Tag Archives: герой

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ: У МЕЗЕНІВЦІ ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ПІДПОЛКОВНИКОМ АРТУРОМ КОСТЮЧЕНКОМ

150218_A_Kostiuchenko1
Сьогодні Краснопільщина прощалась із своїм героєм. У Мезенівці поховали 38-річного Артура Костюченка, підполковника Збройних сил України, командира механізованого батальйону І танкової бригади в/ч 1815А, який загинув 14 лютого у Донецькій області.

Сільський будинок культури, де пройшла громадська панахида, не вміщав бажаючих проститися із загиблим. Зібралися сотні сельчан, однокласників, друзів, викладачів, товаришів Артура Івановича по Сумському артучилищу, бойових побратимів.
Continue reading

ПО ТОЙ БІК ДНІПРА

150213_P_Kyrychenko
Народився Кириченко Петро Антонович 28 серпня 1917 року в селі Мар’їно Тур’янської сільради у бідній селянській сім’ї Антона Андрійовича і Тетяни Павлівни. Петро був п’ятою дитиною в сім’ї. Кириченки були великими трудівниками, споконвічними хліборобами, але через малоземелля та бідність змушені були найматися на тяжку виснажливу працю до місцевих глитаїв.

У 1933 році на колгоспу родину впало непоправне горе. Померла мати. Дуже тяжко було самому батькові годувати і утримувати дітей. Однак Антон Андрійович, працюючи в Ленінському відділку Угроїдського радгоспу їздовим, зумів дати сім’ї порядок.

Петра було віддано в 1927 році до першого класу Тур’янської школи, яку він успішно закінчив через сім років. Учився селянський син добре, дуже любив читати книги. Бувало, збере навколо себе малечу і захоплено починав розповідати зміст прочитаного.

Після семирічки хлопець бажав продовжувати навчання, але не зміг: треба було працювати, і він пішов на роботу в колгосп с. Піщане Бєловського району Курської області. Спершу працював «старшим, куди пошлють», а потім – учнем у конторі, завідував розрахунковим відділом бухгалтерії.
Continue reading

ЗДІЙСНИВ 417 БОЙОВИХ ВИЛЬОТИ

150213_I_Marchenko

Народився Іван Тимофійович Марченко 25 листопада 1917 року в с. Тимофіївка (тепер це частина с. Осоївка) в робітничій сім’ї. Скільки вірних синів вийшло з цього мальовничого старовинного села… Всіх й не перелічити. Та серед мужніх і відважних наших земляків особливо яскравою зіркою сяє ім’я Івана Марченка.

Життя його родини було тяжким, і дитинство не пестило малого Івана. Розповіді батька Тимофія Яковича й матері Варвари Григорівни про гірке минуле викликали у хлопця потяг до знань, любов до книги.

Початкову школу Іван закінчив у Тимофіївці в 1929 році, а потім з родиною переїздить у сусіднє село Угроїди, де його батько працює на цукровому заводі, а він навчається в семирічній школі, яку успішно закінчує в 1932 році. Будучи відмінником навчання, він багато читає, особливо захоплюється літературою про Можайського, його перший літак і перші польоти.

Часто, вийшовши з домівки, Іван захоплюється красою неба, його безкрайністю. Із своїми друзями він виготовляє паперових зміїв, запускає їх у повітря і милується, як вони плавно кружляють високо над селом. Поступово у хлопця визріває мрія вивчитись на льотчика.

Чи мріяв Іван про подвиги? Так. Як і всі його однолітки. Забереться було кудись в безлюдне місце, ляже горілиць і довго спостерігає політ яструба. І вже не птаха, а себе бачив хлопчик на швидкокрилому літаку.
Continue reading

НА 22-Й ДЕНЬ ВІЙНИ

150212_S_Ridny
Народився Степан Григорович Рідний 26 березня 1917 року в селі Мала Рибиця в бідняцькій сім’ї. В ранньому дитинстві, ще чотирирічним, він залишився без батьків і до 12 років виховувався в сусіда Кузьми Федотовича Шаповалова.

Підлітком пішов працювати тваринником в Угроїдському цукрокомбінаті. У 1934 році закінчив однорічні курси зоотехніків в Охтирці, а наступного року виїхав до Одеси. Тут став штампувальником на одному з заводів і одночасно навчався в вечірній школі.

В 1937 році після закінчення навчання в Одеському аероклубі по комсомольській путівці вступив до Одеської школи військових льотчиків.

Восени 1938 року, одержавши звання молодшого лейтенанта, був направлений в одну з авіаційних частин на західний кордон.

