Tag Archives: Григорій Сковорода

Рецензії: Станіслав Бондар. Леонід Ушкалов «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов»

Leave a reply

“Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом”
Іван Франко

У Львові іменем Драгоманова названа вулиця, на якій знаходиться Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. Це дуже знаково, адже Драгоманов вплинув на формування соціально-політичних поглядів Івана Яковича, більше того, він був інтелектуальним лідером для цілого покоління політичних діячів, а його публікації у львівській газеті “Правда” мали великий резонанс в україномовному світі. Це при тому, що Драгоманов, уродженець Гадяча на Полтавщині, був гостем на Галичині й сам намагався зрозуміти особливості політичної культури в монархії Габсбургів, які були відмінними від порядків у Російській імперії, де Михайло Петрович формувався як особистість та розпочинав свою наукову й політичну кар’єру. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ШКОЛЯР

Leave a reply

ШКОЛЯР

Однією з найважливіших прикмет моєї доброї старої України була повага до школи. І таку любу Шевченкові Гетьманщину, і мій рідний Слобідський край вкривала свого часу густа мережа шкіл.

Принаймні на початку XVIII століття їх тут було куди більше, ніж на початку ХХ. Школи мали і полкові міста, і сотенні містечка, і козацькі слободи, і села. У них дяки-«бакаляри» вчили дітей граматики, Псалтиря й Часослова, письма, «осьмогласного співу» та навіть мистецтва складати вірші. І кожен хазяїн вважав святим обов’язком віддати своїх дітей до школи. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. САТАНА

Leave a reply

САТАНА

Сатана — вічний герой нашої літератури, починаючи з найдавніших часів. Здається, перший яскравий портрет нечистої сили був змальований іще в «Києво-Печерському патерику». Ось, скажімо, Феодосій Печерський, доземно кланяючись Богові, співає вночі псалми, аж раптом не знати звідки зринає перед ним чорний пес та так пильно дивиться на святого, що той не може покласти поклон. А ось Матвій Прозорливий бачить, як на утрені ходить по церкві хтось схожий на лицаря-ляха й розкидає довкола троянди, і до кого з братії квітка пристане, той іде собі геть спати. Тим часом до святого Ісакія біс приходить в образі Христа, оточеного сонмом сонцесяйних янголів. Він просить своїх слуг заграти на сопілках, гуслях і бубнах, щоб Ісакій потанцював. І святий танцює, танцює, танцює, аж доки не падає додолу без пам’яті… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БЕЗОДНЯ

Leave a reply

БЕЗОДНЯ

У 1743 році найбільший геній Росії XVIII століття Михайло Ломоносов написав своє знамените «Вечернее размышление о Божием величестве при случае великого северного сияния»[1], де є чудесні рядки: «Открылась бездна, звезд полна; / Звездам числа нет, бездне дна»[2]. Він говорив про неосяжну для людського розуму безодню космосу.

А через два десятки років найбільший геній України XVIII століття Григорій Сковорода напише в Харкові свою 11-у пісню «Саду пісень», де є так само блискучі рядки: «Бездна дух єсть в чоловіці, вод всіх ширший і небес. / Не наситиш тим вовіки, що пліняє зрак очес». Сковорода говорить про безодню людського духу. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЧАС

Leave a reply

ЧАС

Мені здається, Гі Дебор мав рацію, коли казав: «Людина — це час. Осягнення людиною власної природи нерозривно пов’язане з розумінням розвитку всесвіту». Час. Яка проста й водночас незбагненна річ! «Чи не всяк знає ці слова: час, життя, смерть…? — писав колись Сковорода. — Нам здається, що ми їх розуміємо. Та якщо попросимо кого-небудь пояснити, тоді всяк задумається. Хто може пояснити, що означає час, якщо не сягне божественної висоти? Час, життя й усе інше існує в Бозі».

Мабуть, такі думки навіяла нашому старому філософові Августинова «Сповідь»: «Отже, що ж таке час? Коли ніхто не питає мене про це, я знаю, але як тільки йдеться про пояснення, я вже не знаю»[1]. Принаймні це місце зі «Сповіді» колись було в нас дуже популярне. Згадаймо хоч би «Фізику» Феофана Прокоповича: «…Усі нібито відчувають час, коли рахують години, дні, роки, коли говорять, що багато або мало часу минуло, чи залишається, проте, якщо б когось тоді запитати, що таке час, то нелегко дати відповідь. І на це вже давно звернув увагу Августин». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВЕСНА

Leave a reply

ВЕСНА

Весну кожен уявляє по-своєму. Мені, наприклад, страшенно подобається, як змальовував її Аркадій Любченко. Весна, — писав він у «Вертепі», — це коли «нарешті з далеких країн повернули дні, коли жовтожарий павучок, примоцувавши вгорі павутинку, наважився спускатися нижче й нижче. Коли забриніли в повітрі злотаві шуми, коли запахли перші несміливі трави й перша несмілива брость, а скрізь зацвіла одвертіша усмішка, а тіло почало набрякати збудним напоєм, а кров почала непокоїтись подихом повстань…».

