Tag Archives: хутір

Антон Павлович Чехов і Глибне

Сім’я Чехових в Сумах

Прочитавши назву цієї розвідки, спершу можна заперечити – ну що може єднати відомого російського  письменника і невелике сільце на Україні… Насправді ж, просто саме дослідження історії Глибного пов’язане з деякими труднощами. Так, в роки Другої Світової війни село було майже повністю знищене і в ньому навряд чи знайдеться бодай одна довоєнна будівля або навіть старі побутові речі домашнього вжитку. Друга проблема, яка фактично випливає з першої – у Глибному досить мало корінного населення, особливо – людей старшого віку. І якщо історію сусідньої Самотоївки можна викласти, немов з кубиків, з історій окремих сімей, родовід яких нерідко налічить зо три сотні років, то Глибне – це вінегрет з прізвищ найрізноманітнішого походження, серед яких важко знайти людину, спроможну вказати на місце, де до війни жили предки. На щастя, сучасний технічний рівень оснащення краєзнавця дає можливість знаходити нові, навіть зовсім не відомі раніше джерела та матеріали для дослідження історії рідного краю, що і стало приводом для цієї розповіді…

Достатньо й разу побувати в Глибному, щоб помітити, – воно ніби розділене на дві частини. Справді, одна його частина, – велика, з усіма прийнятими ознаками центру села, – знаходиться на шляху до Миропілля. Друга частина знаходиться на Сумській дорозі та веде вбік від неї в сторону залізничної станції. І це неспроста. В давні часи Глибне почало розбудовуватись саме з того місця, де зараз його центральна частина. А от біля дороги з Сум на Краснопілля, станом на середину XIX-го століття, був тільки постоялий двір. Continue reading

Ці дні в історії району. 29 лютого – 6 березня

150921_Krasn_hist_day1
У післявоєнному районі одні допомагають дітям фронтовиків, інших НКВС ловить на крадіжці хліба, Сталін наказав знизити ціни, модернізується маслозавод, а у Мезенівці мисливці взяли під охорону ондатр. Такими подіями, і не лише, запам’яталися дні в історії району в різні роки.

1945. У клубі райцентру відбулися загальні профспілкові збори працівників місцевої промисловості Краснопільського райпромкомбінату. На цих зборах райпромкомбінатівці вирішили на відзнаку Восьмого березня внести в фонд допомоги дітям фронтовиків, які живуть у Гребениківському дитячому будинку, свій одноденний заробіток. Було відраховано 2400 карбованців. На цю суму райпромкомбінат відпускає дитбудинкові своїх виробів.

А у школі Михайлівського керамічного заводу організовано для учнів – дітей фронтовиків і дітей інвалідів Вітчизняної війни гарячі сніданки. Дирекція заводу знайшла потрібні харчові ресурси і діти з 6 березня регулярно снідають у заводській їдальні.

Тим часом працівники Краснопільського районного відділу НКВС виявили чотирьох розкрадачів колгоспного хліба в артілі ім. Фрунзе (с. Успенка). При обшуку у чотирьох злодіїв виявлено і повернуто колгоспу півтонни пшениці і 29 кілограмів гречки.
Continue reading

Маленька розповідь про велику Людину

160301_Kateryna_Zabara
Життєва дорога – це тернистий шлях, обпалений гарячим сонцем та обвіяний колючим вітром, але вона й різнобарвна, як весна. Хочу розповісти про людину, яка за покликом серця та за професією своє життя присвятила людям. Я вдячна долі за те, що людину знала особисто.

Так от, 15 жовтня 1918 року в сім’ї Забари Кирила Кириловича та Віри Іванівни народилась донечка Катруся. Проживала сім’я в мальовничому селі Бранцівка по вулиці з милозвучною назвою Краснянка. Хатина стояла у вуличці, де вниз, край городу, був невеличкий ставок, навкруги якого поросли очерет з рогозою. Достатки в сім’ї були невеликі, але жила вона в любові та злагоді.

Досягнувши шкільного віку, Катруся піша до першого класу Бранцівської семирічки. Закінчивши школу та отримавши атестат, разом з татом їде вступати до технікуму. Діставшись із Бранцівки до Тростянця на підводі, дівчинка ніби потрапила у зовсім інший світ. На пероні вокзалу метушились люди, всі кудись поспішали, а на рейках стояли величезні паровози з вагонами. В один з таких і Катруся з татом. То був звичайний товарний вагон, у якому із захопленням і тривогою в серці поїхала Катруся в нове, незвідане життя. Continue reading

Територіальні громади: знайомство зблизька. Самотоївська сільська рада

151024_Samotoivka1
Скоро нові вибори до місцевих рад, у зв’язку з чим закінчується каденція і Самотоївського сільського голови Перерви Івана Миколайовича. Саме час, щоб озирнутись на пройдений шлях, окинути поглядом все, що було втілено в життя, підвести підсумки роботи на цій посаді. Не зайвим буде нагадати, що й до обрання головою Перерва І.М. активно брав участь у житті громади, втілював свої ініціативи та підтримував громадські, активно співпрацював з районною владою на благо села.

