Tag Archives: Харків

Як Миколу Данька з Києва виганяли

9 липня 1967 року на VII пленумі Сумського обкому КПУ перший секретар обкому партії Борис Вольтовський ось так громив «ідейно незрілу» збірку поезій сумського поета-шістдесятника Миколи Данька (1926-1993) “Червоне соло”:

[…] В отдельных случаях коммунисты не дают своевременного решительного отпора аполитическим проявлениям, занимают примиренческую позицию к тем, кто клевещет на нашу действительность.

Недавно вышел из печати в Харьковском издательстве «Прапор» сборник стихов сорокалетнего начинающего поэта Николая Данько, литработника газеты «Ленінська правда». Continue reading

За три весни до перемоги. Подвиг артилеристів капітана Івана Криклія

До 110-річчя від дня народження Івана Ілліча Криклія, першого кавалера Ордена Вітчизняної війни І ступеня, уродженця Славгорода

Русявий, підтягнутий капітан пружно вискочив з бліндажа і озирнувся по сторонах. Стояв теплий весняний вечір. Напередодні густо прошумів травневий дощик, і земля, позолочена сонцем, волого парувала. Насторожувала неприродна для прифронтової смуги тиша. Ординарець підвів Криклію коня, і капітан хвацько скочив у сідло. Його викликав до себе командир полку майор Клягін.

У травні сорок другого року після довгої сльоти та дощів в районі Харкова раптом наступили сухі дні. Війська Південно-Західного фронту готували вогневі рубежі, розраховуючи дати противнику серйозну битву. На далеких підступах до Харкова довгою звивистою лінією, якщо дивитися на військову карту, розтягнулися армії, дивізії і полки. Ставка Верховного Головнокомандування поставила перед фронтом завдання: ударами двох великих військових і армійських з’єднань з півночі і півдня прорвати оборону противника, розсікти ворожі війська і очистити від них місто.

Нарада командного складу, на якій ставилися завдання арміям, відбувалася у Куп’янську 9 травня. Попереду було рівно три роки війни. Continue reading

Сергій Наумов. Організаційна мережа українського політичного руху на Сумщині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Засновники Революційної української партії – члени Харківської студентської громади. 1900 р.

До 100-річчя Української національної революції

Розглядається історія пропагандистських політичних утворень на Сумщині в період кінця XIX – початку XX ст. Подається значення їх діяльності для регіону та країни в цілому. Визначаються характерні риси українського політичного руху міжреволюційного десятиліття.

Розвиток українського політичного руху кінця XIX – початку XX ст. мав істотні відмінності у різних регіонах Наддніпрянщини. Тим часом з цього питання у сучасній монографічній літературі, яка присвячена переважно характеристиці окремих партій та ідеологічним проблемам руху в цілому, регіональний вимір, по суті, ігнорується[1]. Особливо занедбаними є периферійні території, невиграшні з точки зору демонстрації потужності партійних структур. Continue reading

Федір Турченко: “Міхновський навертав Донбас до української ідеї”

Професор Запорізького національного університету, дослідник творчості Міхновського Федір Турченко. Фото: varta.kharkov.ua

“…Увага слобожанина Міхновського звернулася на найбільш модернізований, але й найбільш русифікований регіон України – Східний. Це був час переосмислення ним ролі економічної еліти в майбутньому українському державотворенні…”

31 березня 2013 року виповнилося 140 років з дня народження автора легендарної брошури “Самостійна Україна” (видана в 1900 році) Миколи Міхновського. А 3 травня – річниця його дивного самогубства у дворі на вулиці Жилянській у Києві у 1924 році.

Біографія Міхновського – це історія ідей, які випереджали свій час на кілька десятиліть. Історія, яка змінює наше уявлення про приреченість українців у ХХ столітті. Continue reading

Федір Турченко: “Перемога проросійських сил під час Майданів означала би кінець української історіографії. За нас би знову писали у Москві” (ч.1)

– Пане Федоре, чи пригадуєте Ви конкретний момент або період у житті, коли Ви відчули, що хочете бути саме істориком і Вас це цікавить глибше, ніж інші галузі?

– Мій шлях в історичну науку у чомусь типовий, а багато у чому – унікальний. Почну з того, що з першого класу я багато читав. Село Тимофіївка на Сумщині, недалеко від кордону з Росією, де я народився в 1947 р. і закінчив 8 класів, мало три невеликі бібліотеки – сільрадівську, колгоспну і шкільну. Здається, я прочитав там усі книги. Звичайно, ніякої системи не було, але найбільше захоплювали воєнно-історичні твори і наукова фантастика. Вони формували стандартний радянський світогляд: я був переконаний, що у нас все добре, але жити заважають “окремі недоліки”. Коли Хрущов оголосив намір “догнати і перегнати США”, я – восьмикласник – був здивований: а коли ж ті американці встигли нас “обійти”? Continue reading

Леонід Ушкалов. Національні світи слобідської літератури

Поняття слобідської, чи харківської, літератури існує досить давно: ще наприкінці 1820-х років Петро Кеппен пробував був укласти словник харківських письменників[1], а Дмитро Багалій та Дмитро Міллер у своїй грубезній спільній книжці 1905 року «История города Харькова», здається, вперше зробили начерк харківської літератури, починаючи з доби колонізації краю[2].

