Category Archives: Військові

“Волів би забути про все, але не можу…”

Їх залишилося одинадцять обійців з 51 ОМБР на териконі, який постійно обстрілювався ворожою артилерією. Опинившись в оточенні, прикривали підрозділи 72-ї ОМБР, які знаходились у Червонопартизанську, який у 2016 році у зв’язку з декомунізацією було перейменовано на Вознесенівку.

Виснажені, але незламні, втримували державний кордон, відтягуючи на себе сили терористів, стримуючи колони бронетехніки російських найманців та забезпечуючи умови для наступальної операції ЗСУ на інших напрямках. Про них ніхто не згадував. Не зустрічав з радісними вигуками та квітами. Хоча завдяки їм було врятовано чимало людських життів. Цими героями є бійці 4-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 51 ОМБР, командир якої — бойовий офіцер, капітан Сергій Чергінець. Continue reading

За три весни до перемоги. Подвиг артилеристів капітана Івана Криклія

До 110-річчя від дня народження Івана Ілліча Криклія, першого кавалера Ордена Вітчизняної війни І ступеня, уродженця Славгорода

Русявий, підтягнутий капітан пружно вискочив з бліндажа і озирнувся по сторонах. Стояв теплий весняний вечір. Напередодні густо прошумів травневий дощик, і земля, позолочена сонцем, волого парувала. Насторожувала неприродна для прифронтової смуги тиша. Ординарець підвів Криклію коня, і капітан хвацько скочив у сідло. Його викликав до себе командир полку майор Клягін.

У травні сорок другого року після довгої сльоти та дощів в районі Харкова раптом наступили сухі дні. Війська Південно-Західного фронту готували вогневі рубежі, розраховуючи дати противнику серйозну битву. На далеких підступах до Харкова довгою звивистою лінією, якщо дивитися на військову карту, розтягнулися армії, дивізії і полки. Ставка Верховного Головнокомандування поставила перед фронтом завдання: ударами двох великих військових і армійських з’єднань з півночі і півдня прорвати оборону противника, розсікти ворожі війська і очистити від них місто.

Нарада командного складу, на якій ставилися завдання арміям, відбувалася у Куп’янську 9 травня. Попереду було рівно три роки війни. Continue reading

Толя та Оля

160816_A_Horbenko1Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.

Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading

«ВАМ НІКОЛИ НЕ БУДЕ СОРОМНО ЗА МЕНЕ…»

160513_Piddubnyi_memory1Неоголошена війна забрала життя тисячі наших українців. Це страшно, та ще страшніше усвідомлювати, що невідомо, скільки ще матерів, дружин, дітей страждатимуть через непоправні передчасні втрати найдорожчих людей. Наш обов’язок – пам’ятати героїв, хто не повернувся зі Сходу, хто не встиг вдосталь пожити зі своїми рідними, недорадів, недокохав, але встиг піти у безсмертя, захищаючи найдорожче, що є в українців – право на волю і незалежність. Своєю жертовністю вони вщент зруйнували недолугі закиди кремлівських стратегів, що України як держави, а українців як нації взагалі не існує.

Днями у Миропільській ЗОШ І-ІІІ ступенів відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки в пам’ять про випускника школи, добровольця, героя, справжнього патріота Віталія Володимировича Піддубного, який загинув, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході.
Continue reading

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. Встановили пам’ятну дошку Герою Олександру ШКУРКУ

160512_Shkurko_memory1Меморіальну дошку загиблому в зоні проведення АТО краснопільчанину Олександру Шкурку відкрили 4 травня на фасаді Краснопільської школи І-ІІІ ступенів. Вшанувати пам’ять бійця прийшли його рідні та друзі, представники районної та селищної влади, педагогічний та учнівський колективи школи, громадські активісти.

Дуже символічним є те, що меморіальна дошка відкрита саме на фасаді цього будинку, адже тут, у цих стінах, були Сашкові перші успіхи і невдачі, перші друзі, тут відбувалося його становлення як громадянина. Традиційно, проводжаючи своїх учнів у життєву дорогу, вчителі настановляють: «Ким би ви не стали в житті, головне щоб ви були людьми». Сашко став людиною. За свої коротке життя він встиг полюбити всіх нас, проявити свою жертовність.
Continue reading

ІМЕНЕМ ГЕРОЯ

160407_A_Kostiuchenko
У Мезенівці одна з вулиць відтепер носить ім’я підполковника Артура Костюченка, який загинув у боротьбі за незалежність України.

Розглянувши подання сільського голови з метою увічнення пам’яті загиблого за свободу, незалежність і суверенітет держави Україна, відповідно до Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», керуючись ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська рада вирішила змінити назву вулиці Першотравнева на вулицю Артура Костюченка в с.Мезенівка Краснопільського району.

