Category Archives: Творці слова

Леонід Ушкалов: «Чим відрізняється українська мова від державної мови»

Інтерв’ю для «Вечірнього Харкова» (18.11.2013)

Гість «Прямої телефонної лінії ВХ» – професор кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, доктор філологічних наук Леонід Ушкалов.

 

ЛІТЕРАТУРНА МОВА РОДОМ ЗІ СЛОБОЖАНЩИНИ?

– Леоніде Володимировичу, здрастуйте! Мене звуть Марина, я хотіла б дізнатися, чи існує регіон в Україні, де розмовляють чистою, скажімо, еталонною українською мовою?

– Дякую за питання. Річ у тому, що еталоном прийнято вважати літературну мову, а це є внормована, певною мірою штучна мова, що живе за своїми власними фонетичними, синтаксичними, морфологічними та іншими правилами. Continue reading

«…Сумного янгола зникома подобизна…». Пам’яті Леоніда Ушкалова

Несила в таке вірити й про таке писати: 25 лютого 2019 р. раптово обірвалося життя Леоніда Володимировича Ушкалова, доктора філологічних наук, професора Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, видатного мислителя, літературознавця, прозаїка-есеїста і… поета…

 

на дні / моєї / пам’яті / печаль / гінка / лоза / між небом / і землею /
холодний / слід / сліпучої / галеї / на дні / моєї / пам’яті / печаль Continue reading

Теофіль Мелень: «Павло Грабовський – се один з наших найвизначнійших суспільних поетів»

Пропонуємо уривок статті Євгена Нахліка і Оксани Нахлік про галицького публіциста і літературознавця Теофіля Меленя, що днями розмістив на своїх сторінках веб-журнал «Збруч». Уривок містить літературну та суспільно-громадську оцінку Теофілем Меленем творчості Павла Грабовського та його полеміку з цього питання з деякими іншими письменниками та літературознавцями Галичини початку 20 століття.

Євген Нахлік і Оксана Нахлік
Теофіль Мелень: січовий стрілець, публіцист, літературознавець

Про Теофіля Меленя – ще одну малознану, але непересічну постать – є кілька некрологів, скупих, до того ж із неточними відомостями, словникових біограм, а також принагідних згадок у мемуарах і дослідженнях переважно з історії українського соціал-демократичного руху та преси в Галичині, історії Січового Стрілецтва. Зазвичай про нього мовлять як про українського громадсько-політичного діяча, публіциста, газетяра, січового стрільця¹. А він був іще й літературознавцем (зокрема шевченкознавцем), літературним критиком (відгукувався на творчість В. Стефаника, П. Грабовського), писав про філософію Г. Сковороди. Правдиво висвітлити його громадсько-політичну діяльність і зібрану писемну спадщину (зокрема крізь призму «присутности» в ній І. Франка) й маємо на меті у пропонованій сильветці. Така всебічна спроба робиться вперше.

*** Continue reading

Павло Грабовський у Сибіру

Пропонуємо статтю про перебування Павла Грабовського на засланні в м. Тобольськ, що побачила світ у журналі “Всесвіт” (№29 від 15 липня 1928 року). Стаття написана за матеріалами справ, заведених поліційними і жандармськими органами Російської Імперії на “державного злочинця” Павла Грабовського.

***

П. О. ГРАБОВСЬКИЙ У СИБІРУ
Стаття М. Копотилова

На Тобольському цвинтарі, біля могили декабристів, за пам’ятником А. М. Муравйова стоїть скромний залізний хрест, зроблений під березу, з написом: Павел Арсеньевич Грабовский. Малорусский поэт. Родился в 1864 г., умер 29 ноября 1902 года”. Continue reading

Анатолій Таран: “Щасливий той, хто роздає себе…”

5 липня Анатолій Таран міг би відзначати своє 80-річчя…

Але його земний шлях трагічно обірвався чверть століття тому…

 

Пропонуємо вибрані поезії Анатолія Тарана з його останньої – вже посмертної – збірки “Бродячий дощ”, виданої у 1995 році.

* * * Continue reading

Микола Данько в оцінці сучасників та літературно-критичній думці другої половини XX – початку XXI століть

Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, І. Станченко, 1926-1993) увійшов у літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками».

У дитинстві пережив голод 1933 р., у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1956). Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» (1956-1958) та Сумській обласній газеті «Ленінська правда» (1958-1969; 1970-1973; 1989-1991). Він один із перших на Сумщині дипломованих журналістів. Continue reading

Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.2

(закінчення)

№ 11
16 грудня 1964 року
Львів

Сьогодні Оксана, моя дружина, прочитала мені вірш якогось, по її словам, Данька: “Стою у морі золотих хлібів і на долоні світиться зернина, Дзвінка, неначе соловейка спів, Зернина з колосочком України“… Вона вичитала цього вірша в якомусь журналі, а я був приємно вражений, бо це ж вірш мого друга, я ще більше засоромлений, що у******** перед цим другом… Зате діло зроблене! Continue reading

Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.1

Микола Данько

Михайло Осадчий (22.03.1936 – 5.08.1994) та Микола Данько (24.05.1926 – 14.12.1993) – знакові постаті в русі Опору совєтській системі як на Сумщині, так і в Україні загалом. Перший із них народився в с. Курмани Недригайлівського району, другий – в с. Славгород Краснопільського району на Сумщині. Там серед простих селян, своїх земляків, ще з дитинства вони ввібрали в себе селянську жагу істини й свободи, праці й непокори всевладству зла, деспотизму, всього потворного. На цих підставах формувались їхні морально-етичні ідеали, характери, духовний світ у цілому, громадянська і життєва позиції, розуміння свого призначення в житті народу і суспільства. І перший і другий зазнали утисків та переслідувань із боку комуно-совєтських властей, а М. Осадчий – і заслань, але не скорилися їм, чесно пройшовши свій шлях до кінця. Такі обставини їх життя розкриваються в поданих нижче та інших листах М. Осадчого до М. Данька [1, 2]. Continue reading

Чому білі розстріляли, а червоні заборонили автора “Блакитного роману”

До 100-х роковин Гната Михайличенка

100 років тому, 21 листопада 1919, денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру “На кручі” й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників – Гната Михайличенка й Василя Чумака та члена партії есерів Клавдію Ковальову.

Суд тривав коротко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників. Continue reading

В справі дати смерти В. Чумака і Г. Михайличенка

До 100-х роковин Гната Михайличенка

***

Цілком справедливо Г. Коцюба в рецензії на наш журнал (Культура і Побут № 49) зауважує, що нами вказано невірну дату розстрілу В. Чумака і Г. Михайличенка. Редакція мала в своєму розпорядженні лише матеріяли такі: Хрестоматію української сучасної літератури М. Плевако, конспект М. Сулими “Історія українського письменства” та різні календарі (в тому числі й ДВУ, по якому цих письменників було розстріляно двічі). До речі А. Прийдешній в своїй статті “Гнат Михайличенко” (Нова культура. Львів. 1923, травень-грудень) вказав дату смерти 9-е грудня. З метою остаточно з’ясувати ці дати редакція звернулася до Українського Науково – Дослідчого Інституту Книгознавства (Київ), щоб Інститут, на підставі газетних архівів, дав точну справку. Continue reading