Був він середнього зросту, кремезний, широкоплечий. Обличчя красиво обрамляло кучеряве волосся. Часто його можна було бачити в колі однополчан. У вільні хвилини любив розважати їх грою на губній гармошці, що зберігав за халявою чобота. Коли вертався з бойового завдання, то обов’язково діставав її і награвав улюблену мелодію: “Реве та стогне Дніпро широкий…”
Continue reading

«ТУТ БУВ ТАНКІСТ ЄГОР БАГАЦЬКИЙ…»

150212_Yehor_Bagatsky
Єгор Петрович Багацький народився 6 травня 1917 року в селі Покровка Краснопільського району. Працював спочатку на Михайлівському заводі вогнетривів, пізніше – в радгоспі завідував пунктом Сумського маслозаводу. Після закінчення технічного технікуму в Сумах став бухгалтером-контролером на Грязнянському цукрозаводі.

У липні 1941 року його призвали в армію і направили до Сталінградського танкового училища. З січня 1943 року лейтенант Багацький воював на Центральному, Першому і Другому Українських фронтах, Першому Білоруському, на Курській дузі, в районі Корсунь-Шевченківського, брав участь у визволенні Румунії.

У січні 1945 року війська 1-го Білоруського фронту розпочали наступ між Віслою і Одером. Вони прорвали оборону ворога, розгромили його резерви і швидкими темпами просувалися на захід. 17 січня радянські війська визволили Варшаву, а потім оточили познанське і шнайдемюльське угрупування німців. У боях відзначилася танкова рота під командуванням капітана Багацького. 27 січня вона переправилась через ріку Кюддов в районі населеного пункту Кюддовсталь і першою вступила на німецьку територію. Гітлерівці контратакували танкістів, намагаючись скинути у річку. Рота мужньо зустріла ворога, війська вистояли. В ході бою було знищено три танки, дві протитанкові гармати і понад 80 солдатів та офіцерів противника. Успішні дії танкістів Багацького дозволили переправитись через річку іншим підрозділам.
Continue reading

У Старому Салтові бережуть пам’ять про Героя Радянського Союзу Олександра Щербака

150209_O_Shcherbak
Швидко плине час. Але чим більше років відокремлює нас від пам’ятного травня сорок п’ятого року, тим яскравіше постає перед усім світом безсмертний подвиг, який здійснив народ у Великій Вітчизняній війні. Незабаром 9 травня 2012 року, світ відзначатиме 67 річницю Великої Перемоги, перемоги, яка принесла людству мир, надії, щасливе дитинство. І все це ми маємо завдяки тому, що інші загинули, віддавши найдорожче –  життя. Ми не маємо права забути події Другої світової війни, не можемо ні забути, ні простити того, що зробили фашисти. Якби ми забули і простили це, ми зганьбили б святу пам’ять мільйонів людей.

Кожне місто, кожне село пам’ятає героїв, які самовіддано захищали від фашистів рідну землю. У нашому селищі таким героєм був Олександр Михайлович Щербак. Його ім’я увіковічнене на меморіальній дошці, яка встановлена на будівлі Старосалтівської селищної ради. Мешканці та гості Старого Салтова можуть прочитати такі рядки: «У цьому селі жив і працював герой Радянського Союзу секретар підпільного Харківського обкому комсомолу Олександр Михайлович Щербак».
150209_2_O_Shcherbak_memory
Хто ж він такий Олександр Михайлович Щербак? Про нього вам може розповісти кожен учень нашої Старосалтівської школи. Вже кілька поколінь учнів Старосалтівської школи продовжують добру традицію по вивченню життєвого шляху та бойового подвигу героя. Свідченням цього є проведення численних зустрічей, екскурсій, походів, уроків мужності, урочистих лінійок, робота пошукової групи. Все це допомагає зберегти пам’ять та відкрити все нові і нові сторінки книги життя Олександра Михайловича Щербака.
Continue reading

Сильніші за смерть

150209_O_Shcherbak
Народився Олександр Михайлович Щербак 22 лютого 1915 року в селі Пушкарне (тепер Грабовське) в селянській сім’ї. Після закінчення Славгородської семирічної школи навчався в сільськогосподарській школі в с. Рясне. В 1931 році переїхав до Харкова, де закінчив партійну школу.

В 1937-1939 роках обирався секретарем Старосалтівського райкому комсомолу. Велика Вітчизняна війна застала Олександра в Старому Салтові Харківської області, де він працював завідуючим парткабінетом райкому партії. Олександр мав пошану й авторитет серед населення, особливо у молоді.

