Tag Archives: Харків

Багатовимірність особистості професора-рослинника Григорія Помаленького

Доля науковця та освітянина аграрного напрямку Григорія Григоровича Помаленького, без перебільшення, заслуговує на своє висвітлення. Адже життя цього дослідника тісно переплітається із знаковими подіями і явищами, що відбувалися у житті України ХХ ст., зокрема в її сільськогосподарській освіті і науці. Його часто плутають зі старшим братом Федором Григоровичем, відомості про якого теж обмежені. Основою для даного дослідження стали матеріали з його карної справи №18299 1944 р., яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Полтавській області. Серед іншого, у справі знаходиться автобіографія професора та свідчення, написані власноруч.

При опрацюванні документів відкрилися ключові моменти його біографії, які раніше майже не були відомі історикам аграрної освіти і науки України. Continue reading

Борис Грабовський. Голубий вогник у тюбетейці (ч.2)

Розповідь про українського винахідника – піонера-розробника електронної системи телебачення

(закінчення)

* * *

Значно випереджаючи час, у 1925 р. син українського поета-революціонера висунув теорію про світлочутливість шкіри чола людини – про так звані фосфени, тобто зорові відчуття, що виникають у людини без впливу світла на око. Раніше такі вміння вважалися атавізмом, успадкованим homo sapiens від тварин. Continue reading

Борис Грабовський. Голубий вогник у тюбетейці (ч.1)

Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про українського винахідника – піонера-розробника електронної системи телебачення

У післявоєнному місті Фрунзе (нині – Бішкек) цей дивний чолов’яга із живими сірими очима, невисокий на зріст, худорлявий, згорблений, заглиблений у власні думки, ходив вулицями не у вишиванці, а незмінно – в тюбетейці. На оточуючих він не звертав уваги. Часом химерник бурмотав собі під ніс якісь вірші чи дивні, незрозумілі перехожим фрази, але навіть і тоді, коли чвалав, мовчки нагадував перехожим дивакуватого чарівника зі східної казки. Звали дивака – Борис Павлович Грабовський, і він справді був дивотворцем.

30 червня 1928 р. в СРСР винахідник, котрий із вищої освіти мав один курс… медінституту, не лише запатентував під №5592, а й реалізував електронну систему телебачення – телефот, за допомогою якої, вперше в світі, було здійснено безпровідну передачу рухомого зображення на відстань. Continue reading

Леонід Ушкалов: «Так хочеться зробити розкішну книжечку для малят із байками Сковороди»

У харківському видавництві “Віват” побачило світ чудове ілюстроване видання для дітей – “Байки” Григорія Сковороди, упорядковані та адаптовані для дітей нашим видатним земляком Леонідом Ушкаловим.

Ось як пише про історію появи цієї книжечки учениця Леоніда Ушкалова, українська письменниця Олена Рибка:

https://www.facebook.com/olena.rybka/posts/3483449341689247
Rybka Olena
26.08.2020

Зовсім-зовсім скоро з друку вийде книжка (отам трохи нижче посилання на передзамовлення), яка для мене особисто стане книжкою року, адже виникла вона як результат багатьох років. Колись давно, років десять тому, професор Ушкалов сказав: “Так хочеться зробити розкішну книжечку для малят із байками Сковороди” Continue reading

Олексій Зленко: Небесні автографи Олександра Iвченка

1948 року на авіаційному параді в Тушино увагу тисяч глядачів привернув такий епізод. Прямо на платформу вантажівки ЗІС-150 із віртуозно точним розрахунком опустився невеличкий вертоліт. Потім автомашина на великій швидкості під овації глядачів від’їхала з льотного поля.

Олександр Івченко

Експериментальний вертоліт з мотоциклетним мотором, який викликав таку бурхливу реакцію, сконструював спільно з групою студентів Московського авіаційного інституту один із основоположників вертольотобудування в країні Микола Ілліч Камов. Наступного дня Камова запросили до Міністерства авіаційної промисловості. Йому повідомили, що в Кремлі зацікавилися його розробкою і доручають створити конструкторське бюро з виробничою базою для випуску потужніших вертольотів. Continue reading

Зленко Олексій Миколайович – герой війни і видатний авіаконструктор

Олексій Зленко народився 2 грудня 1914 року в слободі Краснопілля Охтирського повіту Харківської губернії (зараз смт. Краснопілля Сумської області) в сім’ї Зленка Миколи Михайловича і Зленко Анастасії Никифорівни. Після закінчення будівельного технікуму, 20 грудня 1933 року був призваний Краснопільським РВК на строкову службу до РСЧА. Завершивши армійську службу, Олексій Зленко у 1936 р. вступив до Харківського авіаційного інституту, який закінчив у 1941 р. напередодні Великої Вітчизняної Війни. 1939 року став членом ВКП(б). У 1940 році одружився з Родіоновою Юлією Акимівною, у березні 1941-го у них народився син.

