Tag Archives: історія

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (I)

Джонатан Свіфт та його твір

«Головна мета, яку я собі поставив у всіх своїх працях, – швидше ображати людей, ніж їх розважати, і якби я здолав довершити свої наміри без шкоди для себе, був би з мене найплідніший письменник на світі…»

Це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написано цю книжку не в нападі хворобливої мізантропії, а з почуттям «ненавидячої любові» до людини. Зневага і обурення, що подекуди просто б’ють в очі зі сторінок «Гуллівера», не є наслідком лихої вдачі письменника, як то іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна бути. Саме віра в людину, захована під личиною жорстокого скепсису, диктувала авторові нещадні рядки, в яких безоглядному осудові піддавалися соціальні, політичні та інші форми сучасного Свіфтові суспільства. Continue reading

Шамрай Агапій Пилипович – корифей українського літературознавства

До 125-річчя від дня народження Агапія Пилиповича Шамрая

Агапій Пилипович Шамрай – надзвичайно талановитий український літературознавець, історик літератури, професор світового рівня, ім’я якого відоме далеко за межами нашої країни. Його перу належить багато наукових праць, розвідок та досліджень у царині літературознавства, які займають почесне місце у скарбниці наукових досягнень України та її обдарованих синів.

Народився А. Шамрай на Сумщині в м. Миропілля 3 жовтня 1896 р. у заможній селянській родині. Дитинство пройшло на рідній стороні, серед мальовничої української природи, та було досить звичайним. Закінчивши середню школу, хлопець у 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, оскільки з дитинства захоплювався літературою та мав неабиякий хист до вивчення мов (відомо, що він володів вісьмома мовами: англійською, латинською, німецькою, французькою, білоруською, польською, українською та російською). Через два роки Агапій у зв’язку з певними життєвими обставинами перевівся до Харківського університету, який закінчив у 1921 р. Під час навчання юнак заробляв на життя, викладаючи у школах і технікумах українську мову та літературу, отже, початком професійної діяльності майбутнього літературознавця можна вважати студентські роки. Continue reading

Сергій Наумов: Пантелеймон Куліш як співтворець «українського проекту» ХІХ ст. (II)

(закінчення)

Вагомою складовою «українського проекту» в варіанті П. Куліша середини ХІХ ст. була розробка відповідної версії історії України («націоналістичного історичного міфу» про Україну). Її елементи присутні в різних за змістом і характером виданнях – як уже згаданих, так і пізніших: роман «Чорна рада» (1846 р.), збірка «Записки о Южной Руси» (1856-1857 рр.), історичні публікації в «Основі» («Історія України од найдавніших часів», «Хмельнищина»). На нашу думку, Куліш свідомо творив «свою» історію, виходячи з придатності її для національної пропаганди, а не просто піддався, скажімо, власним емоціям чи романтичній традиції: це підтверджується як цілеспрямованістю, мотивацією, логікою діяльності письменника, так і популяризаторською спрямованістю згаданих творів. У будь-якому разі його праці того періоду мають очевидний тенденційний характер, відображають прагнення автора задавнити й возвеличити історію власного народу, «сповнену героїчних подвигів і захопливих пригод»[29]. Continue reading

Сергій Наумов: Пантелеймон Куліш як співтворець «українського проекту» ХІХ ст. (I)

«Національний проект» є одним із ключових концептів у сучасних теоріях і емпіричних дослідженнях націєтворення «історичного» чи «довгого» ХІХ ст. Переконливим свідченням імплементації цього концепту в суспільну й, зокрема, історичну свідомість можуть бути як частота вживання в текстах, очевидна й без проведення контент-аналізу, так і його присутність у тематиці статей і дисертаційних досліджень молодих науковців як за кордоном, так і в Україні.

З точки зору його ґенези «національний проект» трактується переважно як специфічна, одна з численних реакцій інтелектуалів на суспільні реалії (модернізацію, становище населення, політику влади тощо) під впливом націоналізму або виключно як результат засвоєння ідеології націоналізму та запозичення його схем. Змістовно він виглядає як процес створення певною соціальною групою (як правило, купкою інтелігентів – «будителів нації»), яка претендує на провідну роль, нового («національного») образу, нового уявлення суспільства про себе (як про «націю») і прищеплення його достатньо довільно визначеному людському колективу. Continue reading

У Велико-Бобрицькому лісництві встановили… прозорий вулик

«Через надмірне використання пестицидів все частіше звучить інформація про масову загибель бджоли. Таке безглузде ставлення до природи завдає надзвичайно руйнівних наслідків. Адже недарма вчені вважають найважливішими комахами на планеті Земля саме бджіл. Про їх надзвичайну важливість для існування усього живого на нашій планеті розповідати можна багато. Палеонтологи довели, що бджоли мешкали на Землі ще 40 млн років тому.

