Tag Archives: газета

Олександр Козир: від юнкора до редактора

160912_o_kozyr12 вересня відзначив 70-річчя Олександр Васильович Козир, відомий і шанований в районі і за його межами журналіст з понад тридцятирічним стажем, який протягом п’ятнадцяти років очолював районну газету “Перемога”. Без довгих прелюдій і зайвої скромності зазначу, що є одним з тих, хто високо цінує його легке гостре перо, ясний розум, вірність обраному шляху. Скільки людей не знайшли себе у житті, занехаяли своє покликання, талант тільки тому, що десь, на життєвих перехрестях розминулись з тим, хто б вплинув на їх подальшу долю. Так сталося, що мою визначив саме Олександр Васильович, за що завжди буду йому вдячний. Сьогодні у нас є привід згадати, яким був шлях професійного становлення ювіляра. О. В. Козир поділяє його на три етапи, але при підготовці матеріалу у мене їх вийшло чомусь чотири.

ЮНКОР

Коли учень сільської восьмирічки Сашко почав писати перші дописи до районки, він і мріяти не міг про якісь там журналістські відрядження, подорожі. Все було навпаки: хотів бути вдома, висвітлювати життя простих людей, своїх одноліток з Тимофіївки. Його невеличкі оповідання друкувалися в «Перемозі», в газеті «Вперед» тоді Сумського району. Сьогодні Олександр Васильович вже й не згадає про що були ті його перші дописи, але точно знає, що в одному з них з дитячою щирістю захоплювався революціонером і першим прем’єр-міністром Демократичної Республіки Конго Патрісом Лумумбою.

Зрештою перші публікації принесли і першу славу, але не зовсім таку, на яку сподівався юнкор.
Continue reading

До побачення, Олександре Івановичу!

160912_o_tsyliurykПопередній номер нашої газети на перший погляд нічим не відрізняється від інших, але разом з тим він історичний – востаннє його підписав до друку наш редактор Олександр Іванович Цилюрик.

За освітою він – педагог, свій шлях у професії розпочинав зі вчителювання у школі. Але так склалась доля, що більшість років віддав журналістиці. 37 років щодня, щотижня, він інформував про важливі і цікаві, приємні і не дуже події, розповідав про успіхи, нарікав на невдачі, розмірковував про високе і не забував про буденне, повертався спогадами у минуле і мріяв про майбутнє. І все це він робив для вас, шановні і дорогі наші читачі!

Він був з газетою у хвилини радості, не залишив її у найважчі часи, хоча мабуть, мав можливість покинути цей щоденний конвеєр пошуку матеріалів і знайти містечко тепліше і спокійніше. Мабуть немає в районі людини, яка б не знала його в обличчя або не чула його голосу в місцевому радіоефірі. Не дарма гострі на слово друзі по-доброму його називали «краснопільським Левітаном».
Continue reading

Про перспективи розвитку районної газети «Перемога» говорили в районній раді і в колективі

160220_Peremoga1

Про подальшу діяльність та перспективи розвитку районної газети «Перемога» говорили на нараді в районній раді за участю її голови Віталія Савоненка, його заступника Івана Гавенка, голови райдержадміністрації Юрія Яремчука, редактора друкованого видання Олександра Цилюрика та його заступника Олександра Моцного.

Нагальною необхідністю зібрання стало виникнення ряду проблемних питань майнового характеру, які з’явилися ще в 2008 році в процесі створення комунального підприємства «Редакція районної газети «Перемога» Краснопільської районної ради і потребують негайного вирішення. Учасники наради підтримали план заходів з врегулювання цього питання, запропонований виконавчим апаратом районної ради та погоджений з фахівцями-юристами.
Continue reading

Андрій ЦАПЛІЄНКО: «Головне для мене – максимально точна інформація»

150929_A_Tsapliienko
На початку вересня переглядала телепрограму «Сніданок з «1+1», де гостем у студії був відомий український військовий журналіст, ведучий та сценарист Андрій Цаплієнко. Він розповідав про майбутню презентацію своєї нової книги про війну на Донбасі «Книга змін».

У 2010 році він уже бував на Краснопільщині у Миропіллі та Рясному, тоді представляв загалу роман «Екватор. Чорний колір & Білий колір». Подумалося, добре було б аби він знову завітав на Краснопільщину, познайомив би зі своєю новою книгою жителів нашого району. І вже незабаром до моїх рук потрапляє номер телефону Андрія Юрійовича, також інформація, що він зараз на сході України в АТО, і порада – не запитувати у нього про політику. Сумнівалася чи зможу поговорити з людиною, яка стільки всього побачила, досягла і зараз вражає своїми репортажами з зони бойових дій, та все ж зважилася. Що з цього вийшло, читайте.

– Доброго вечора Андрію. Я працюю в райгазеті «Перемога» знайомого Вам Краснопільського району. Чи можна задати Вам декілька питань?

– Добрий, звісно, запитуйте.

– Андрію, а чому саме військовий журналіст?

– Як такої у мене мети не було, це сталося випадково. Років 15 тому запропонували поїхати у відрядження, я погодився, сподобалося і з того так все і почалося.

– Нещодавно у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшла «Книга змін», автором якої Ви є. Чи не зможете презентувати її на Краснопільщині?
Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading