Tag Archives: есери

Приходько Інна. Гнат Михайличенко: таємниці яскравого й трагічного таланту

До 100-х роковин Гната Михайличенка

Трагічна і загадкова постать у нашій літературі. Трагічна, бо загинув не повних двадцяти семи років, знищений денікінцями у Києві 1919 року. Трагічна, бо був викреслений з історії літератури та з пам’яті декількох поколінь і став просто невідомим, для неширокого ж кола фахівців-філологів – обвішаним стереотипними ярличками: “символіст-занепадник”, “хворобливий песиміст” і т. ін. А загадкова – з багатьох поглядів. Народився у Миропіллі (нині Сумщина, тоді – Курщина) у вересні 1892 р., вчився, звичайно ж, у неукраїнських навчальних закладах, та із юних літ була в нього така висока національна свідомість, що дай Боже багатьом нашим сучасникам! І звідки у нього така багата українська мова? Отже, це перша “загадка”: у зросійщеному середовищі – таке живе, таке яскраве українство! Далі будуть загадки біографічного плану, тобто непрояснені моменти життя аж до нез’ясованих обставин загибелі. І будуть загадки художньо-мистецькі, ось хоч би “Блакитний роман”. Безнадійна справа братися доконечно розгадувати таємниці таланту і цього небуденного, дивовижного життя, але погляньмо і подивуймося, який щедрий на оригінальних митців український народ. І задумаймося над тим, що народ наш таки незнищенний, як Фенікс. Continue reading

Сергій Наумов. Напередодні: організаційний стан українського руху в Російській імперії на початку 1917 року (I)

Від з’ясування питання про стан українського руху напередодні революції 1917 р. безпосередньо залежить розуміння його масштабності й впливовості, ідеологічних орієнтирів, поведінки в революційну добу, долі боротьби національних проектів та ін. Інакше кажучи, це може бути матеріал для класичного гріха істориків – пророцтва, зверненого в минуле.

Тим часом нинішнім дослідникам воно, схоже, видається або настільки очевидним і зрозумілим, що не потребує спеціального вивчення, або ж, навпаки, надто складним і безперспективним для з’ясування. Хіба що цим можна пояснити відсутність серйозних спроб його наукової розробки як на концептуальному, так і на емпіричному рівні.

В сучасних монографіях, присвячених історії українських політичних партій Наддніпрянщини, дане питання здебільшого обходиться – шляхом (найчастіше) перенесення акцентів на революційну добу 1917-1921 рр.[1] або ж, навпаки, обмеженням хронологічних рамок досліджень періодом до Першої світової війни[2]. Поодинокі і фрагментарні спеціальні статті, переважно молодих дослідників[3], неспроможні істотно змінити ситуацію. Continue reading

Гнат Михайличенко (1892—1919)

1006_Mykhailychenko2Гнат Михайличенко (1892—1919)

Ім’я цього письменника досі можна було зустріти хіба що в окремих, переважно тенденційних курсах історії української радянської літератури. А тим часом у перше пореволюційне десятиліття про твори Г. Михайличенка сперечалася критика: їхнього автора поряд з В. Елланом-Блакитним, В. Чумаком та А. Заливчим називали серед «перших хоробрих», одним із фундаторів нової літератури. Втім, не виключено, що й тоді його сприймали передовсім як активного громадського та політичного діяча напруженої доби на зламі двох історичних епох. Це ставлення позначилося і на численних спогадах його сучасників, зокрема в поезії «Гнатові Михайличенку» П. Тичини, написаній на смерть близького друга:
Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш, —
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш…

1007_1_Mykhailychenko2Г. Михайличенко народився 27 вересня (за ст.ст., за н.ст. – 9 жовтня, – ред.) 1892 р. в с. Студенок (Миропілля) Курської, а нині Сумської обл., в селянській родині. Батьки як могли дбали про освіту дітей, і здібний хлопець після місцевої двокласної школи вступає до Харківського землеробського училища. Тут захоплюється підпільною літературою, відкрито виявляє свої атеїстичні погляди. Дирекція позбавляється від «бунтівника», він змушений перевестися до Московської сільськогосподарської школи. Але шлях юнака вже окреслився: посилено вивчає суспільні науки, зближується з нелегальними організаціями. Continue reading