Tag Archives: дослідник

Краснопільськими стежками Івана Багряного

З давніх-давен наша благодатна земля багата на таланти, які дарують нам свої твори, кличуть переглянути їх книги, помилуватися художніми картинами. Ці роботи – сторінки з історії багатостраждального народу, часів його культурного відродження і довгожданого піднесення. Постійно відкриваємо імена тих, хто загубився з різних причин на стежинах людського буття, розгадуємо таємниці життя письменників, художників, артистів, тих, хто, прагнув самоудосконалюватися, зачарувати словом, ідеєю. Нерідко на заваді цьому були перепони, які складалися через певні історичні обставини.

Складна доля була у нині відомого на увесь світ видатного митця, літератора, письменника-емігранта Івана Багряного (Лозов’ягіна). Він – уродженець Охтирщини, з дитинства відчув потяг до світу прекрасного, школярем почав малювати, виготовляти з глини скульптурки, віршував, писав оповідання.

З благословення батьків 14-літнім хлопцем приїхав у 1920 році до Краснопілля, де відкрилася художньо-керамічна школа, щоб набути досвіду роботи з глиною, побачити життя. У всьому йому сприяв рідний дядько, що проживав у тодішньому нашому селі. Воно справило на нього невтішне враження, бо значно поступалось перед Охтиркою. Тут була лише залізнична лінія, якою перевозили в основному сільськогосподарську сировину, окремі виробничі підрозділи, діяв Ростаків млин, побудований у 1914 році неподалік від залізничної станції. Через дорогу від нього зведений був і постоялий двір, де мешкали прибульці з села, щоб змолоти борошна. Continue reading

Стежками Слобожанської культури

160222_vitalnia1
Найбагатшим скарбом для кожного народу є його культура, яка починається з першовитоків любові до рідного слова. За допомогою нього виховують покоління, збагачують культуру, розвивають науку й техніку. Тому головним завданням на сьогодні залишається примноження словесної культури, її передача іншим поколінням.

19 лютого 2016 року на базі Краснопільської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів відбулася літературно-музична вітальня з участю заслуженого артиста Україна В. І. Будянського та поета-краєзнавця, перекладача Г. І. Бондаря.

Continue reading

СПРАВОЮ ЙОГО ЖИТТЯ БУЛО КРАЄЗНАВСТВО

160121_L_Didorenko1СПРАВОЮ ЙОГО ЖИТТЯ БУЛО КРАЄЗНАВСТВО

На 90-му році пішов із життя відомий краєзнавець, невтомний дослідник історії рідного краю, почесний громадянин Краснопілля Леонід Дмитрович ДІДОРЕНКО. Обірвалася життєва дорога щирої і світлої людини, яскравої і непересічної особистості.

Його юність припала на роки війни. 17-літнім юнаком добровільно пішов на фронт боронити рідну землю від ворога, був мінером, дійшов до Праги. А коли переможні салюти відкликали з військової служби, вдома влився у загін правоохоронців, щоб продовжити справу батька.
Continue reading

Леонід Дмитрович Дідоренко – фронтовик, правоохоронець, краєзнавець

150602_L_Didorenko1
Леонід Дмитрович і не відчув, як у вікно його світлиці постукала золота осінь, почала розмальовувати різнобарвними пастелями навколишній простір, стала настійливо заглядатися вечірньої пори на поодинокі зорі, що з висоти бліднувато осявають засинаючу землю. І від того щемно й бентежно на душі ветерана. А вона, ця осінь, у його житті вже 85-а, ювілейна, і, звісно, підводить підсумки пройдених життєвих доріг. Чесно складено екзамен на вірність Вітчизні, коли його юнацьке серце покликало захищати країну від ворога, мужньо стояв на герць із тими, хто порушував правопорядок, а вийшовши на заслужений відпочинок, також не сидить без діла – до останку віддає себе улюбленому краєзнавству, вивченню історії рідного краю.

Сивими голубами зринають у пам’яті роки, що вели споришевими стежинами до батьківської вишні, до криниці, біля якої такої пори звисали кетяги червоної калини. А ще тоді снувало павутиння бабиного літа, з нього ткалися вітрила, під якими можна дістатися до омріяного. Хоча родина правоохоронця з Михайлівки Дмитра Тимофійовича Дідоренка на засиджувалася на одному місці – цього вимагала міліцейська служба – Леонід швидко встигав освоюватися у новій школі, заприятелювати з сільськими однолітками.
Continue reading

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading