Tag Archives: мистецтво

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МИТЬ

МИТЬ

У Святослава Гординського є такі чудесні рядки:

«Де — межі моря і людських хотінь?
Ось промайнула чайка по блакиті:
Прижмуриш вії — і не зловиш миті,
Несхопної, як перелітна тінь»…

Мить — річ, на перший погляд, зовсім проста. Хто ж не знає, що це такий собі антонім тривання, якийсь найкоротший відтинок буття, сказати б, «буттєва неподілка», «атом тривалості» чи що. Та, з другого боку, це щось напрочуд багатогранне й таке невловиме, що його суть легко-легко, ніби граючись, тікає від твого розуму. Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.2)

(закінчення)

Так поступово ми переходимо до іншого цікавого персонажу – Василя Назаровича Каразіна, слобожанського просвітителя, науковця, засновника першого на Лівобережній Україні університету у Харкові, ініціатора створення міністерства народної просвіти Російської імперії. Входив до тісного кола спілкування Паліцина, листувався з ним, провідував у Попівці.

Василь Назарович Каразін, портрет початку ХІХ ст.

Слід сказати, що у молодості Каразін був ще тим бешкетником. Під впливом діяльності Григорія Сковороди, він став справжнім «народником», панібратався з кріпаками. Більше того – оженився на 14-річній кріпачці Домні і, разом з нею, вагітною, хотів утекти за кордон, та був спійманий. Після смерті дружини під час пологів «остепенився», почав займатися науками, особливо – хімією та біологією. Скористався зміною влади в імперії (на трон прийшов молодий цар Олександр І), дякуючи вродженій хитрості та язикатості, знайшов короткий шлях до імператора, запропонувавши йому свої ідеї про реформу освіти. Цар назначив Каразіна своїм радником, куратором народних училищ. Така посада примусила Василя задуматись над власним поміщицьким статусом, статками, авторитетом у дворянському суспільстві. «Ліва рука царя» – і майже голодранець (по дворянським поняттям) – неприємне поєднання. Та ще й купа ворогів: котрихось давила заздрість; якісь були набуті нетриманням язика за зубами; хтось і просто відверто насміхався з «вискочки». Треба з цим щось робити… Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.1)

В Україні в усі часи знаходились люди, котрі своєю діяльністю закладали основи розвитку суспільства на століття вперед. 200 років тому на Слобідщині яскравими зірками небосхилу просвітництва палали імена Олександра Паліцина та Василя Каразіна. Про їх справи у нашому краї і піде мова у цьому нарисі.

Портрет О.Паліцина французького художника П.Берже, 1813 р.

Олександр Олександрович Паліцин у 1792 р. викупив у нащадків Андрія Андрійовича Кондратьєва хутір Попівка (північніше села Залізняк, сьогодні – у Сумському районі). Йому сподобався ландшафт місцевості на зразок альпійської, а тихоплинне сільське життя на віддалі від гамірного міста найкращим чином сприяло реалізації творчих планів на майбутнє. Швидко облаштував навколишній життєвий простір – великий будинок на багато кімнат, навколо – садово-парковий ансамбль в англійському стилі, ставок та пасіка. Continue reading

Майстер декоративного мистецтва Іван Гончаренко – селянський син зі Славгорода

Гончаренко Іван Іванович (22.08.1911 – 22.01.1993) народився 22 серпня 1911 року у селі Славгород Охтирського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) у селянській сім’ї.

У 1936 році закінчив керамічний факультет Одеського художнього інституту. Вчителями Івана Гончаренка з фахового мистецтва були видатні художники і педагоги О. Шовкуненко, М. Жук, О. Постель, Г. Теннер, Ю. Бершадський. Майстер художньої кераміки. Працював у галузі декоративно-ужиткового мистецтва. Continue reading

Геннадій Петров. Никанор Онацький на Краснопільщині: з блокнота краєзнавця

В біографії визначного українського художника Никанора Харитоновича Онацького помітне місце займає Краснопільщина. Його приваблював цей край багатим історичним минулим, високоталановитими майстрами народного мистецтва.

