Tag Archives: артилерія

“НЕ МОДНА” ПОЇЗДКА

161120_volonter1Чому “не модна”? Просто знайомий, почувши про те, що збираємось вкотре відвезти нашим хлопцям, що нині воюють на сході України, продукти харчування, лавки і столи, запитав: “А навіщо ви туди їдете, це вже не модно, солдати зараз гроші гарні отримують, можуть самі собі все у магазині купити…”. На зустрічне запитання, а чи допомагав він хоч чимось захисникам, коли це було “модно”, відповіді так і не почули. Зрештою, не дуже цього й хотіли, а повантажили до бусика понад тонну харчів, які зібрали такі ж як ми жителі району, що не розбираються в “модних тенденціях”, і вирушили в путь.

Команда все та ж, яка практично не змінюється ось вже понад два роки, що триває війна. Час від часу змінюються водії, транспортні засоби, коригуються маршрути, але залишається незмінною мета – допомогти хоч чимось хлопцям, на долю яких припала війна, а ще віра, що скоро це жахіття скінчиться. Ось і цього разу водіями абсолютно безкоштовно зголосилися бути краснопільчани Ігор Кроп і Микола Биченко. Обидва – досвідчені водії, які добре знають тамтешні дороги, якими неодноразово їздили ще до війни. Більше того, син Миколи Биченка – офіцер ЗСУ, практично з перших днів російської агресії несе службу на Сході місцях, тож шлях батька до сина знайомий, як нікому іншому.
Continue reading

ПРИКОРДОННИК, ВОДІЙ, АРТИЛЕРИСТ

160304_V_KolesnykРубрика «Служать хлопці в армії» свого часу була постійною на сторінках нашої газети. Відслужив хлопець строкову службі чи прийшов у заохочувальну відпустку додому, і у райвійськкоматі такому обов’язково порадять зайти до редакції, розповісти про армійські будні. Змінились часи, зовсім іншою стала армія, іншими стали її солдати, і якщо вже погоджуються вони розповісти про свою службу, то чуємо ми не про стройову на плацу, не про вибухи на навчаннях, а про справжні канонади і реальну небезпеку. А що рубрика? Вона залишається і буде постійною, бо справжні хлопці, чоловіки й сьогодні служать в армії.

З одним з них, Володимиром Колесником, нас познайомив спільний товариш. Володимир тоді саме на кілька днів прибув у відпустку. Коротка розмова, в ході якої домовились наступного дня зустрітись у його рідному Земляному, а вже вранці Володимир пригощав у себе гарячим капусняком і не тільки…
Continue reading

Артилерист широкого профілю

150430_D_Hasai
Народився Дмитро Васильович Гасай 22 жовтня 1922 року в селі Мала Рибиця. Після закінчення 7 класів у місцевій школі поїхав в Донбас, навчався в гірничо-промисловому училищі, працював кріпильником, коногоном на шахті в Новій Горлівці.

На початку червня 1941 року одержав відпустку і поїхав у рідне село. Тут його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року Гасай був призваний до лав Червоної Армії і направлений в м. Чугуїв в полкову школу молодших командирів.

Після закінчення навчання потрапив у 108-й гвардійський стрілецький полк. Був спочатку навідником, а згодом – командиром 76-міліметрової гармати, в обслузі шестеро солдат. Гармату транспортували чотирма кіньми. Важко було їм тягати цю махину фронтовими дорогами. Тому нерідко бійці підставляли й свої плечі.

Якось під Сталінградом у грудневу заметіль з батареї передали, що десь поблизу виявлено двох німецьких солдат в розташуванні артилерійських позицій. Смеркало. Гасай узяв автомат і пішов у завірюху. Було в нього якесь передчуття того, що він може зустрітися з фріцами. «Але ж, – подумав собі, – їх двоє, а я один, і німці завжди добре озброєні»…
Continue reading

НА ЗАХІДНІЙ ДВІНІ

150407_I_Lebedenko
35 років тому, 7 квітня 1980 року, відійшов у Вічність наш земляк, уродженець с.Лозове, Герой Радянського Союзу Лебеденко Іван Максимович.

