue reading

Поселення черняхівської культури на Краснопільщині

Тривають осінні польові роботи. Сьогодні механізатори, керуючи сучасною потужною технікою, рідко зіскакують з підніжки трактора чи комбайна на землю. Коли ж така потреба виникає і грунт стає до очей ближче – в поле зору іноді потрапляють невеликі уламки старовинного посуду сірого кольору – явно дуже старого. Часто ділянка поля просто всіяна такими черепками. Невже тут колись жили люди?

Перші чотири століття після Різдва Христового – найспокійніший час в історії людства. Ні війн, ні великих загарбницьких завоювань, тільки поодинокі походи римлян у провінції на придушення повстань. Велика Скіфія, до складу якої входила вся територія сучасної України, значно ослабла. Цим скористалися готи – східнонімецьке плем’я, котре бурхливо розвивалось. Землероби швидко облюбували під колонізацію безкрайні чорноземні простори сучасних України, Румунії та Молдови. Continue reading

КРАСНОПІЛЬСЬКІ ВЕРИЖИЦІ ще чекають свого відкривача, який прославить їх на весь світ!

В умовах сучасного світу нарівні з персональними й корпоративними брендами колосального значення віднедавна набуло поняття «бренд території». Суперництво міст, регіонів і країн за ресурси перетворює їх із географічних одиниць у повноцінні товари, що мають свою цінність, властивості, вартість. Тому в територій сформувалася потреба мати відмінну ідентичність і вміло про неї розповідати.

Досвід засвідчує, що ті громади й території, які поступово впроваджують взаємопов’язані маркетингові заходи, є більш успішними. Вони значно легше досягають цілей сталого економічного розвитку, зокрема: залучення інвестицій і створення нових підприємств; покращення іміджу на місцевому, національному та міжнародному рівнях, започаткування взаємовигідних партнерств; залучення нових жителів і поліпшення добробуту громади загалом. Continue reading

Пожнянський скарб та інші древності рідного краю

Перша розповідь – про «Пожнянський скарб» з цьогорічного репортажу кореспондента агентства Укрінформ Сергія Ханіна до Дня музейного селфі «Селфі в музеї. Срібло магнатів, «жлукто» й брежнєвський Шевроле».

Сергій Ханін

ПОЖНЯНСЬКИЙ СКАРБ

Щороку зібрання Сумського обласного краєзнавчого музею поповнюється новими артефактами. Минулоріч, наприклад, відвідувачам закладу на огляд були представлені унікальні археологічні старожитності, передані до музею мешканцем Краснопілля Андрієм Верещагою. Continue reading

Самотоївська школа – від церковно-парафіяльної до загальноосвітньої

Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII – початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати.

Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, – в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ “О предварительных правилах народного просвещения”, яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. Continue reading

Леонід ДІДОРЕНКО: воїн, правоохоронець, поет, краєзнавець, особистість

161101_l_didorenko-90_1З нагоди 90-річчя з дня народження історика, поета, краєзнавця, земляка Леоніда Дідоренка в читальному залі Краснопільської центральної районної бібліотеки відбулася краєзнавча година “Поет, краєзнавець, особистість…”, ініціатором якої виступив голова первинної ветеранської організації Краснопільського ВП С.Д. Крамаренко. У краєзнавчій годині взяли участь рідні і знайомі Л.Д. Дідоренка, його колишні колеги по службі, бібліотекарі, а також голова Краснопільської райдержадміністрації Ю.А. Яремчук та заступник голови Краснопільської районної ради І.В. Гавенко.

Ведучі заходу, бібліотекарі читального залу Т.О. Брахно і Н.І. Дейнека розповіли присутнім про біографію Леоніда Дмитровича, як мужнього воїна, безстрашного правоохоронця, талановитого поета, місцевого краєзнавця, непересічну особистість.
Continue reading

СПРАВОЮ ЙОГО ЖИТТЯ БУЛО КРАЄЗНАВСТВО

160121_L_Didorenko1СПРАВОЮ ЙОГО ЖИТТЯ БУЛО КРАЄЗНАВСТВО

На 90-му році пішов із життя відомий краєзнавець, невтомний дослідник історії рідного краю, почесний громадянин Краснопілля Леонід Дмитрович ДІДОРЕНКО. Обірвалася життєва дорога щирої і світлої людини, яскравої і непересічної особистості.

Його юність припала на роки війни. 17-літнім юнаком добровільно пішов на фронт боронити рідну землю від ворога, був мінером, дійшов до Праги. А коли переможні салюти відкликали з військової служби, вдома влився у загін правоохоронців, щоб продовжити справу батька.
Continue reading

Цей день в історії району. 20-28 вересня

150921_Krasn_hist_day1
На Угроїдському цукрозаводі хочуть семигодинного робочого дня, в Миропіллі громада бере до рук рушниці і полює на невідомого піромана, який за одну ніч влаштував три підпали. Такими подіями, і не лише, запам’яталися дні в історії району в різні роки.

***
150921_Krasn_hist_day2
1781. 21 вересня затверджено Герб Миропілля, створений герольд-майстром, дійсним статським радником Волковим. Цей герб являв собою щит, на якому згідно опису «…в верхней части – герб Харьковский, в нижней – засеянное рожью поле и на серебряном поле две ветки маслины (ветви мира), обозначающее имя сего города».

 

Continue reading

Леонід Дмитрович Дідоренко – фронтовик, правоохоронець, краєзнавець

150602_L_Didorenko1
Леонід Дмитрович і не відчув, як у вікно його світлиці постукала золота осінь, почала розмальовувати різнобарвними пастелями навколишній простір, стала настійливо заглядатися вечірньої пори на поодинокі зорі, що з висоти бліднувато осявають засинаючу землю. І від того щемно й бентежно на душі ветерана. А вона, ця осінь, у його житті вже 85-а, ювілейна, і, звісно, підводить підсумки пройдених життєвих доріг. Чесно складено екзамен на вірність Вітчизні, коли його юнацьке серце покликало захищати країну від ворога, мужньо стояв на герць із тими, хто порушував правопорядок, а вийшовши на заслужений відпочинок, також не сидить без діла – до останку віддає себе улюбленому краєзнавству, вивченню історії рідного краю.

Сивими голубами зринають у пам’яті роки, що вели споришевими стежинами до батьківської вишні, до криниці, біля якої такої пори звисали кетяги червоної калини. А ще тоді снувало павутиння бабиного літа, з нього ткалися вітрила, під якими можна дістатися до омріяного. Хоча родина правоохоронця з Михайлівки Дмитра Тимофійовича Дідоренка на засиджувалася на одному місці – цього вимагала міліцейська служба – Леонід швидко встигав освоюватися у новій школі, заприятелювати з сільськими однолітками.
Continue reading