Нагадаємо, загинув Артур Іванович 14 лютого 2015 року в селі Петровське, що за Волновахою Донецької області. Під час руху військової техніки на фугасі підірвався автомобіль, в якому він знаходився. Поховали воїна в рідному селі 17 лютого. Continue reading

Реквієм за героєм

160220_Artur Kostiuchenko1
У Мезенівці вшанували роковини загибелі новітнього Героя, односельчанина, Артура Івановича Костюченка. Підполковник Збройних Сил України поліг у зоні АТО під час виконання військового обов’язку 14 лютого 2015 року.

13 лютого в Мезенівському НВК відбувся реквієм «Життя мов спалах», на якому згадували життєвий шлях і бойовий подвиг земляка. Світлу пам’ять Героя учні та вчителі вшанували хвилиною мовчання, поклали квіти до меморіальної дошки, яку встановлено на приміщенні навчального закладу, на могилу загиблого.
Continue reading

Одна з вулиць у Бердянську віднині носить ім’я нашого земляка, уродженця Миропілля Віталія Піддубного

160126_V_Piddubnyi
Одна з вулиць у Бердянську віднині носить ім’я нашого земляка, уродженця Миропілля Віталія Піддубного.

Про це написав у фейсбуці громадський активіст Ігор Касьянов із Бердянська. “Сегодня добились чтобы улицу Куйбышева переименовали в улицу Виталия Поддубного (Сват). Слава Україні! Герої не вмирають! …Огромное спасибо за поддержку при голосовании, и вообще продвижении наших патриотических, украинских названий хочу сказать проф. Лыману И.И. и Зубрицкому И.И. Поверьте там надо было еще повоевать почти за каждое новое название”.

Віталій Піддубний народився 4 жовтня 1977 р. у с. Миропілля. До війни жив у м. Бердянськ, працював будівельником. Був активним учасником самооборони Бердянська. В цьому громадському формуванні про нього звучать найкращі відгуки, зрештою саме із Самооборони Бердянська пішов добровольцем в батальйон “Донбас”, був стрілком, брав участь у багатьох операціях по звільненню України від російських найманців.
Continue reading

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ЙОГО ВАЖКО ВІДДАВАЛА ЗЕМЛЯ, АЛЕ ЛЕГКО ПРИЙНЯЛО НЕБО

151220_O_Shkurko01Краснопільщина знову в жалобі – 10 грудня в м. Біла Церква поховали героя, краснопільчанина підполковника Олександра Шкурка, який віддав своє життя за Україну… Квіти, вінки, військовий оркестр, траурна хода і сльози… Попрощатися з героєм прийшли тисячі містян, однополчан, військових побратимів. Віддати шану земляку прибула делегація з Краснопільщини у складі голів райдержадміністрації, районної ради, селища Краснопілля, активістів волонтерського руху. З моменту отримання інформації, що Олександр Вікторович потрапив у полон, у рідних офіцера, у всіх краснопільчан не зникала надія на повернення його додому. Це сталося через півтора року, та повернувся він у цинковій труні…
151220_O_Shkurko02
Олександр був тричі похований. Спочатку бандитами у Сніжному, потім волонтерами на Алеї тимчасово неідентифікованих захисників України на Краснопільському кладовищі міста Дніпропетровськ, і ось 10 грудня Олександра Шкурка поховали як Героя на Алеї Слави Білоцерківського кладовища «Сухий Яр». Його важко віддавала земля, але легко прийняло небо…

Олександр Шкурко народився 7 лютого 1979 року у Краснопіллі, тут пішов до школи. У Краснопільській ЗОШ І-ІІІ ступенів залишилась добра пам’ять про хлопця. Continue reading

Прості мужики. Звичайні герої.

151214_P_Kozakov1
Українці ніколи не мріяли про нових військових героїв, але нас ніхто не питав — просто поставили перед фактом. Практично жоден день у зоні АТО не минає без подвигів наших армійців, зрештою, сам факт того, що вони не стали ховатися від повісток і сьогодні несуть службу – вже подвиг. Але що ми знаємо про цих хлопців? Майже нічого. В усі часи армія трималась на простих сільських чоловіках, хлопцях. Павло Козаков з Угроїд один з таких нічим не примітних чоловіків. Білорус за національністю, він у 2005 році отримав український паспорт і вже як Громадянин України у вересні 2014 року пішов захищати тепер вже свою землю.

Читачі районки мабуть пам’ятають коротку розповідь про Павла в одній з волонтерських хронік. Як механік-водій-електрик воював у населених пунктах Горняк, Курахово, Піски, Карловка. Там у нього з’явився другий день народження – 20 листопада 2014 року, коли за кілька метрів від нього вибухнула міна, проте жодних ушкоджень не отримав. Але холод, сирість і старі болячки дали про себе знати відтак війна для Павла Козакова мала б скінчитися. Та лікарі виявилися іншої думки і чоловік вирушив, як каже, на свою «другу військову кампанію».
Continue reading