***

Лебеденко Іван Максимович народився 3 травня 1921 року в селі Попівка (тепер Лозове) у родині селян-бідняків Максима Іларіоновича та Дар’ї Євгеніївни. Початкову школу закінчив у рідному селі 1932 року, а через три роки – Бранцівську семирічну школу. Потім ще рік учився у восьмому класі Тростянецької середньої школи.

З 1936 року Іван Максимович навчався в Одеському кооперативному технікумі, який успішно закінчує. Спеціальність бухгалтера-економіста йому не сподобалась, бо ж Іван мріяв стати військовим. Ось чому 10 серпня 1939 року Лебеденко поступає у Тбіліське артилерійське училище. В ньому 23 лютого 1940 року приймає присягу, з відзнакою закінчує його в день нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз – 22 червня 1941 року. У званні лейтенанта Іван Максимович направляється для служби командиром взводу зв’язку артилерійського полку стрілецької дивізії Закавказького військового округу.
Continue reading

Викликаю вогонь на себе!

150407_M_Shumeiko1
Ще з дитинства Микола – син Єфросинії Дмитрівни та Артема Шумейків, відзначався хоробрістю. Народився він в с. Шатилово Верховського району Орловської області 15 грудня 1921 року. Сім’я в якості переселенців приїхала й поселилася в селі Славгород, в якому в роки голодомору 1933 року вимерло багато жителів. Микола вважав себе українцем*.

В усіх іграх завжди був першим, серед юних друзів поводився справедливо, чесно. Так і ріс хлопець у Славгороді, як кажуть, часом з квасом та водою, а то й з лихою бідою. Не вчувся він, коли промайнуло безпечне дитинство в зелених левадах.

Навчаючись у школі, влітку Микола працював у рідному колгоспі, любив навколишні простори, гаї, луки, мріяв про подвиги в майбутньому на користь своїй рідній землі, людям. В 1937 році закінчив 7 класів Славгородської неповно-середньої російської школи, а в 1939 році поступив у Сумське артилерійське училище (перед тим два роки навчався в Сумському хімічному технікумі). Напередодні Великої Вітчизняної війни був курсантом Горьковського артучилища.
Continue reading

РУБІЖ БУЛО УТРИМАНО

150207_P_Kovtun
Ковтун Павло Максимович
Герой Радянського Союзу

***
Наприкінці вересня 1943 року частини 415-ї стрілецької дивізії, долаючи опір ворога, вийшли до Дніпра на північ від Києва і з ходу почали форсування річки. У числі перших воїнів з’єднання, що переправилися через сивий Славутич, був червоноармієць Павло Ковтун, командир взводу управління 7-ї батареї 686-го артилерійського полку. За наказом командира він замінив начальника розвідки дивізіону, який був поранений.

28 вересня Ковтун отримав завдання розвідати ворожі вогневі точки, наявність живої сили супротивника. До протилежного берега він поплив у човні разом з командиром стрілкового батальйону старшим лейтенантом Лебедєвим і двома бійцями. Гітлерівці прострілювали місцевість. Не встиг човен пройти і ста метрів, як його пошкодило кулями й осколками. Довелося добиратися вплав. Незабаром сміливці приєдналися до невеликої групи солдатів з батальйону Лебедєва, які переправилися туди напередодні. Противник робив відчайдушні зусилля, щоб не дати радянським воїнам закріпитися на захоплених плацдармах.
Continue reading

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

150120_I_Krykliy

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

Орден Вітчизняної війни І і ІІ ступенів було засновано Указом Президії Верховної ради СРСР від 20 травня 1942-го. Цей орден став однією з перших відзнак у тій війні. Нагороджували ним солдатів, офіцерів, генералів, партизанів і підпільників.