А ліс завжди був чудовим місцем для життя цих крилатих трудівниць, бо саме він створює майже безперервний ланцюжок медоносів, забезпечуючи гарний медозбір. Оселялися комахи найчастіше в дуплах, або ущелинах дерев. При поселенні очищали стінки нової домівки від гнилі та обробляли прополісом, запобігаючи утворенню гнилі. Бджоли охоче заселяли сосну, оскільки запах хвойної живиці сприяв активному роїнню, а дерево, маючи порохно, служило додатковим утепленням взимку. До речі, дерево, де живуть бджоли, може жити дуже довго», – говорить лісничий Велико-Бобрицького лісництва Краснопільського лісгоспу Ігор Козловський. Continue reading

Федір Турченко: Микола Міхновський та його «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»

Про Миколу Міхновського, автора книги-маніфесту «Самостійної України» та його ранній період діяльності – розмова з професором Федором Турченком

Про Міхновського Михайло Грушевський говорив, як про людину «зі здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії». Симон Петлюра звинувачував його «у вузькості і обмеженості», а Володимир Винниченко висміював у своїй творчості. Для цих видатних українських діячів необхідність незалежності України, стала очевидною лише під кінець українських визвольних змагань 1917-20 років, до цієї ідеї вони прийшли через автономістичні гасла, а Микола Міхновський же пішов навпростець. Continue reading

Леонід Дідоренко: Живуть старі назви вулиць

5 років тому, 20 січня 2016 року, завершився земний шлях нашого видатного земляка, Почесного громадянина селища Краснопілля Дідоренка Леоніда Дмитровича – краєзнавця, історика, поета, літописця Краснопільщини і щирого патріота рідної землі.

Внесок Леоніда Дідоренка у формування історичної пам’яті земляків переоцінити неможливо… Пропонуємо чудовий нарис Леоніда Дмитровича про старі споконвічні назви краснопільських вулиць, кутків, хуторів. У них закарбувалася сама історія нашого селища і краю.

Живуть старі назви вулиць

Чимале наше селище Краснопілля: майже на 7 км тягнеться воно з заходу на схід і 5 км з півночі на південь. Не враховуючи Новодмитрівки, Михайлівки та селища Михайлівського, які підпорядковані селищній раді. Continue reading

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.3)

(закінчення)

***
10 червня делегація УНДС відвідала начальника німецького генштабу в Києві Гренера. Хліборобів-демократів у складі делегації представляли М.Міхновський, С.Шемет, В.Совачів. Член делегації М.Міхновський заявив на зустрічі: «Депутація визнає гетьмана главою України, але його кабінет міністрів не виправдовує надій українських партій. Слід замінити нинішній кабінет, бо він складається з ворогів українського народу…»[34]. Однак розуміння своєї позиції делегатам у Гренера добитися не вдалося. Він заявив, що в таких умовах змінювати уряд недоцільно. «…Для самостійності України бажання Німеччини допомогти Україні значно важливіше питання про те, чи буде призначений той чи інший міністр», – зазначив Гренер. М.Міхновський спробував перевести дискусію в іншу площину: «…Ми розуміємо самостійність України інакше, ніж німецький уряд. Ми розглядаємо самостійність України з точки зору національної, а не територіальної»[35], – сказав він. Continue reading

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.2)

(продовження)

***

Коли делегати УДХП прибули 27 квітня 1918 р. до Києва на свій партійний форум, то виявилося, що там на днях буде також проведено з’їзд «Союзов земельных собственников», причому члени Української народної громади – напівлегальної організації, яка готувала переворот П.Скоропадського, братимуть участь у його роботі. У таких умовах лідери УДХП, у тому числі й М.Міхновський, вирішили провести 29 квітня свій окремий з’їзд, на якому сподівалися досягти компромісу з Центральною Радою, добившись істотної корекції її політичного курсу. Але німецьке командування заборонило проведення цього з’їзду, заявивши, що керівника держави повинен обирати «весь народ», тобто і члени «Союзов земельных собственников»[16]. Continue reading

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.1)

У статті робиться порівняльний аналіз поглядів П.Скоропадського і М.Міхновського на питання національно-державного будівництва в Україні 1918 р. Аналізується складна суспільно-політична ситуація, у контексті якої М.Міхновський і його прихильники прагнули змінити політичний курс гетьманського уряду, надати йому чіткої національної спрямованості.

Одним із найважливіших завдань історіографії Української Держави 1918 р. є оцінка тієї моделі національно-державного будівництва, на яку орієнтувався П.Скоропадський. Вивчення цієї багатопланової проблеми продовжується багато десятиліть, але говорити про конкретні результати, які були б сприйняті дослідницьким загалом, ще рано. На наш погляд, результативність аналізу значно підсилило б розширення поля дослідницьких інтересів за рахунок порівняльного аналізу поглядів П.Скоропадського, з одного боку, та його сучасників із різних політичних таборів, з іншого. Пропонуємо почати розгляд цієї проблеми через призму політичної дискусії, яка в період підготовки гетьманського перевороту і після його здійснення відбувалася між П.Скоропадським і М.Міхновським. Continue reading