Tag Archives: ідея

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.2)

(продовження)

***

Коли делегати УДХП прибули 27 квітня 1918 р. до Києва на свій партійний форум, то виявилося, що там на днях буде також проведено з’їзд «Союзов земельных собственников», причому члени Української народної громади – напівлегальної організації, яка готувала переворот П.Скоропадського, братимуть участь у його роботі. У таких умовах лідери УДХП, у тому числі й М.Міхновський, вирішили провести 29 квітня свій окремий з’їзд, на якому сподівалися досягти компромісу з Центральною Радою, добившись істотної корекції її політичного курсу. Але німецьке командування заборонило проведення цього з’їзду, заявивши, що керівника держави повинен обирати «весь народ», тобто і члени «Союзов земельных собственников»[16]. Continue reading

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.1)

У статті робиться порівняльний аналіз поглядів П.Скоропадського і М.Міхновського на питання національно-державного будівництва в Україні 1918 р. Аналізується складна суспільно-політична ситуація, у контексті якої М.Міхновський і його прихильники прагнули змінити політичний курс гетьманського уряду, надати йому чіткої національної спрямованості.

Одним із найважливіших завдань історіографії Української Держави 1918 р. є оцінка тієї моделі національно-державного будівництва, на яку орієнтувався П.Скоропадський. Вивчення цієї багатопланової проблеми продовжується багато десятиліть, але говорити про конкретні результати, які були б сприйняті дослідницьким загалом, ще рано. На наш погляд, результативність аналізу значно підсилило б розширення поля дослідницьких інтересів за рахунок порівняльного аналізу поглядів П.Скоропадського, з одного боку, та його сучасників із різних політичних таборів, з іншого. Пропонуємо почати розгляд цієї проблеми через призму політичної дискусії, яка в період підготовки гетьманського перевороту і після його здійснення відбувалася між П.Скоропадським і М.Міхновським. Continue reading

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.3)

(закінчення)

У 1907 р. відбувся з’їзд українських соціалістично-революційних організацій, який мав завданням утворити нову політичну партію України. Молоді есери прийняли програмний документ, який орієнтував українських революціонерів на соціально-економічну боротьбу і здобуття самостійної України з демократичним республіканським ладом (27. – С. 7 – 8). В умовах реакції діяльність есерів значно ослабла і продовжувалася в підпіллі і, частково, в еміграції. Continue reading

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.2)

(продовження)

Ортодоксальні українофіли пробували зобразити появу «Братерства Тарасівців», як неприємний епізод, не вартий серйозної уваги. Однак, дальший розвиток подій показав, що це не так. Імперія вступала у нову смугу історії. Суспільні суперечності виривалися з-під контролю уряду і виливалися в політичну боротьбу, посилювався національно-визвольний рух пригнічених народів. Це не могло не відбитися на становище громад. Засудивши своїх молодих колег-самостійників, старогромадівці зустрілися з новою «єрессю» у своїх рядах – соціалізмом. У 1893 – 1894 роках під проводом молодого поета, талановитого поета-філософа Івана Стешенка у Києві сформувалася студентська громада, що різко критикувала аполітичне українофільство та інтенсивно вивчала соціалістичну літературу. Громада перетворилася в соціал-демократичний гурток, у якому, крім І. Стешенка, працювали Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенок, Б. Ратнер та інші (11. – С. 43, 45). Continue reading

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.1)

Розселений ще на світанку історії у одному з найблагодатніших районів Європи, який по нещасному збігу обставин опинився на перехресті різних цивілізацій, український народ був приречений на довгі століття бездержавного існування. Але безпросвіття національного гніту змінювалося короткими спалахами надії. Розвалювалися одні держави, підносилися інші, бурхливі процеси у їх складі переживала і сама Україна. Доля час від часу дарувала її народу шанс, відкриваючи перед ним перспективу національного визволення. І тоді на перший план виступало його розуміння власних інтересів, усвідомлення життєвої необхідності будувати власну державу. Адже національне рабство – це не лише соціально-економічний визиск. Це духовне закріпачення – найтяжча форма і найзгубніший наслідок національної неволі. Без звільнення від нього національне визволення було неможливе. Continue reading

Леонід Ушкалов: «Пізнай себе». Українська ідея Григорія Сковороди

У 1971 році Ігор Костецький написав блискучий есей «Стефан Ґеорґе. Особистість, доба, спадщина», у якому зринає одне, на перший погляд, парадоксальне міркування про Григорія Сковороду: «Сковорода не надто думав про національність. Тим часом він був і зостанеться на всі часи українським мудрецем».

