Category Archives: Державні діячі

Круть Олександр Анатолійович – доктор технічних наук, фахівець у галузях вугільної промисловості, енергозбереження

Круть Олександр Анатолійович (02.08.1951, с. Запсілля Миропільського (зараз – Сумського) району Сумської обл.) – фахівець у галузі вугільної промисловості, доктор технічних наук. Вища освіта: Донецький політехнічний інститут (1973). Працював в Інституті гірничої механіки та технічної кібернетики (Донецьк, 1973–77); Міністерстві вугільної промисловості УРСР (Донецьк, 1977–85); Управлінні справами Ради Міністрів УРСР (1986–91); на керівних посадах в органах державної влади України (1992–2012); Головний науковий співробітник Відділу енерготехнологічного використання твердого палива Інституту вугільних енерготехнологій НАН України (Київ, 2012–2016); професор кафедри логістичного управління та безпеки руху на транспорті Східноукраїнського Національного Університету ім. Володимира Даля (Сєвєродонецьк, з 2016 р.). Основний напрям наукових досліджень – розроблення технологій підготовки твердого палива, зокрема кам’яного вугілля з високим вмістом натрію та хлору, для спалювання в енергетичних та теплофікаційних котлах. Встановив залежність гранично можливої масової концентрації водовугільної суспензії від густини фаз, пористості й виходу легких речовин з вугілля. Continue reading

Грищенко Іван Филимонович – фронтовик, Постпред України, засновник дипломатичної династії

Грищенко Іван Филимонович (28.12.1923, с. Покровка, нині Сумського району Сумської обл. – 16.03.1998, Київ) – український дипломат. Батько дипломата Костянтина Грищенка. Мав дипломатичний ранг Радника 1-го класу. Учасник 2-ї світової війни. Вищу освіту здобув у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка (1954). У 1957–80, 1985–86, 1989–92 працював у МЗС УРСР, зокрема 1978–80 – начальник відділу міжнародних економічних організацій. 1962–68 – співробітник Секретаріату ООН (Нью-Йорк); 1972–78 – Постійний представник УРСР при Відділенні ООН та інших міжнародних організацій в Женеві. 1980–85 – начальник відділу планування і співробітництва, начальник Управління міжнародних зв’язків АН УРСР; 1989–92 – 1-й секретар Консульського управління МЗС України. Continue reading

Чому білі розстріляли, а червоні заборонили автора “Блакитного роману”

До 100-х роковин Гната Михайличенка

100 років тому, 21 листопада 1919, денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру “На кручі” й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників – Гната Михайличенка й Василя Чумака та члена партії есерів Клавдію Ковальову.

Суд тривав коротко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників. Continue reading

Михайло Ковенко та деякі сторінки історії Вільного козацтва у 1917 – 1918 роках

До 100-річчя Української національної революції

В центрі — Михайло Ковенко, на задньому плані верхи на коні — один з організаторів Вільного козацтва, полковник російської армії Олексій Астаф’єв (Остапура). На грудях в нього — відзнака за закінчення Миколаївської військової інженерної академії (кадри кінохроніки, 12 січня 1918 р.)

Серед багатьох яскравих сторінок національної історії періоду 1917 – 1918 рр. є виникнення та діяльність Вільного козацтва. Важливим підґрунтям, що поклало початок вільнокозацького руху, була історична пам’ять українського народу, яка зберегла козацькі традиції та звичаї. Continue reading

Поклик рідної землі

150717_A_Yaroshenko1s
Життєві дороги покликали його свого часу до Сибіру – романтика, молодечий запал зіграли тоді вирішальну роль у становленні нашого земляка, випускника Краснопільської середньої школи Анатолія Ярошенка. Коли закінчував Охтирське училище зв’язку, їх групу запросили радіофікувати і телефонізувати сільську місцевість Красноярського краю. Працював нарівні з усіма, а згодом рідні дізналися, що він уже студент сільськогосподарського інституту.