Фронт швидко наближався до території Харківщини. Олександра Щербака викликали в Харківський обком партії. Тут він одержав направлення політруком в партизанський загін, що мав оперувати в навколишніх лісах. Їх було небагато, всього 15 чоловік, але загін бився з ворогом відважно.
Continue reading

У САМОМУ ФАШИСТСЬКОМУ ЛІГВІ…

150207_P_Sablin
Петро Дмитрович Саблін народився 14 липня 1914 року в селі Севрюково Бєлгородського району в сім’ї селянина. Закінчив там початкову школу. Працював у своєму господарстві, а потім в колгоспі імені Леніна. В роки тимчасової окупації жив в Сінному. Тут він одружився з Марією Мусіївною, в них народилася донька Антоніна.

Весь фронтовий шлях Петро Дмитрович пройшов рядовим. Війна кидала його з однієї ділянки боїв на другу, та він чесно і невтомно виконував свій патріотичний обов’язок перед рідною Батьківщиною.

Бойове хрещення П. Д. Саблін прийняв у серпня 1941 року на Південно-Західному фронті, де через два місяці його було поранено. Саме тоді Петро потрапив у село Сінне, де знайшов хороших людей, які врятували його від смерті, знайшов притулок, лікували його в тяжких умовах фашистської окупації.

Та ось наприкінці лютого 1943 року в село вступили партизани з’єднання Наумова. Саблін вступив до одного із загонів з’єднання, а згодом разом з іншими бойовими друзями влився в частини Радянської Армії. Петро воював на Україні, в Молдавії, на території Польщі.

Другого лютого 1945 Петро Дмитрович у боях на Одері пролив свою кров вдруге. Але вже при штурмі столиці фашистської Німеччини гвардієць знову перебував у бойових лавах.
Continue reading

РУБІЖ БУЛО УТРИМАНО

150207_P_Kovtun
Ковтун Павло Максимович
Герой Радянського Союзу

***
Наприкінці вересня 1943 року частини 415-ї стрілецької дивізії, долаючи опір ворога, вийшли до Дніпра на північ від Києва і з ходу почали форсування річки. У числі перших воїнів з’єднання, що переправилися через сивий Славутич, був червоноармієць Павло Ковтун, командир взводу управління 7-ї батареї 686-го артилерійського полку. За наказом командира він замінив начальника розвідки дивізіону, який був поранений.

28 вересня Ковтун отримав завдання розвідати ворожі вогневі точки, наявність живої сили супротивника. До протилежного берега він поплив у човні разом з командиром стрілкового батальйону старшим лейтенантом Лебедєвим і двома бійцями. Гітлерівці прострілювали місцевість. Не встиг човен пройти і ста метрів, як його пошкодило кулями й осколками. Довелося добиратися вплав. Незабаром сміливці приєдналися до невеликої групи солдатів з батальйону Лебедєва, які переправилися туди напередодні. Противник робив відчайдушні зусилля, щоб не дати радянським воїнам закріпитися на захоплених плацдармах.
Continue reading

ЗА СОЛДАТСЬКИМИ СПИНАМИ НЕ ХОВАВСЯ

150206_F_Lysenko1
Народився Федір Костянтинович Лисенко 19 березня 1913 року в селянській сім’ї на Харківщині. Та трудове, самостійне життя розпочалося в с. Осоївка (нині Краснопільського району Сумської області), де працював зоотехніком. А потім війна.

Підполковник Лисенко – командир 249 стрілецького полку 16 Литовської стрілецької дивізії з 8 грудня 1943 року. Він прийняв командування, коли полк знаходився у виключно тяжких обставинах, займав оборону на болотистій місцевості, і, маючи малочисельний склад, перебої в постачанні, піддавався систематичним атакам противника.

Та й у командира 249-го СП 16-ої Литовської Дивізії підполковника Федора Лисенка йшло не все так гладко. Лисенко влітку 1943-го “залетів” у штрафбат з посади командира полку, а в Литовську Дивізію потрапив уже “після спокути кров’ю” (цей факт відбитий у двох мемуарних книгах його однополчан).

Новий командир відразу здобув у бійців і офіцерів славу героя. Нерідко особисто відбивав атаки противника, очолюючи ті чи інші підрозділи полку, надихав своєю відвагою й хоробрістю, а разом з тим за період командування полком, з перших же днів в усіх боях склалася думка, як про грамотного у військовій справі, вольового, рішучого командира.
Continue reading