Tag Archives: Дмитро Туптало

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. Внутрішня людина

ВНУТРІШНЯ ЛЮДИНА

Образ «внутрішньої людини» походить із Послання святого апостола Павла до ефесян, де сказано: «Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім…»[1]. По-грецькому це звучить «eis ton eso anthropon», по-латинському — «in interiorem hominem», по-слов’янському — «во внутреннєм человіці»… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВІРА

ВІРА

Т.Шевченко. Почаївська лавра з півдня. Папір, акварель. [Почаїв]. [X 1846].

Що ми маємо на думці, коли кажемо «я вірю»? Богослов відповість, що віра — то, поруч з надією та любов’ю, одна з трьох найголовніших людських чеснот, без якої душа не може сподіватись на порятунок. «Віра, — писав, наприклад, згадуваний Шевченком Дмитро Туптало, — це те, чого твої плотські очі не бачать, ані руки твої не відчувають, та серце твоє й розум твій безсумнівно в тобі промовляють, що так воно є, а не інакше — ось віра». Ясна річ, це варіація на тему Послання святого апостола Павла до євреїв: «А віра — то підстава сподіваного, доказ небаченого»[1]. Єство віри можна спробувати окреслити й за допомогою поетичних образів, як те робив Володимир Соловйов: «Милый друг, иль ты не видишь, / Что все видимое нами — / Только отблеск, только тени / От незримого очами?»[2] А можна спробувати скористатись філософською термінологією, як у Карла Ясперса: «…Віра — це акт екзистенції, що усвідомлює трансценденцію в її дійсності». Так чи інакше, питання віри неодмінно зринає тоді, коли ти виходиш за вузькі межі буденності, коли пробуєш знайти точку опори, чи, як сказав би Сковорода, «звити на чомусь гніздо». Continue reading