Tag Archives: Герой Радянського Союзу

В боях за висоту 199,7… (ч.2)

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/05/05/v-boyah-za-vysotu-199-7-ch-1/)
***
Таким чином, що ж ми маємо? Те, що, згідно хроніки бойових дій, боїв поблизу Думівки не могло бути 14-го серпня, висоти 199,7 поблизу Думівки теж немає. Де і що шукати? Очевидно, відповідь могла б дати безпосередньо сама фронтова карта-кілометрівка або ж ще більш детальніша мапа РККА довоєнного друку – та, по якій і воювали червоні командири. Довгий час такі карти були засекречені і доступні вузькому колу дослідників. На щастя, в Росії була розроблена програма, присвячена 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, дякуючи якій багато раніше недоступної інформації про цю війну було розсекречено і перейшло у вільний обіг для дослідження істориками та краєзнавцями. Підтвердились і факти, що бій за висоту 199,7 відбувся 13-го серпня, а Вдовитченко помер 14-го серпня. І, нарешті, була знайдена карта-кілометрівка РККА з чітко позначеною висотою 199,7. Ось тепер я можу винести на суд громадськості свою детальну реконструкцію подій 12-14-го серпня, під час яких і звершив свій подвиг Герой Радянського Союзу Вдовитченко І.Г.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
2011-й рік. Надія Григорівна Герасікова (Вдовитченко), красноярузські ветерани та школярі, самотоївські школярі в краєзнавчому музеї “Пам’ять” Самотоївської ЗОШ. Засновник та керівник музею  – Вдовіченко Євгенія Анатоліївна (друга зліва).
Continue reading

В боях за висоту 199,7… (ч.1)

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

Ось вже близько 70-ти років пройшло з часів, коли на українській землі останній раз гриміли бої. Та й у наші дні, дякуючи розсекреченим архівам, виявляються все нові й нові подробиці хроніки тих часів, розрізнені дані сплітаються в один логічно довершений ланцюжок, розвінчуються застарілі міфи. Про виявлення історичної правди обставин одного з таких епізодів – подвигу Героя Радянського Союзу Івана Григоровича Вдовитченка, який тісно пов’язав між собою Самотоївку та Красну Яругу, – я й розповім вам у цьому нарисі.

Іван Григорович Вдовитченко народився 22-го квітня 1924-го року в селищі Красна Яруга Бєлгородської області Росії. У своїх батьків – Григорія Степановича та Дар’ї Іванівни, він був восьмим з одинадцяти дітей. Сім’я була середнього достатку, мала кріпке господарство, та все ж, як і було заведено в ті часи, дитинство закінчувалося швидко і діти йшли працювати з юних літ. От і Іван, після закінчення семи класів, у 1940-му році, влаштувався електриком до місцевого цукрового заводу. Ще зі шкільних років він захоплювався технікою – постійно щось майстрував, умів навіть шити взуття, добре грав на струнних музичних інструментах. Іван був відкритою для спілкування людиною, з широким колом друзів, та найкращим його товаришем був Микола Бондарєв.
150506_I_Vdovytchenko1

 
Сім’я Вдовитченків (Іван вгорі).

 

Continue reading

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

150505_I_Vdovytchenko1
Вдовитченко Іван Григорович

Народився Іван Григорович Вдовитченко 24 квітня 1924 року в с. Красна Яруга Ракитянського району Бєлгородської області в сім’ї робітника. Закінчив 7 класів. Працював електриком місцевого цукрового заводу. В лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії. Воював на Воронезькому фронті.

Бої йшли на території Сумської області. Підрозділи 764-го стрілецького полку, долаючи впертий опір противника, вийшли до населеного пункту Думівка. Дальшому просуванню наших військ заважала висота 199,7 між Великим Бобриком і Верхньою Сироваткою. Ця висота була перетворена німцями в опорний пункт.

На світанку 13 серпня 1943 року фашистська піхота при підтримці трьох важких танків і вогневих засобів, розташованих на висоті, розпочали атаку підрозділів 3-го батальйону стрілецького полку. В жорстокому бою артилеристи із протитанкових гармат підбили дві ворожі машини. Але третьому танку вдалося прорватися до окопів, де оборонялися бійці 8-ї стрілецької роти цього батальйону.
Continue reading

ПОВІТРЯНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

150505_V_Nagornyi_1
Віктор Сергійович Нагорний народився 26 жовтня 1922 року в селі Угроїди, нині селище Краснопільського району Сумської області, в родині робітника. Закінчив 7 класів початкової середньої школи, працював слюсарем на заводі в місті Суми, займався в аероклубі. З 1940 року в Червоній Армії, рік по тому закінчив Чугуївську військову авіаційну школу пілотів. З серпня 1942-го в діючій армії. До вересня 1942 року служив у 297-му ВАП; потім – 27-му ВАП; по травень 1945 – в 293-му ВАП.

