Tag Archives: дружба

Леонід ДІДОРЕНКО: воїн, правоохоронець, поет, краєзнавець, особистість

161101_l_didorenko-90_1З нагоди 90-річчя з дня народження історика, поета, краєзнавця, земляка Леоніда Дідоренка в читальному залі Краснопільської центральної районної бібліотеки відбулася краєзнавча година “Поет, краєзнавець, особистість…”, ініціатором якої виступив голова первинної ветеранської організації Краснопільського ВП С.Д. Крамаренко. У краєзнавчій годині взяли участь рідні і знайомі Л.Д. Дідоренка, його колишні колеги по службі, бібліотекарі, а також голова Краснопільської райдержадміністрації Ю.А. Яремчук та заступник голови Краснопільської районної ради І.В. Гавенко.

Ведучі заходу, бібліотекарі читального залу Т.О. Брахно і Н.І. Дейнека розповіли присутнім про біографію Леоніда Дмитровича, як мужнього воїна, безстрашного правоохоронця, талановитого поета, місцевого краєзнавця, непересічну особистість.
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.3) «Чай від Миколи Данька»

150525_M_Danko_memory(закінчення, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»; 30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»)

Я дарував йому книги, куплені у Москві. Нині пригадую три з них: збірник поезій Осипа Мандельштама, поезію Йосипа Бродського і щоденник Зінаїди Гіппіус. Микола Михайлович завжди запитував мою думку про книги, і я, розповідаючи, за його прикладом, теж цитував авторів. Пізніше, в наступний приїзд, я питав про його враження, і у нас виникала цікава дискусія. Гіппіус Данько називав «розумною жінкою і середнім поетом». В цей час розмови про самостійність України вже ішли вільним текстом. Микола Михайлович вірив у скоре здобуття незалежності, говорив про Рух, придивлявся до секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Він без побоювань розповідав про знайомство з Василем Стусом, поезію якого цінував дуже високо. Взагалі, в цей час наше спілкування стало рівнішим (тобто вийшло із стовідсоткової форми учень-учитель) і переросло у теплу дружбу. Зрозуміло, поет залишився для мене старшим другом і вчителем.

Тоді ж, пригадую, Борис Олійник став одним із замів Михайла Горбачова і надіслав Миколі Михайловичу листа: «Чим можу допомогти?» Данько відповів: «Допоможи видати збірку». Відповіді не надійшло. Цю історію передав мені тато.
Continue reading

ЛИСТУВАННЯ ІВАНА МІРНОГО З ОЛЕКСАНДРОМ ОЛЕСЕМ

1002_Mirny

ЛИСТУВАННЯ ІВАНА МІРНОГО З ОЛЕКСАНДРОМ ОЛЕСЕМ

Вперше публікуються листи громадсько-політичного діяча І.Мірного до поета О. Олеся.

Цього року (стаття вийшла 2008 року – Краснопілля.Інфо) виповнюється 130 років від дня народження відомого українського поета, уродженця м.Білопілля (нині – Сумської області) Олександра Олеся (Олександра Івановича Кандиби). У 1919 р. він виїхав до Угорщини, потім – Австрії, а 1923 р. переїхав до Чехо-Словацької Республіки, де і закінчився його життєвий шлях.

1002_Mirny_OlesВ еміграції поет підтримував зв’язки зі своїми земляками та тими, хто жив на Сумщині у різний час – Павлом Зайцевим, Іваном Кобизським, Костем Мацієвичем, Іваном Трубою, Василем Филоновичем та інш. З-поміж друзів і колег Олександра Олеся поважне місце належить його земляку, журналісту, юристу, викладачу Івану Івановичу Мірному. Вони більше 20 років підтримували дружні стосунки і співпрацювали у громадських організаціях, дружили сім’ями.

І.І.Мірний належав до кола активних діячів національно-визвольного руху початку ХХ ст., Української революції 1917-1921 рр. та української еміграції міжвоєнного періоду. Проте у радянські часи на батьківщині ім’я друга і колеги Олександра Олеся було майже невідомим. Лише завдяки перевиданню в Україні Енциклопедії Українознавства[1] та появі наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. енциклопедично-довідкових видань[2] можна було ознайомитися з його короткою біографією. При цьому зазначалося, що він народився на Харківщині. У 1937 р. на сторінках паризького “Тризуба” був опублікований некролог, в якому вказувалося, що місцем народження І.І.Мірного було одне із сіл Сумського повіту тогочасної Харківської губернії.
Continue reading

Одним шляхом до волі

140921_Sokolenko1
Петро Соколенко, автопортрет (з експозиції Сумського краєзнавчого музею)

Долі людські, як шляхи земні: то вони ніде й ніколи не стикаються, то, зіткнувшись одного разу, утворюють цільну спільну сутність

Петро Максимович Соколов (родинне прізвище Соколенко) народився у с.Славгороді колишнього Охтирського повіту (нині Краснопільського району) в родині кріпосного селянина князів Голіциних Максима Соколенка. Батько вже мав двох синів – Федора і Миколу та двох доньок – Одарку і Горпину.

140921_2_Sokolenko3_Kobzar

Життя в кріпосній неволі нікому з них не обіцяло щасливого майбутнього, хлопців часто били різками, скубли за чуба. Федір став кухарем, Микола – служником князя, а Петро – художником, маючи до цього хист. Де навчався тій справі – невідомо. Певно, це була та ж “школа”, яку пройшов у свій час маленький Тарас Шевченко.

 

Continue reading

ПОЕТ, ХУДОЖНИК З СЛАВГОРОДА

140921_Sokolenko1

Петро Соколенко, автопортрет (фото з експозиції Сумського краєзнавчого музею)
Про Петра Максимовича Соколова (Соколенка) не знайти в енциклопедичних словниках, рідко можна зустріти в мистецтвознавчій літературі. А він жив, творив, свого часу приятелював з Тарасом Шевченком. Та краще прослідкуймо за шляхом нашого пошуку.

…У нарисі «Невідомі творці», який уперше надруковано 1892 року у львівському журналі «Зоря», Павло Арсенович Грабовський писав: «В Охтирському… повіті стрів я в кінці 70-х років цікаву людину – старого маляра… То був колись кріпак князя Голіцина; з малих літ пан відвіз його до Петербурга, як способного хлопця учитись малярству заради панських потреб… Він був в Академії художеств, водив знайомство з малярами-худогами і знався з нашим славним Шевченком. На спогад тих взаємин у нього осталася навіть парусова жилетка Шевченкова, – я, власне, бачив її, бачив на ній невеличку печатку незабутнього Тараса: червоний обідець, а всередині – ініціали: «Т. Ш.»… А що найцікавіше для нас – він складав українські пісні, під час доволі гарні». Continue reading