Для довідки. Самотоївська сільська рада розташована на заході району, “за вхідними дверима” до нього, відповідно – перші враження про Краснопільщину залежать від вигляду населених пунктів, що входять до складу громади. А це села Самотоївка, Глибне, Думівка та хутори Хвойне й Воропай. Площа сільської ради – майже 10 000 га, населення – 1850 осіб. На території сільської ради працюють три фермерських господарства, ТОВ “Краснопільське ХПП”, нижній склад Краснопільського держлісгоспу, рибне господарство “Сироватка”, залізнична станція “Корчаківка”, 14 магазинів (майже всі – приватні), зеленіють ліси Краснопільського, Верхньосироватського та Великобобрицького лісництв.
Continue reading

ВІН УСІМ ЇМ БУВ БАТЬКОМ…

150518_O_Hadiatskyi_1
Олександр Васильович постояв ще мить біля криниці і попрямував подвір’ям училища до свого будинку… Дрімає під місяцем навчальне містечко. Два п’ятиповерхових учнівських гуртожитки, двоповерховий навчальний корпус із 40 класами-кабінетами, лабораторіями, клубом, спортзалом, майстерні, гаражі, де стоїть понад сто тракторів, екскаваторів, трактородром і автодром.

Виросло профтехучилище. Вже кілька років воно діє як середнє професійно-технічне. Йому присвоєно звання «Краще профтехучилище системи Міністерства меліорації і водного господарства СРСР».

Росло училище, ріс з ним і Олександр Васильович Гадяцький, педагог, інженер-механік, меліоратор, директор Лебединського середнього меліоративного профтехучилища, Герой Соціалістичної праці. Ні, це училище для нього – не тільки навчальний заклад. Бувало, втомлений, повернеться директор чи з відрядження, чи з навчального поля, прийде ось сюди, на подвір’я профтехучилища, пройдеться поміж соснами, постоїть біля криниці, згадає своє дитинство, юність, вкотре окине оком училище, яке для нього не лише навчальний заклад. Це його життя.
Continue reading

Герой Радянського Союзу Калінін Олексій Миколайович

150430_1_O_Kalinin1
Все більше й більше років віддаляє нас від закінчення останньої війни, яка прокотилася нашою місцевістю. Все менше залишається її ветеранів та очевидців, все важче краєзнавцю-аматору зібрати матеріали щодо окремих подій, пов’язаних з тими історичними часами. І тим важливіше зараз задокументувати свідчення старожилів, оцифрувати старі світлини, з розрізнених фактів вибудувати чітку картину боїв за свою малу батьківщину. Цей нарис буде присвячено висвітленню подвига Олексія Калініна, здійсненого при визволенні Самотоївки, в якому я намагатимусь подати матеріал, маловідомий пересічному читачеві.

Олексій Миколайович Калінін народився 1-го жовтня 1922-го року в селі Коса-Ешем Пермської області Російської Федерації в селянській сім’ї. В недалекому часі після народження сина родина перебирається до села Новозиряново на Алтаї. Рідна мати Олексія помирає, коли тому виповнилося три роки. Батько оженився на жінці, якій до чужого сина було байдуже. Розлучившись і з нею, знаходить собі ще одну дружину. Та ця жінка стала відноситись до малого ще гірше, навіть поставила вимогу перед батьком – або вона, або син. Батько вибрав нову пасію, а син залишився жити з першою мачухою. Коли ж виповнилось 12 років, то й зовсім осиротів, бо помер і батько. Так, ще зовсім малим, Олексій зазнав немало лиха – і холод, і голод, і повна байдужість – мачуха часто навіть зовсім виганяла його з дому. Все ж, світ не без добрих людей – один з товаришів хлопця привів його до своєї хати, розповів матері про злиденне життя свого товариша. Ганна Степанівна Дев’яткіна, не зважаючи на те, що сама виховувала чотирьох дітей, залишила хлопця жити. Споряджала його до школи, щоб хоча б початкова освіта була, та він відмовився, з малих літ подався пасти телят. Особливо ж йому добре вдавалося доглядати за кіньми, дорослі скоро це примітили й довірили йому їх цілий табун, а всі хлопці цьому заздрили. Високий, русявий, кремезний парубок тримався в стороні від інших, для молодших був за старшого брата, першим зі школярів записався до гуртка “Ворошиловский стрелок” і навчився стріляти дуже влучно. Працював у радгоспі, та раптом – війна…
Continue reading

І тоді старший сержант кинувся вперед і закрив амбразуру дзота своїм тілом…

150430_O_Kalinin1
Калінін Олексій Миколайович
01.10.1922 – 09.08.1943
Герой Радянського Союзу

Калінін Олексій Миколайович – помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку 232-ї стрілецької дивізії 38-ї армії Воронезького фронту, старший сержант.