Це — весна в уяві письменника Українського Ренесансу 1920-х років. А перша весняна замальовка з’явилась у нашій літературі ще у ХІІ столітті, коли знаменитий проповідник Кирило Турівський написав ось таке: «Сьогодні весна красується, оживляючи земну природу, буйні вітри, тихо повіваючи, плоди плекають, а земля, годуючи насіння, зелену траву рождає». Правда, це не пейзаж, а алегорія приходу Христової віри — середньовічна література взагалі не знає, що таке «чистий» пейзаж. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МОЛИТВА

Leave a reply

МОЛИТВА

Що таке молитва? Відповіді тут можуть бути дуже різні. Хтось скаже, що це «еготекст», тобто свого роду вимовляння себе самого. А хтось зацитує слова Віктора Гюго з роману «Les Travailleurs de la mer»[1], написаного через п’ять років після того, як не стало Шевченка: «Молитва — могутня сила душі, незбагненна сила. Молитва звернена до великодушності мороку; молитва промовляє до таїни, вона сама схожа на таїну, і хочеться вірити, що перед упертою безугавною мольбою Невідоме не може встояти». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЧИСТОТА

Leave a reply

ЧИСТОТА

Шевченко дуже любив чистоту. Можливо, він любив її так сильно ще й тому, що в реальному житті її доводилось бачити далеко не завжди. Пам’ятаєте, як він писав про героя повісті «Близнята» Никифора Сокиру? Мовляв, колись той був у Німеччині й мав нагоду пильно придивитися до тамтешнього сільського побуту. І ось тепер, ставши заможним хазяїном, він пробує господарювати на німецький лад. Принаймні на його хуторі панує «німецька чистота й порядок у всьому». А далі одна з героїнь цієї ж таки повісті показує оповідачеві свій квітник. І нехай він не побачив у ньому якихось рідкісних квітів, зате тут «була чистота, якої ви не знайдете навіть у голландського квітникаря». Саме вона й сповнює душу оповідача справжньою насолодою. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЛЮБОВ

Leave a reply

ЛЮБОВ

Любов — велика таїна. Скільки разів люди хотіли збагнути, що воно таке, а все марно. Мені особисто серед моря думок про любов найбільше імпонує думка про те, що любов — це Божа присутність у світі. Це те, про що писав Сковорода в одному зі своїх листів: «Omnia praetereunt, sed Amor post omnia durat. / Omnia praetereunt, haud Deus, haud et Amor». Я б переклав це по-нашому десь так: «Все мина, лиш любов зостається по всьому, / Все мина, та не Бог, не любов».

А іншого разу той-таки Сковорода співає любові справжню осанну: «Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожнеча руйнує? Хіба не називає Бога любов’ю його найулюбленіший учень Іоан? Хіба не мертва душа, позбавлена істинної любові, тобто Бога? Хіба всі дарунки, навіть янгольська мова, не є ніщота без любові? Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов. Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа й омега». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СЕРЦЕ

Leave a reply

СЕРЦЕ

Кажуть, що українці живуть серцем. 20 липня 1945 року, розмірковуючи над диптихом Павла Тичини «Війна», Євген Маланюк писав: «Серце — «тільки й є у нас ворог — серце» (Тичина). Це є центр. Ми є кордоцентричний народ (мій термін з року 1943)». Поет трактує Тичинин образ серця як інтуїтивне осягнення самого єства української ментальності: «І тут уся рокованість мого народу — і слабість, і сила його».

Українська «філософія серця» знайшла свій яскравий вияв і в Сковороди, і в Гоголя, зокрема у добре знаних Шевченком «Вибраних місцях з листування з друзями», і в поезії Куліша, і в трактаті Памфіла Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з наукою Слова Божого». Ясна річ, абсолютизувати «українськість» цієї філософії навряд чи варто хоч би тому, що «серце» відіграє важливу роль і в західній культурі. Західна «philosophia et theologia cordis»[1], яка має за джерело Платона й Біблію, іде ще від Августина й середньовічної містики до Данте, Паскаля й далі, аж до «ідеологічного психологізму» Антоніо Розміні. Continue reading →