Отримавши фах інженера-механіка, залишився у Канському районі на все життя. Довірили роботу за фахом, потім керував виробничим підрозділом – до виконання службових обов’язків ставився з душею, отож молодого спеціаліста помітили, відзначили творчий підхід і вже невдовзі Анатолія Івановича призначають директором новоствореного радгоспу у с. Велика Уря. Саме на цій посаді (а директором А.Ярошенко трудився більше 20 років) зарекомендував себе сучасним керівником, умілим господарником, таким, що для нього не було перепон для вирішення тієї чи іншої проблеми.
150717_A_Yaroshenko_pict
Радгосп за короткий строк вийшов на рівень передових у Сибіру, а це завдяки тому, що рослинницька і тваринницька галузі розвивалися інтенсивними методами, велика увага приділялася створенню для робітників належних соціально-побутових умов. За роки роботи нашого земляка тут побудовано сто двоквартирних будинків, Палац культури, музична школа, дитсадок, картинна галерея, торговельний центр, майстерні та інші об’єкти. Про А.Ярошенка схвально відгукувалися місцева і центральна преса. Керівника нагородили орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, медалями, йому пропонували нові посади, але він не полишив радгоспу. Це було його дітище, він до нього прикипів, зійшовся з сільчанами.
150717_A_Yaroshenko_sing
А ще Анатолій Іванович причарував людей своїм співом. Він майстерно виконував пісні різного плану, його голосом заслуховувалися на концертах, які відбувалися на сценах різного рівня.

Розкрилася тут і ще одна грань таланту А.Ярошенка – він у селі організував самодіяльний хор, який згодом став народним, а Анатолій солістом, першою скрипкою. Його помітили не лише у регіоні, а й у Москві, розпочали запрошувати виступати перед вишуканою аудиторією. Та хіба ж не замилуєшся, коли він виконував на високому рівні “Когда я на почте служил ямщиком”, “Вот мчится тройка почтовая” та чи не найвіртуозніше співав ті, що супроводжували його з дитинства – українські народні пісні “Дивлюсь я на небо”, “Казав мені батько”, “Їхав козак за Дунай”.
Continue reading

ПЕРЕМОЖЕЦЬ ЕПІДЕМІЇ

150612_I_Ladnyi_1Змінюється життя і ми змінюємося разом з ним. В кращий чи гірший бік – покаже історія, адже кожен з нас є її частинкою. Про когось згадуватимуть мільйони, про когось тисячі, сотні, про когось одиниці, з тією лише різницею, яка це буде пам’ять: хороша, гідна чи така, що обмежуватиметься зневажливою посмішкою. «Все вокруг чужое – у тебя только имя свое. Единственное, настоящее, подлинное, истинное имя твое», – сказав поет і музикант Єгор Лєтов. Справді, як же важко його не втратити, не зганьбити, не зрадити це єдине справжнє власне ім’я, коли навколо скільки брехні, зневіри. На щастя не треба сьогодні підніматися в атаку, кидатися під танки з гранатами, щоб його обезсмертити. Змінюється життя і ми змінюємося разом з ним.

Та що вартує сьогодні це життя, коли реклама одного з телеканалів пропонує нам з вами прислати відео з якоїсь автокатастрофи, і якщо це відео виявиться видовищним, можна отримати подарунок – цілу каністру бензину. Міняється життя, з’являються нові герої. «Вылазят боги из заветного дупла. Растут герои, как лавина, как ботва», і нам ця «ботва» подобається, на неї ми рівняємося, бо інших нам і не пропонують. Між тим були і є справжні взірці для наслідування, вірю, що будуть вони і надалі.