Народився 1 жовтня 1922 року в селі Коса Ешем нині Кочевського району Пермської області в селянській родині. Росіянин. Жив і навчався в селі Новозиряново нині Заринського району Алтайського краю. Рано залишившись без батьків, виховувався в сім’ї товариша. Освіта початкова. Працював у колгоспі.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Закінчив школу молодших командирів. Воював на Воронезькому фронті. Брав участь у Курській битві.

Помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку (232-а стрілецька дивізія, 38-а армія, Воронезький фронт) комсомолець старший сержант Олексій Калінін 9 серпня 1943 року в бою при прориві ворожої оборони в районі хутора Вовківка (нині в межах селища міського типу Краснопілля) Сумської області України здійснив безприкладний подвиг.
Continue reading

Віртуальна екскурсія Краснопільським краєзнавчим музеєм

1120_Krasn_museum1Ця розповідь про Краснопільський краєзнавчий музей вперше з’явилася на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» як інтерв’ю з завідувачем музею С.Ю. Снісаренко у травні 2011 року, в переддень Всесвітнього дня музеїв. Розпочинаючи наповнення «Сторінок історії» нашого сайту, пропонуємо цю віртуальну екскурсію також і відвідувачам сайту «Краснопілля Інфо»:

http://krasnews.at.ua/news/skarbnicja_muzeju_nevicheprna/2011-05-16-971
Скарбниця музею – невичерпна

18 травня – Всесвітній день музеїв. Скарбниця музею, як і саме життя, як і наша історія – невичерпна. Тож запрошую вас разом зі мною здійснити таку собі екскурсію Краснопільським краєзнавчим музеєм, а нашим гідом у цій невеличкій подорожі буде його завідуюча С.Ю. Снісаренко.
1120_Krasn_museum2
– Світлано Юріївно, за своїм призначенням музей є своєрідним хранителем історії, цікаво, а яка історія у самого музею?

– Краснопільський краєзнавчий музей на засадах громадського працює з 1985 року, а 13 січня 1994 року йому присвоєно звання народного. На сьогоднішній день у нас налічується 1027 одиниць експонатів основного фонду, ще 3029 одиниць знаходяться на зберіганні. Саме ж приміщення, де ми разом з вами знаходимось, введено в дію ще у 1960 році, на жаль, з того часу жодного ремонту не проводилось. Не дивлячись на це, музей працює і підтримує тісні зв‘язки з навчальними закладами: школами, гімназією, профтехучилищем. Уроки мужності, миру, уроки за окремими темами історії і української літератури для старшокласників, виховні години – це далеко не повний перелік наших заходів. Щороку сюди приходять випускники шкіл минулих років і навіть десятиліть. Вважаю, сила людська в міцному корінні, що єднає минуле і сучасне, батьків і дітей. Не знатимеш минулого – не відчуєш по-справжньому сьогодення.
Continue reading

«Привітай же благодушне Мою сиротину, Наш великий чудотворче, Мій друже єдиний!» (Михайло Щепкін і Тарас Шевченко)

140920_Schepkin1
17 листопада 2013 року, вдячна громадськість України та Росії відзначила 225-річчя від дня народження Михайла Семеновича Щепкіна (1788-1863), видатного українського і російського актора, основоположника сценічного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Маємо пам’ятати також, що Михайло Щепкін разом з Іваном Котляревським та Григорієм Квіткою-Основ’яненком стояв фактично біля витоків національного театру.

Михайло Щепкін зростав на нашій землі, саме в наших краях пройшло його босоноге дитинство, тут багато років жили його батьки і родичі, тут він зустрів своє кохання і долю (більше про це читайте на сайті http://krasnews.at.ua/publ/ditinstvo_minulo_v_prokhodakh/2-1-0-370 ). Відомо, що малий Михайло Щепкін з батьками переїхав до Проходів, що в нашому районі, у 1793 році, тобто в чотирирічному віці. Саме на цей чудовий вік у майже кожної людини припадають перші власні свідомі спогади про дитинство, перше знайомство з природою, тим дивовижним світом, в який ми приходимо…
Continue reading