Пожнянський скарб та інші древності рідного краю

Перша розповідь – про «Пожнянський скарб» з цьогорічного репортажу кореспондента агентства Укрінформ Сергія Ханіна до Дня музейного селфі «Селфі в музеї. Срібло магнатів, «жлукто» й брежнєвський Шевроле».

Сергій Ханін

ПОЖНЯНСЬКИЙ СКАРБ

Щороку зібрання Сумського обласного краєзнавчого музею поповнюється новими артефактами. Минулоріч, наприклад, відвідувачам закладу на огляд були представлені унікальні археологічні старожитності, передані до музею мешканцем Краснопілля Андрієм Верещагою. Continue reading

Краснопільський селищний голова Юрій Яремчук прозвітував за 2017-2020 роки діяльності ОТГ

29 вересня 2020 року в Краснопільському Палаці культури відбувся звіт Краснопільського селищного голови Юрія Яремчука про результати роботи виконавчих органів ради за 2017-2020 роки діяльності. На представленні звіту також був присутній голова Сумської обласної ради Володимир Токар.

Представлення звіту проходило з дотриманням карантинних норм та правил.

Юрій Яремчук: «Те, що зроблено у Краснопільській громаді впродовж останніх більш як трьох років, найкраще підтверджує ефективність нашої колективної праці»

Continue reading

Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading

Борис Грабовський. Голубий вогник у тюбетейці (ч.2)

Розповідь про українського винахідника – піонера-розробника електронної системи телебачення

(закінчення)

* * *

Значно випереджаючи час, у 1925 р. син українського поета-революціонера висунув теорію про світлочутливість шкіри чола людини – про так звані фосфени, тобто зорові відчуття, що виникають у людини без впливу світла на око. Раніше такі вміння вважалися атавізмом, успадкованим homo sapiens від тварин. Continue reading

Борис Грабовський. Голубий вогник у тюбетейці (ч.1)

Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про українського винахідника – піонера-розробника електронної системи телебачення

У післявоєнному місті Фрунзе (нині – Бішкек) цей дивний чолов’яга із живими сірими очима, невисокий на зріст, худорлявий, згорблений, заглиблений у власні думки, ходив вулицями не у вишиванці, а незмінно – в тюбетейці. На оточуючих він не звертав уваги. Часом химерник бурмотав собі під ніс якісь вірші чи дивні, незрозумілі перехожим фрази, але навіть і тоді, коли чвалав, мовчки нагадував перехожим дивакуватого чарівника зі східної казки. Звали дивака – Борис Павлович Грабовський, і він справді був дивотворцем.

30 червня 1928 р. в СРСР винахідник, котрий із вищої освіти мав один курс… медінституту, не лише запатентував під №5592, а й реалізував електронну систему телебачення – телефот, за допомогою якої, вперше в світі, було здійснено безпровідну передачу рухомого зображення на відстань. Continue reading

Полковник Іванющенко Олексій Сергійович – ветеран військ ПРО

Іванющенко Олексій Сергійович (22.03.1938 – 06.06.2016) – полковник, доктор технічних наук, професор, кавалер двох орденів, ветеран полігону ПРО

Олексій Іванющенко народився 22 березня 1938 року в селищі Краснопілля Сумської області. Батько – Іванющенко Сергій Степанович – загинув на фронті у грудні 1941 року, маму – Євдокію Миколаївну – розстріляли німці у травні 1943-го.

У 1955 році Олексій Іванющенко закінчив середню школу зі срібною медаллю і вступив до Київського вищого інженерного радіотехнічного училища військ ППО країни (КВІРТУ).

Після закінчення КВІРТУ у 1959 році лейтенант-інженер Іванющенко О.С. отримав призначення на 10-й Державний науково-дослідний випробувальний полігон ПРО Міністерства оборони. Проходив службу на посадах від інженера-випробувача до начальника Управління. Брав участь у випробуваннях нових засобів озброєння ракетно-космічної та протилітакової оборони, у створенні і введенні в дію нових засобів експериментально-вимірювальної бази полігону. Continue reading

Леонід Ушкалов: «Так хочеться зробити розкішну книжечку для малят із байками Сковороди»

У харківському видавництві “Віват” побачило світ чудове ілюстроване видання для дітей – “Байки” Григорія Сковороди, упорядковані та адаптовані для дітей нашим видатним земляком Леонідом Ушкаловим.