Між іншим, тоді, на початку ХХ століття, не дивиною було навіть поняття “харківська культура”. Так, 1906 року у відгукові «Харьковских губернских ведомостей» на смерть знаного російського публіциста Юрія Говорухи-Отрока зазначалося, що “в історії харківської культури цей оригінальний письменник та глибокий мислитель посідає таке ж важливе місце, як Сковорода й Квітка-Основ’яненко”[3]. Continue reading

Многокути наших душ. In memoriam ЛЕОНІДА УШКАЛОВА

Ми є тим, кого ми зустріли на своєму шляху
Пйотр Штомпка

Насправді це – доля. Многокути наших душ якось випадково зачепились ребрами…

Юнацька пам’ять зберегла у пам’яті місто — Харків. Якщо до Києва я був адаптований, так би мовити у кількох вимірах: хронологічному — змалечку, ще й географічному (як не як — центр, може, не Європи, а України безперечно), а також — світоглядному (Київ — КИЇВ! — це щось універсальне для усіх українців, хоча на таку роль можуть претендувати багато міст і містечок, а навіть теренів, як то втрачена для нас сьогодні Січ Запорозька), — то Харків був цілком новим і новітнім відкриттям. Continue reading

Леонід Ушкалов. Українці в боротьбі за свободу: столітній ювілей Квітки-Основ’яненка

До 240-ої річниці від дня народження
Григорія Квітки-Основ’яненка

Григорій Квітка-Основ’яненко посідає особливе місце в історії української літератури. Ще за його життя Микола Костомаров у своїй харківській праці 1842 року «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» стверджував: «Поза всяким сумнівом, честь піднесення рідного слова на найвищий щабель розвитку, – смію сказати, честь створення української літератури належить письменникові, який заховався під прибраним ім’ям Основ’яненка» [Костомаров, с. 167]. Пройде ще три десятиліття, і Михайло Драгоманов у листі до Мелітона Бучинського від 25 грудня 1872 року напише із Флоренції, що Квітка-Основ’яненко, поруч із Шевченком та Гоголем, належить до трійки найвидатніших українських письменників ХІХ століття [Драгоманов 1910, с. 230]. Та, певна річ, іще поважніше місце Квітка посідає в «історії харківської культури». Про кого б із відомих слобідських діячів не заходила мова, поруч із ним одразу ж зринає Квітка. Згадаймо, як 1906 року газета «Харьковские губернские ведомости» писала про Юрія Говоруху-Отрока: «…В історії харківської культури цей оригінальний письменник та глибокий мислитель посідає таке ж важливе місце, як Сковорода й Квітка-Основ’яненко» [Гончарова, с. 6]. Пройде ще чотири роки, і в 1910-му Дмитро Багалій скаже майже те саме про Василя Каразіна. Мовляв, він «був одним з найвидатніших діячів Харківського краю; тут його слід поставити вслід за Гр. Сав. Сковородою і Гр. Фед. Квіткою-Основ’яненком» [Багалей, с. XVII]. Continue reading

Краснопільська земля поєднала дві долі

До 230-ї річниці від дня народження великого Актора Михайла Щепкіна

Наш благодатний край став щасливим на творчу долю багатьом творчим людям. Цими днями мистецькі кола відзначають 230-у річницю від дня народження великого Актора, який близько 60 років на сцені утверджував життєву правду, виховував молодих колег у дусі реалізму. Це був Михайло Семенович Щепкін. Його ім’я відоме у всьому світі, він мав тисячі своїх прихильників, для нього театр був великою школою мистецтва і у своїй праці бачив відповідальну суспільну місію. А його життя починалося із слобожанської землі, де відбулися у нього зримі погляди на навколишню дійсність, тут він створив власне сімейне благополуччя. Continue reading

Літературні зв’язки Харкова: П. А. Грабовський

12 грудня 2017 – 115-і роковини з дня смерті Павла Грабовського

Дошку на честь П. А. Грабовського відкрито у 1958 році за адресою вулиця Семінарська, 46 на будівлі, в якій в різні часи містилися Духовна семінарія, Школа червоних старшин, Харківське авіаційно-технічне училище. Нині будівля належить Харківському апеляційному адміністративному суду.
«Тут у 1879 – 1882 рр. учився видатний український поет, революційний демократ Павло Грабовський».
[Меморіальна дошка на честь П. А. Грабовського : фото] // Прапор. – 1964. – №8. – С. 86. Continue reading