До лютого 1944 року командир ланки 293-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а Повітряна армія, 2-й Прибалтійський фронт). Літаючи на Як-1, брав участь у боях під Сталінградом. Ядро 293-го авіаполку, яким командував Олександр Іванович Кетов, складали майстри стрімких атак, справжні радянські аси Григорій Олійник, Микола Логвиненко, Сергій Сафронов. 24 серпня 1943 року всім трьом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Схожі на них були Григорій Яроцький, Іван Мороз, Микола Спєвак. Віктор Нагорний виявився гідним служити поряд з такими асами. Він зарекомендував себе відважним льотчиком, відмінно володіючи технікою пілотажу. До лютого 1944 року старший лейтенант В. С. Нагорний здійснив 169 бойових вильотів, беручи участь у 59 повітряних боях, збив особисто 19 і в складі групи 6 літаків супротивника.

1 червня 1944 року за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Всього до травня 1945 зробив близько 250 бойових вильотів, збив 25 літаків противника особисто і 6 – у групі з товаришами. Після війни продовжував служити у ВПС. У 1950 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу. З 1960 року підполковник В. С. Нагорний – в запасі. Жив у місті Суми. Працював на заводі електронних мікроскопів. Трагічно загинув 12 липня 1964 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двічі), Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки (чотири рази), медалями.
Continue reading

Герой Радянського Союзу Калінін Олексій Миколайович

150430_1_O_Kalinin1
Все більше й більше років віддаляє нас від закінчення останньої війни, яка прокотилася нашою місцевістю. Все менше залишається її ветеранів та очевидців, все важче краєзнавцю-аматору зібрати матеріали щодо окремих подій, пов’язаних з тими історичними часами. І тим важливіше зараз задокументувати свідчення старожилів, оцифрувати старі світлини, з розрізнених фактів вибудувати чітку картину боїв за свою малу батьківщину. Цей нарис буде присвячено висвітленню подвига Олексія Калініна, здійсненого при визволенні Самотоївки, в якому я намагатимусь подати матеріал, маловідомий пересічному читачеві.

Олексій Миколайович Калінін народився 1-го жовтня 1922-го року в селі Коса-Ешем Пермської області Російської Федерації в селянській сім’ї. В недалекому часі після народження сина родина перебирається до села Новозиряново на Алтаї. Рідна мати Олексія помирає, коли тому виповнилося три роки. Батько оженився на жінці, якій до чужого сина було байдуже. Розлучившись і з нею, знаходить собі ще одну дружину. Та ця жінка стала відноситись до малого ще гірше, навіть поставила вимогу перед батьком – або вона, або син. Батько вибрав нову пасію, а син залишився жити з першою мачухою. Коли ж виповнилось 12 років, то й зовсім осиротів, бо помер і батько. Так, ще зовсім малим, Олексій зазнав немало лиха – і холод, і голод, і повна байдужість – мачуха часто навіть зовсім виганяла його з дому. Все ж, світ не без добрих людей – один з товаришів хлопця привів його до своєї хати, розповів матері про злиденне життя свого товариша. Ганна Степанівна Дев’яткіна, не зважаючи на те, що сама виховувала чотирьох дітей, залишила хлопця жити. Споряджала його до школи, щоб хоча б початкова освіта була, та він відмовився, з малих літ подався пасти телят. Особливо ж йому добре вдавалося доглядати за кіньми, дорослі скоро це примітили й довірили йому їх цілий табун, а всі хлопці цьому заздрили. Високий, русявий, кремезний парубок тримався в стороні від інших, для молодших був за старшого брата, першим зі школярів записався до гуртка “Ворошиловский стрелок” і навчився стріляти дуже влучно. Працював у радгоспі, та раптом – війна…
Continue reading

І тоді старший сержант кинувся вперед і закрив амбразуру дзота своїм тілом…

150430_O_Kalinin1
Калінін Олексій Миколайович
01.10.1922 – 09.08.1943
Герой Радянського Союзу

Калінін Олексій Миколайович – помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку 232-ї стрілецької дивізії 38-ї армії Воронезького фронту, старший сержант.

Народився 1 жовтня 1922 року в селі Коса Ешем нині Кочевського району Пермської області в селянській родині. Росіянин. Жив і навчався в селі Новозиряново нині Заринського району Алтайського краю. Рано залишившись без батьків, виховувався в сім’ї товариша. Освіта початкова. Працював у колгоспі.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Закінчив школу молодших командирів. Воював на Воронезькому фронті. Брав участь у Курській битві.

Помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку (232-а стрілецька дивізія, 38-а армія, Воронезький фронт) комсомолець старший сержант Олексій Калінін 9 серпня 1943 року в бою при прориві ворожої оборони в районі хутора Вовківка (нині в межах селища міського типу Краснопілля) Сумської області України здійснив безприкладний подвиг.
Continue reading

Ціною власного життя солдат Володимир Трофімов врятував командира

150424_V_Trofimov1
Трофімов Володимир Васильович – стрілок 1-го стрілецького батальйону 1255-го стрілецького полку 379-ї стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту, червоноармієць.

Народився 24 квітня 1925 року в селі Угроїди*, нині селище міського типу Краснопільського району Сумської області. Українець. Член ВЛКСМ з 1939 року. У 1929 році разом з батьками переїхав до міста Суми, де три роки навчався в 4-й середній школі. З 1936 року жив у місті Ізюм Харківської області. Після закінчення семи класів вступив до Ізюмського залізничного училища. Напередодні війни переїхав до Москви. Восени 1941 року разом з колективом суднобудівного заводу, на якому працював слюсарем, евакуювався до Куйбишева (нині – Самара).

У Червоній Армії з 1943 року. Навчався в Куйбишевському піхотному училищі. Учасник Великої Вітчизняної війни з лютого 1943 року. Воював на Брянському і 2-м Прибалтійському фронтах. Був поранений.

Червоноармієць Володимир Трофімов відзначився 19 січня 1944 року в бою за село Батово Новосокольничеського району Псковської області. Першим увірвався в траншею противника, знищив 11 фашистів. Загинув у цьому бою, закривши собою командира роти.

Похований у селі Маєво Новосокольничеського району Псковської області. У Москві на Ніколо-Архангельському кладовищі Герою встановлений кенотаф.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року за виняткову мужність і відвагу, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, червоноармійцю Трофімову Володимиру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Continue reading

Льотчик-герой Микита Кононенко у пам’яті земляків

150415_M_Kononenko2_1
Де б не жила людина, кожна епоха народжує в громаді символи свого часу, свої характери, які відображають сам дух того часу – мирного чи воєнного, спокійного чи буремного. Давно загоєно тяжкі рани останньої війни, та народна пам’ять назавжди збереже своїх героїв, особливо – якщо вони земляки.

Кононенко Микита Никифорович народився 16-го квітня 1922-го року в селі Самотоївка в родині селянина-середняка. Оселя Кононенків знаходилась на вулиці Западня, недалеко від магазину. У 1937-му році закінчив 8 класів. Ветеран війни, полковник у відставці Лопандя Андрій Петрович згадував на зустрічах зі школярами:
«…З Микитою ми навчалися в одному класі. Він був цілеспрямованим, позитивно впертим хлопцем. Ще зі шкільної парти мріяв стати льотчиком, особливу увагу приділяв фізичній підготовці…»

1938-39-ті роки Кононенко навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та, одночасно, – в місцевому аероклубі, де отримав основи льотної майстерності. У 1940-му році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943-му – курси штурманів ескадрилій. Із 3-го лютого 1943-го року – в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах. У Радянській Армії пройшов шлях від курсанта до полковника, заступника начальника штабу дивізії.

Continue reading

Ас із Самотоївки

150415_M_Kononenko1_1
Кононенко Микита Никифорович народився 16 квітня 1922 року в селі Самотоївка Краснопільського району Сумської області в родині селянина. У 1937 році закінчив 8 класів. З 1938 року по 1939 рік навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та одночасно в місцевому аероклубі. З 1 лютого 1940 р. у Червоній Армії. У 1940 році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943 році – курси штурманів ескадрилій. З 3 лютого 1943 року в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах.

По березень 1945 р. служив у 297-му ВАП (згодом став 179-м Гвардійським ВАП), потім – в 177-му Гвардійському ВАП. До лютого 1945 року штурман 179-го Гвардійського винищувального авіаційного полку (14-а Гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 5-а Повітряна армія, 2-й Український фронт) гвардії капітан М. Н. Кононенко здійснив 169 бойових вильотів, у 52 повітряних боях особисто збив 15 і в складі групи 9 літаків противника.
Continue reading

В ІМ’Я БАТЬКІВЩИНИ

150409_P_Miroshnychenko
Народився Петро Панасович Мірошниченко 10 жовтня 1922 року в селі Запсілля. Закінчивши шість класів, у 1937 році пішов працювати на Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе.

В той буремний сорок перший рік Петро зустрів свою дев’ятнадцяту весну. Скільки світлих мрій, скільки планів народжувалось в його уяві на майбутнє. Але жодному з них не судилося здійснитися. Фашистські полчища, мов зграя хижих круків, налетіли на нашу землю, сіючи смерть і спустошення.

Як і всі патріоти тих часів, він пішов боронити рідну Вітчизну від фашистської навали. Молодим, веселим юнаком прямо від заводського верстата, не встигши, як слід пізнати всієї краси життя.

Воєнний вир підхопив Петра Мірошниченка і поніс по всіх фронтах. Виніс на своїх плечах і гіркоту відступу перших місяців, і радість перших перемог над ненависним ворогом. Осколки мін і снарядів решетили його тіло. Та молодий організм не здавався, рани загоювалися і знову Петро Мірошниченко ставав у ряди захисників рідної землі.
Continue reading