3 вересня 1941 року Зленко О.М. був мобілізований і у званні молодшого лейтенанта направлений в розпорядження 411 сд 6-ї армії. У 1942 р. наказом по 6-й армії йому присвоєно звання “лейтенант”, а 26.03.1942 призначений начальником артилерійського постачання 411 сд 6-ї армії. Потрапивши в оточення під Харковом, будучи пораненим в ліву руку і ногу осколками, 27 травня 1942 року потрапив в полон і був відправлений до концтабору на території Румунії. Згідно наказу ГУК НКО 02929 від 04.09.1944 виключений зі списків військового складу РСЧА СРСР як зниклий безвісти у липні 1942 р., про що і було сповіщено його сім’ї. У полоні провів більше двох років, звільнений 24 серпня 1944 року. Після перевірки органами Смерш був направлений до шпиталю (після концтабору він важив 44 кг), а потім на перепідготовку. Continue reading

МОДА І ТРАДИЦІЯ – ЕТНОСТИЛЬ У МІСЬКОМУ КОСТЮМІ (загадка світлини сестер Хоружинських)

«Краснопілля Інфо» продовжує знайомити наших читачів зі сторінками життя Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка. Як відомо, в дитячі роки Ольга Хоружинська жила в селі Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка нашого району). Цього разу дещо незвична і несподівана тема. Знання історії невіддільне і неповне без вивчення побуту та історії мистецтва своєї доби…

***
Ольга Хоружинська. Харків, початок 1880-х років.

Ім’я Ольги Хоружинської відоме переважно завдяки тому, що 1886 року вона одружилася з Іваном Франком. Ольга народилась у селі Бірки на Харківщині в родині дрібного поміщика, нащадка старовинного козацького шляхетного роду. Закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві. Вона володіла кількома іноземними мовами: англійською, німецькою, російською. Continue reading

Василь Іванович Гордієнко – чемпіон-марафонець з Миропілля

У післявоєнні роки жителі Миропілля доволі часто вели розмову про земляка Василя Гордієнка, який був кумиром мільйонів прихильників спорту тодішньої країни. Якщо його однофамілець штурман Михайло Гордієнко прославив село тим, що здійснив з В.Коккінакі безпересадочний переліт з Москви до Америки, то Василь став неперевершеним на марафонській дистанції, що становить 42 км 195 м. Цей вид спорту вважається найважчим серед інших з легкої атлетики, і на той час було не так і багато відважних, хто б займався цим бігом. Але якраз В. Гордієнко уподобав його і успішно виступав на різноманітних змаганнях. Continue reading

“Я мав відобразити світ, якого вже давно немає…”

П’ятого листопада, могло б виповнитися 63 роки літературознавцю, письменнику, доктору філологічних наук, професору кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, одному із найвидатніших сковородинознавців і дослідників української літератури Ушкалову Леоніду Володимировичу. Для того, щоб вшанувати пам’ять Леоніда Володимировича у залі засідань зібралися викладачі, студенти, близькі, колеги. Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (I)

Доба Шевченка, з одного боку, є часом політичного занепаду України, а з другого – її культурно-національного відродження чи пробудження[159]. І зрозуміти феномен Шевченка можна лише за умови врахування культурного контексту його доби. Звісно, як геніальний митець Шевченко в певному сенсі перебуває «поза часом». За словами Віктора Петрова: «У Шевченка слід шукати не зв’язків з романтиками, не проявів романтизму або реалізму, а шевченкізму, розкриття його власної, своєї літературної доктрини, розробленої ним із сполучення Біблії, фольклору, історизму, революційного пафосу й творчих фантасмагорій поета»[160]. Це безперечно. Але, як підкреслював іще Михайло Драгоманов у рецензії на львівське видання «Кобзаря» 1893 року, Шевченко з’явився «зовсім не без предтеч і, власне, в часи, коли в усій Європі реакція «священного союзу» ослабла, коли і в самій Росії піднялись університети, етнографічна наука, славістика, коли сам уряд почав схилятись до думки про волю кріпаків…; коли виступала на сцену ціла генерація високоталановитих і народолюбивих ровесників Шевченка…»[161]. Continue reading