Анатолій Таран: Військовий ритуал (IV)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Волошко:
То що ж воно за непорозуміння?

Шурлаков:
Є виступаючий один. Шульга тут проти.

Волошко:
Так, пізнаю Юхима,
тобто Йосиповича…
На все завжди своя у нього думка.
Аж неймовірно принциповий чоловік.
Так що ж він там? Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (III)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Оля:
Не була, а знаю.
Ось ця береза. Вишня. Зацвіла!
Я так хотіла, щоб вона цвіла!
І щоб сьогодні.

Ліда:
І лавочка ось поряд — біля неї.
Давай посидимо.
Давай. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (II)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Розгублено дивився Одігнало. Поставив ношу, щоб вона не впала.
Довкола оглянувся. І кинувсь до Волошка нестатечно.

Одігнало:
Товариш лейтенант!

Шульга:
Не лейтенант. Товариш генерал!

Одігнало:
Товариш лейтенант! Іван Григорович! Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (I)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

ДІЙОВІ ОСОБИ

Вітчизна-мати
Вічний Солдат
Дід — Величко Тарас Григорович, рядовий, загинув восени 1941 року
Бабуся — Величко Тетяна Захарівна — його дружина, колгоспниця-пенсіонерка
Батько — Величко Володимир Тарасович, їхній син, інженер
Син — Величко Тарас Володимирович, рядовий Радянської Армії, ракетник
Бойовий побратим — Одігнало Іван Максимович, побратим Тараса Григоровича, колгоспний тесля, пенсіонер Continue reading

«ПОЕЗІЯ – МОЯ СПОВІДЬ»

Писати вірші Анатолій Таран почав у дитинстві, ще навчаючись у Будильській середній школі, що в Лебединському районі. Це захоплення і любов він зберіг на все життя. Живе воно в Таранові й сьогоднішньому — журналістові однієї з військових газет.

А. Таран — член Спілки письменників України, автор п’яти поетичних збірок, багатьох прозових книг.

Сьогодні Анатолій Васильович, який прибув у відпустку на Сумщину, – гість «Червоного променя».

— Анатолію Васильовичу, нещодавно вийшла нова збірка Ваших поезій «Квіти вогню». Як Ви працювали над нею? Continue reading

У Краснопільському лісгоспі відновили близько 75 га лісу, понад 3 га – створили

Лісові масиви Краснопільського лісгоспу розкинулись на відрогах Середньоруської височини. Рельєфу цього краю притаманні глибокі балки і урвища, переважають чорноземні грунти.

Тому весняні лісові роботи тут розпочинаються не з першими промінчиками весняного сонечка. Бо у глибоких лісових балках грунт протряхає дещо пізніше. І триває садіння лісу дещо довше, ніж у решті лісгоспів області. Continue reading

Михайло Прудник: Несподіваний капець, або Державна таємниця

На Різдво, коли випили чарку під холодець, а потім ще й під ковбасу, і під вареники, товариство, що зібралося на «фазенді» фермера Остапа Михайловича, затягнуло: «Цві-і-т-е-е те-е-ерен!». Терен «цвів» недовго, оскільки більшість з нас знає майже всі народні пісні, але… не далі першого куплета.

Отож ентузіазм згас на словах:

«Хто з любов’ю
не знає-є-ється,
Той горя не знає-є-є…»

Аби не знати горя, налили ще по чарці. І тут, відкашлявшись, мовив дід Микола: Continue reading

Михайло Прудник: Пора копати

Пора копати

Майже з натури

Дід Близнюк вийшов на город. Лагідно світило сонечко. Повівав теплий вітерець. Дотавали останні купки снігу.

Біля торішньої грядки дід зупинився:

– Бач, зелена цибулька виросла! Оце так баба на грядці хазяйнувала, що й врожай розгубила… А он ще зелений часничок… Continue reading

Історія успіху

Сьогодні День праці. Якщо за великим рахунком, то велелюдні “червонопрапорні” добровільно-примусові демонстрації на 1 травня у радянські часи мали доволі мало спільного власне з вшануванням Праці. Ті демонстрації майже виключно демонстрували відданість (насправді – слухняність) “трудящих мас” рідній партії – “керівній і спрямовуючій силі” всього суспільства…

Але справжня повага і справжня жага праці не потребує “керівної і спрямовуючої”. Сьогодні мова саме про такий приклад. Continue reading

Лірична спадщина Анатолія Тарана

Цього року маємо дві пам’ятних дати: у березні минуло вже чверть століття від трагічної загибелі нашого земляка, талановитого поета Анатолія Тарана, а у цьому червні йому було б лише вісімдесят…

Пропонуємо есей краєзнавця Михайла Шкурки про Анатолія Тарана, що побачив світ у художньо-літературному альманасі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка “Рідний край” (2012, №2(27)).

Анатолій Васильович ТАРАН (05.06.1940 – 21.03.1995) побачив світ у селі Миропіллі Краснопільського району на Сумщині. Невдовзі родина переїхала в село Будилку Лебединського району, де він провів дитячі та шкільні роки. Як згадує моя дружина Ганна Єгорівна (вона тоді працювала піонервожатою в Будильській середній школі), Толя був одним із кращих учнів у класі, а у вивченні української мови та літератури не мав собі рівних. Уже школярем почав публікувати вірші в районній газеті, а згодом, здобувши атестат, пішов навчатися на факультет журналістики Львівського вищого військового училища. Continue reading