Усього за період війни цим орденом відзначено 1276 тис. осіб, у тому числі близько 350 тис. — орденом І ступеня. Серед них — більш ніж тисяча іноземних громадян, військовослужбовці авіаполку «Нормандія — Нєман», розвідник Югославії Бранко Вукелич. Цієї нагороди були удостоєні колективи, які трудилися в тилу, допомагаючи своєю працею розгромити загарбників. Цей орден одержали підприємства, установи військових частин, населені пункти.

Сьогодні наша розповідь про кавалера ордена Вітчизняної війни І ступеня № 1 Івана Ілліча Криклія.

Заснування ордена Вітчизняної війни збіглося в часі з кровопролитними боями на Харківському напрямку в травні 1942-го. Першими, хто удостоївся цієї високої нагороди, були артилеристи, що відзначилися в той період біля села Веселе Зміївського району на Харківщині. Артилеристи гвардійського дивізіону під командуванням капітана Івана Криклія завдали ворогові відчутних втрат: за два дні боїв дивізіон знищив 32 ворожі танки. Капітан Криклій особисто підбив п’ять фашистських машин.
Continue reading

Довгий шлях до Берліна

1224_F_Dudko1
Цікаве й змістовне життя прожив Федір Іванович Дудко. Опис зовнішності Федора нам залишив краснопільський краєзнавець Л. Г. Косарєв: «Стрункий, високий, з квадратиком густих вусів, він виглядав значно молодшим від своїх років. Йому, не замислюючись, можна дати яку завгодно професію: хлібороба, металурга, вчителя, механізатора, інженера, лікаря, кооператора… Спокійні рухи, урівноваженість, замисленість у погляді та ще природна скромність, бажання бути таким, як і всі, говорять про його великий життєвий досвід, давно вироблену сталість переконань, хоча з усього видно, особливо, коли починаєш із ним розмовляти – що він цінить і силу, і розум інших людей.

Коли тільки вдивляєшся в нього, чомусь здається, що він народився десь неодмінно наприкінці літа чи то на початку осені. Саме ця пора року відклала на ньому свої приємні, невловимі сліди, з котрими він так і залишився на все життя. І ще думається мимоволі, що приніс його лелека в тиху мрійну хатину з білими стінами, за якими променіли прихилені рожі, що немовби вбачали в долі малого безкінечність грозових доріг і звитягу поєдинків з катами-супостатами».

А народився Федір Іванович 12 вересня 1903 року в трудовій селянській сім’ї. Семирічного віку його віддали навчатися до першого класу місцевої земської школи. Тут за три роки малий Федір навчився читати й писати, вивчив таблицю множення, осилив чотири математичні дії. Цього на той час було достатньо для селянського хлопця, щоб стати надійним помічником батькові. Федір пішов на заробітки до місцевого поміщика. Його послали в майстерню, де він навчився плести кошики з лози.
Continue reading

Дудко Федір Іванович. Повний Кавалер ордена Слави

1224_F_Dudko
Дудко Федір Іванович – командир гарматної обслуги винищувально-протитанкової артилерійської батареї 20-ї танкової бригади 11-го танкового корпусу 1-ї гвардійської танкової армії 1-го Білоруського фронту, старшина – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 25 вересня 1903 року в селі Гребениківка нині Тростянецького району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 4 класи. Був бригадиром рільничої бригади в колгоспі у Чуйському районі Киргизької РСР.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з листопада 1941 року. Відзначився при звільненні Харкова, Новоукраїнки, Первомайська, Дубоссар, форсуванні Дніпра (район Дніпрокам’янки), Південного Бугу, під час Корсунь-Шевченківської та Яссько-Кишинівської операцій. Воював у Польщі, Німеччині. Член ВКП(б)/КПРС з 1944 року.

Командир гарматної обслуги 672-го артилерійського полку (213-а стрілецька дивізія, 53-а армія, 2-й Український фронт) старший сержант Федір Дудко в бою біля села Шпакове, 30 кілометрів на північний захід від міста Кіровограда України, 27 січня 1944 року прямою наводкою підбив танк, брав участь у відбитті 4 контратак противника і завдав ворогові значних втрат у живій силі.
Continue reading