Никанор Онацький, автопортрет, 1919 рік

Часто в селах району митцеві довелося бувати в 20-і роки, коли він обіймаючи посаду директора Сумського художньо-історичного музею, посилено збирав по окрузі художні цінності і вів археологічні розкопки. Continue reading

Чому білі розстріляли, а червоні заборонили автора “Блакитного роману”

До 100-х роковин Гната Михайличенка

100 років тому, 21 листопада 1919, денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру “На кручі” й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників – Гната Михайличенка й Василя Чумака та члена партії есерів Клавдію Ковальову.

Суд тривав коротко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників. Continue reading

В справі дати смерти В. Чумака і Г. Михайличенка

До 100-х роковин Гната Михайличенка

***

Цілком справедливо Г. Коцюба в рецензії на наш журнал (Культура і Побут № 49) зауважує, що нами вказано невірну дату розстрілу В. Чумака і Г. Михайличенка. Редакція мала в своєму розпорядженні лише матеріяли такі: Хрестоматію української сучасної літератури М. Плевако, конспект М. Сулими “Історія українського письменства” та різні календарі (в тому числі й ДВУ, по якому цих письменників було розстріляно двічі). До речі А. Прийдешній в своїй статті “Гнат Михайличенко” (Нова культура. Львів. 1923, травень-грудень) вказав дату смерти 9-е грудня. З метою остаточно з’ясувати ці дати редакція звернулася до Українського Науково – Дослідчого Інституту Книгознавства (Київ), щоб Інститут, на підставі газетних архівів, дав точну справку. Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою»: щоденник Тараса Шевченка (II)

(закінчення)

Але щоденник на те й щоденник, щоб фіксувати передовсім ті події, що відбуваються тут-і-тепер. На першому плані тут усілякі жанрові сценки, образи численних людей – і симпатичних, і не дуже, – враження від побаченого, почутого, прочитаного. Та, може, найкращими в Шевченковому щоденнику є пейзажі. Зрештою, воно й не дивно, бо це щоденник чудового художника-пейзажиста, який за життя намалював сотні пейзажів. Ось хоч би щоденникова нотатка за 17 червня 1857 року: «Ранок був тихий, прекрасний. Тільки іволги й ластівки часом порушували сонну й солодку ранкову тишу. З певного часу… я надзвичайно полюбив усамітнення. Миле усамітнення! Нічого в житті не може бути солодше, чарівніше за усамітнення, а надто – перед лицем усміхненої, квітучої красуні матері-Природи. Під її солодкими, чудесними чарами людина мимохіть занурюється сама в себе і, як каже поет, бачить Бога на землі. Я й раніше не любив галасливої діяльності, чи, краще сказати, галасливого неробства. А після десятилітнього казарменого життя усамітнення здається мені справжнім раєм». Згаданий тут поет – не хто інший, як Лермонтов. Шевченко неточно цитує заключний рядок його поезії «Когда волнуется желтеющая нива…»: «И в небесах я вижу Бога…» Continue reading

ІВАН БАГРЯНИЙ: Думки про літературу (II)

ІВАН БАГРЯНИЙ

Думки про літературу

(закінчення)

4.

Велика література потребує великої ідейности, великої любови і зненависти. Великого вогню. Іншими словами — великої рушійної сили.

Без цього її не може бути. Як і не було ніколи. Ця рушійна сила є лише там, де мистець береться за перо, як за зброю, в ім’я великої любови чи зненависти, — в ім’я великої ідеї. Continue reading

ІВАН БАГРЯНИЙ: Думки про літературу (I)

ІВАН БАГРЯНИЙ

Думки про літературу

1.

Я зовсім далекий від наміру писати будь-яку академічну працю на літературні теми, бо не покликаний до того. Так багато на ці теми написано, що і так створилося ненормальне явище — «літератури» про літературу далеко більше, аніж самої літератури. Для прикладу можна б обчислити, як мало паперу потрачено, скажімо, Шевченком на Кобзар, або Данте на його Божественну Комедію і як багато — в тисячі разів більше потрачено його тими, хто писав про той Кобзар чи про ту Божественну Комедію, з приводу них, а відтак — про значення та призначення літератури. 3 цього можна зробити висновок, що творити мистецькі цінності тяжче, аніж теоретизувати про них. Стосується це й до української літератури. І особливо сьогоднішньої дійсности. Continue reading