Приклад цьому – Іван Данилович Ладний – людина, про яку можна зняти захоплюючий фільм, в якому будуть сотні тисяч врятованих життів без жодного пострілу. Збирати інформацію про цю людину було напрочуд цікаво і пізнавально, адже цьому передувала не одна зустріч з його друзями і колегами, теж непересічними особистостями.
Continue reading

Тимофій Богатир: людина і теплохід (ч.ІІ)

1225_Bohatyr11_1
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2014/12/25/tymofij-bohatyr-lyudyna-i-teplohid-ch-i/ )

Богатир Т.К. багато зробив для подальшого розвитку Гідрометслужби в Україні. За його ініціативою на початку 50-х років в Україні була організована широка мережа метеорологічних постів в колгоспах і радгоспах. Ця мережа існує до теперішнього часу. Дані спостережень широко використовувалися у сільськогосподарському виробництві. В практику було введено оперативне інформування керівництва усіх регіонів України про метеопрогнози і можливі наслідки для врожаю.

За його ініціативи та при безпосередній участі було підготовлено перше видання «Агрометеорологічного довідника агронома».
Continue reading

Тимофій Богатир: людина і теплохід (ч.І)

1225_Bohatyr1
БОГАТИР ТИМОФІЙ КИРИЛОВИЧ
(1905 – 1977)

КЕРІВНИК ГІДРОМЕТЕОРОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ c 1939 по 1973 рр., постійний представник України у Всесвітній Метеорологічній Організації (ВМО)
Тимофій Кирилович Богатир народився 15 травня 1905 р. в с. Пушкарному (нині с. Грабовське) Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина-бідняка Богатиря Кирила Архиповича (1874 – 1941).

 

1225_Bohatyr2

 

Сестра Анастасія Кирилівна із сином Павлом біля хати, в якій народився Тимофій Богатир

 

Continue reading

Маркін Михайло Семенович – керівник державної статистики України часів господарських реформ 50-60-х років ХХ століття

1110_Markin_MS
Маркін Михайло Семенович

Начальник Статистичного управління УРСР, начальник Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР (квітень 1955 року – липень 1969 року)

Народився 5 червня 1899 року в с. Великий Бобрик Краснопільської волості Харківської губернії (тепер Краснопільський район Сумської області). Освіта вища: у 1949 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС, за фахом економіст.

Трудову діяльність розпочав у 1917 році інструктором ремісницької школи сільгоспкредитспілки у рідному селі. До початку Великої Вітчизняної війни майже весь час працював на Сумщині, обіймав різні керівні посади, зокрема заступника голови Білопільського райвиконкому, заступника голови та голови Лебединського райвиконкому, заступника голови Сумського облвиконкому. У короткий період з 1936 по 1937 рік переводився на роботу до м. Харків, де обіймав посаду секретаря Харківського облвиконкому.
Continue reading

Гнат Михайличенко (1892—1919)

1006_Mykhailychenko2Гнат Михайличенко (1892—1919)

Ім’я цього письменника досі можна було зустріти хіба що в окремих, переважно тенденційних курсах історії української радянської літератури. А тим часом у перше пореволюційне десятиліття про твори Г. Михайличенка сперечалася критика: їхнього автора поряд з В. Елланом-Блакитним, В. Чумаком та А. Заливчим називали серед «перших хоробрих», одним із фундаторів нової літератури. Втім, не виключено, що й тоді його сприймали передовсім як активного громадського та політичного діяча напруженої доби на зламі двох історичних епох. Це ставлення позначилося і на численних спогадах його сучасників, зокрема в поезії «Гнатові Михайличенку» П. Тичини, написаній на смерть близького друга:
Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш, —
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш…

1007_1_Mykhailychenko2Г. Михайличенко народився 27 вересня (за ст.ст., за н.ст. – 9 жовтня, – ред.) 1892 р. в с. Студенок (Миропілля) Курської, а нині Сумської обл., в селянській родині. Батьки як могли дбали про освіту дітей, і здібний хлопець після місцевої двокласної школи вступає до Харківського землеробського училища. Тут захоплюється підпільною літературою, відкрито виявляє свої атеїстичні погляди. Дирекція позбавляється від «бунтівника», він змушений перевестися до Московської сільськогосподарської школи. Але шлях юнака вже окреслився: посилено вивчає суспільні науки, зближується з нелегальними організаціями. Continue reading