Tag Archives: Борис Грінченко

Погляди Павла Грабовського на народну освіту

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Все своє коротке страдницьке життя поет-революціонер віддав народові, його національно-визвольній боротьбі. Перебування на засланні, в тюрмах, знайомство з політичними засланцями — зняли полуду з очей активного народника.

Система педагогічних доглядів Павла Грабовського тісно переплітається з його суспільно-політичними переконаннями. На жаль, це найменше висвітлено в літературі, хоч і заслуговує на увагу.

Вихований на передових революційно-демократичних традиціях, Л. Грабовський все своє життя і творчість присвятив обездоленому народові-трудівнику, з високим натхненням оспівав революційний подвиг, сміливо закликав до боротьби проти «хижих порядків». Художній доробок поета приваблює своєю високою ідейністю, цілеспрямованістю, ясністю мети, революційною тенденційністю. Continue reading

Грабовський. Із бенкету людожерності (II)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(закінчення)

***

Глибоко шануючи та свідомо розуміючи жертовність інших, а тим паче – коханих, як він міг полишити боротьбу?

Коли бранця етапом приставили до місця відбування покарання – у м. Балаганськ Іркутської губернії, на свавілля місцевої адміністрації по відношенню до політичних засланців він заплющувати очі не зміг: совість є совість. Та й виразно перед очима бовваніло побите обличчя Надії Сигиди, розчахнута труна Софії Перовської.

Отож, із приводу звірячої розправи 22 березня 1889 р. над ув’язненими Павло Грабовський та його нові товариші по неволі написали відомий протест “Заява російському уряду”. Йшлося так званий Монастиревський бунт – криваво придушений виступ політичних засланців в м. Якутську. Continue reading

Дві нотатки про Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

1. Лист “одного з чільніших українських писателів” у журналі “Народ”

Вважається, що за життя Грабовського було надруковано (цілком чи в уривках) три його листи[1] – заходами І. Франка[2] та О. Маковея[3]. Насправді таких публікацій було більше. Зокрема, досі не було зауважено, що в статті Маковея про Грабовського цитовано також його лист до К. Паньківського від 4 квітня 1897 р. (без вказівки на адресата)[4]. Ще одна відповідна публікація, яка не потрапляла досі в поле зору дослідників епістолярію Грабовського, потребує докладнішого висвітлення, оскільки вона не містить безпосередньої вказівки на авторство листа. Continue reading

Перекладацькі здобутки Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Історія українського художнього перекладу знає багато імен, які долею драматичних обставин відкривали світову скарбницю людського духу, перебуваючи у місцях, які аж ніяк не сприяли перекладному мистецтву. Йдеться про феномен “невольничого перекладу”, який творився по казематах, тюрмах і на засланні. У різний час його репрезентували П. Грабовський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Г. Кочур, Д. Паламарчук, І. Світличний, В. Стус та ін.

Оригінальна і перекладна творчість П. Грабовського припадає на найважчий період його життя. Часті арешти, ув’язнення, заслання і в результаті – постійне перебування в ізоляції без жодного проблиску надії на звільнення. Єдиним, що живило його, було Слово. Власні вірші, поетичні переклади, нариси, статті, листи – це те, що допомагало йому долати межі замкненого кола і хоча б у них повертатися на Батьківщину. Continue reading

Чудове повернення Павла Грабовського

Письменниця та журналістка з Чернігова Євдокія Тютюнник створила художній роман «Грабовський» про великого українського поета і патріота.

Що ми донедавна знали про Павла Арсеновича Грабовського? Зовсім мало. У радянській літературі його змальовували так, як це було вигідно ідеології того часу. Борець, революціонер, засланець – палкий непримиренний, затятий!.. А що в нього було на душі, окрім думок про боротьбу з ненависним царським режимом?

Проте ніхто не розповідав про те, що шаблонна постать на сірому літературному постаменті – живий, неординарний, яскравий, надзвичайно обдарований добродій, який проникливо мислив, дивовижно мріяв, пристрасно кохав і боровся за вільну Україну. Continue reading

“Чим би я не був, в мені жив перш за все українець” (пам’яті Павла Грабовського)

12 грудня виповнюється 115 років із дня смерті поета, публіциста, перекладача та громадського діяча П. А. Грабовського, чий пам’ятник височить у Валках на Харківщині. Науково-практична конференція «Другі Грабовські читання», яка пройшла у Валках 12 вересня 2017 року – в день народження Павла Арсеновича, присвячувалась цій даті та 25-річчю з часу заснування Валківського краєзнавчого музею, котрий став ініціатором Читань. Пропонуємо скорочений текст доповіді, з якої почалися Другі Грабовські читання.

 

“Чим би я не був, в мені жив перш за все українець” (пам’яті Павла Грабовського)

Доля відміряла Павлу Грабовському коротке, трагічне, але яскраве життя. Із 38 прожитих років лише 18 пройшли на волі, а решта – під наглядом поліції, в царських тюрмах та сибірському засланні.

Відбуваючи покарання в Якутську, політичний в’язень із гіркотою і тугою зазначав: «Можна б вирватися звідси, написавши прошеніє на тему «Грех юности моей и неведения моего не помяни», але такого прошенія не можу написати і не напишу. Значить, сиди, і «нічогісінько не жди», – закінчував він словами Тараса Шевченка. Поет трагічної долі Павло Грабовський був справжнім мучеником за найкращі, найвеличніші християнські ідеали, несучи непохитно тяжкий хрест мук і страждань за Україну, за свободу рідного народу. Він не встиг здійснити й сотої частки задуманого, але позиція «з ума не йдуть знедолені народи, – їм я віддав усі чуття мої» зробила його у слов’янській духовній культурі постаттю неординарною, незабутньою. Continue reading