Ясна річ, Костецький далеко не перший, хто казав про «українськість» Сковороди. Згадаймо хоч би те, що писав 1936 року Ніколай Арсеньєв у статті «Містична філософія Сковороди»: «Сковорода – справжній син України, української землі, української культури, української життєрадісної барокової доби». А ще раніше, 1912 року, Юзеф Третяк у книжці «Петро Скарга в історії та літературі Берестейської унії» назвав Сковороду «справжнім вивершенням тих позитивних моральних первістків, що дрімали в грудях українського народу», і трактував сковородинський містицизм як прояв українського національного характеру. Continue reading

«Розвіртуалити» класика. «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» Леоніда Ушкалова — оповідь про сміливість та величезну працю

Ця книжка знаменитого історика літератури і культури — одночасно і біографічне видання, й інтелектуальна, фахова історія еволюції особливого діяча, особливої постаті на ім’я Михайло Драгоманов. Це важливо з огляду на те, що сьогодні в Україні не надто багато видається, досліджується й осмислюється те, що писав Драгоманов. Частково це здійснюється, наприклад, газетою «День», та все ж він, властиво, належить до імен, якими просто абстрактно називають вулиці. Праця Леоніда Ушкалова якраз покликана «розвіртуалити» Драгоманова. І для виконання такої функції вона годиться дуже непогано: автор дає детальну картину життя і творчості свого героя. Continue reading

Лише чотири: Євгеній Стасіневич обирає важливі українські книжки 2019 року

Жорсткий відбір

Української прози цьогоріч вийшло достоту багато, це правда. Тут і Шиян, і Чех, і Карпа, і Українець, і Горіха Зерня, і Рафєєнко, і Гримич, і Завара, і Бабкіна, і Астапенко, і Дністровий, і Луцишина, і Павлюк, і Слапчук, і Махно, і Сорд. Та й українського нон-фікшену додалося: була есеїстика, репортажі, історії успіху.

Але це, сказати б, загальна картина, літературний процес як він є. Та чи все з цього обов’язково варто читати? І що зі «свого» у 2019-му таки варто запам’ятати? Що додати у список must-read? Прискіпливо відбирає те, про що цікаво думати після прочитання, літературний критик Євгеній Стасіневич.

Леонід Ушкалов «Чарівність енергії. Михайло Драгоманов»
ДіЛ, 2019 Continue reading

Леонід Ушкалов про світ ідей та образів Тараса Шевченка через призму досвіду самопізнання

Сьогодні в рубриці #книгатижняДіЛ ми розповімо вам про наше видання: “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” Леоніда Ушкалова. (Більше тут: http://bit.ly/2WrvGBp)

Ця книжка українського літературознавця складається з невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка. Він постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики. Автор розглядає Шевченка у широкому контексті української та світової культури. Ушкалов чудовий митець, як і Іван Остафійчук, з чиїми ілюстраціями і обкладинка, і сторінки.

Шевченко, його життя і творчість – це дзеркало, в яке дивився сам Ушкалов. Видається, що будь-яка книга – це досвід самопізнання її автора, тільки Ушкалов виявився у цьому експліцитнішим і відвертішим. Continue reading

Володимир Панченко: “…Леонід Ушкалов залишив нам видатну книгу. Не полінуймося прочитати її”

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов

Осінь щороку тішить книжковими новинками. Цікавість бібліофілів до того, що ось-ось має з’явитися на розкладках і полицях, підігріває і Львівський форум видавців. Зізнаюся – у мене в ці дні з’являється азарт: хочеться побільше побачити, погортати, прочитати… А потім і поділитися першими враженнями з іншими, що я зараз, власне, й спробую зробити.

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов. – Київ: Дух і Літера, 2019

Професор Леонід Ушкалов устиг написати книжку «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» («Дух і літера», 2019); я ось щойно її прочитав – і щиро порадів, що така праця в нас нарешті з’явилася. Адже перед Драгомановим ми досі у великому, величезному боргу: спадщину цього видатного мислителя не зібрано й не видано; хіба що завдяки зусиллям Володимира Погребенника маємо останніми роками кілька томів його наукових праць і публіцистики. І це при тому, що, на думку Михайла Павлика, чи не найближчого соратника Драгоманова, більш-менш повний його доробок, можливо, умістився б у 60 (!) томів. А якщо ще зважити, що доробок той – різномовний!? І розкиданий у супер-раритетних виданнях кількох країн? Continue reading