Ось як пише про історію появи цієї книжечки учениця Леоніда Ушкалова, українська письменниця Олена Рибка:

https://www.facebook.com/olena.rybka/posts/3483449341689247
Rybka Olena
26.08.2020

Зовсім-зовсім скоро з друку вийде книжка (отам трохи нижче посилання на передзамовлення), яка для мене особисто стане книжкою року, адже виникла вона як результат багатьох років. Колись давно, років десять тому, професор Ушкалов сказав: “Так хочеться зробити розкішну книжечку для малят із байками Сковороди” Continue reading

Олексій Зленко: Небесні автографи Олександра Iвченка

1948 року на авіаційному параді в Тушино увагу тисяч глядачів привернув такий епізод. Прямо на платформу вантажівки ЗІС-150 із віртуозно точним розрахунком опустився невеличкий вертоліт. Потім автомашина на великій швидкості під овації глядачів від’їхала з льотного поля.

Олександр Івченко

Експериментальний вертоліт з мотоциклетним мотором, який викликав таку бурхливу реакцію, сконструював спільно з групою студентів Московського авіаційного інституту один із основоположників вертольотобудування в країні Микола Ілліч Камов. Наступного дня Камова запросили до Міністерства авіаційної промисловості. Йому повідомили, що в Кремлі зацікавилися його розробкою і доручають створити конструкторське бюро з виробничою базою для випуску потужніших вертольотів. Continue reading

Зленко Олексій Миколайович – герой війни і видатний авіаконструктор

Олексій Зленко народився 2 грудня 1914 року в слободі Краснопілля Охтирського повіту Харківської губернії (зараз смт. Краснопілля Сумської області) в сім’ї Зленка Миколи Михайловича і Зленко Анастасії Никифорівни. Після закінчення будівельного технікуму, 20 грудня 1933 року був призваний Краснопільським РВК на строкову службу до РСЧА. Завершивши армійську службу, Олексій Зленко у 1936 р. вступив до Харківського авіаційного інституту, який закінчив у 1941 р. напередодні Великої Вітчизняної Війни. 1939 року став членом ВКП(б). У 1940 році одружився з Родіоновою Юлією Акимівною, у березні 1941-го у них народився син.

3 вересня 1941 року Зленко О.М. був мобілізований і у званні молодшого лейтенанта направлений в розпорядження 411 сд 6-ї армії. У 1942 р. наказом по 6-й армії йому присвоєно звання “лейтенант”, а 26.03.1942 призначений начальником артилерійського постачання 411 сд 6-ї армії. Потрапивши в оточення під Харковом, будучи пораненим в ліву руку і ногу осколками, 27 травня 1942 року потрапив в полон і був відправлений до концтабору на території Румунії. Згідно наказу ГУК НКО 02929 від 04.09.1944 виключений зі списків військового складу РСЧА СРСР як зниклий безвісти у липні 1942 р., про що і було сповіщено його сім’ї. У полоні провів більше двох років, звільнений 24 серпня 1944 року. Після перевірки органами Смерш був направлений до шпиталю (після концтабору він важив 44 кг), а потім на перепідготовку. Continue reading

“Явір” (Краснопілля): слобожанський птах Фенікс

Нещодавно ми розповідали про відродження футболу в Охтирці. Нині ж мова піде про іншу колись знану на Сумщині команду – “Явір” (Краснопілля), яка багато сезонів відіграла у ПФЛ України. Якщо рахувати Перехідну, Другу та Першу ліги, то краснопільці, починаючи з першого чемпіонату незалежної України, провели на професійному рівні чотирнадцять повноцінних сезони.

На жаль, футбольна казка у Краснопіллі закінчилася після восьмого туру сезону 2008/09. Тоді місцева команда переїхала до Сум, змінивши назву на ФК “Суми” (подібне, до слова, траплялося і раніше, наприкінці 90-х “Явір” вже переїздив до обласного центру, а потім починав все з нуля). Continue reading