Tag Archives: Іван Франко

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.2)

(продовження)

Ортодоксальні українофіли пробували зобразити появу «Братерства Тарасівців», як неприємний епізод, не вартий серйозної уваги. Однак, дальший розвиток подій показав, що це не так. Імперія вступала у нову смугу історії. Суспільні суперечності виривалися з-під контролю уряду і виливалися в політичну боротьбу, посилювався національно-визвольний рух пригнічених народів. Це не могло не відбитися на становище громад. Засудивши своїх молодих колег-самостійників, старогромадівці зустрілися з новою «єрессю» у своїх рядах – соціалізмом. У 1893 – 1894 роках під проводом молодого поета, талановитого поета-філософа Івана Стешенка у Києві сформувалася студентська громада, що різко критикувала аполітичне українофільство та інтенсивно вивчала соціалістичну літературу. Громада перетворилася в соціал-демократичний гурток, у якому, крім І. Стешенка, працювали Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенок, Б. Ратнер та інші (11. – С. 43, 45). Continue reading

Теофіль Мелень: «Павло Грабовський – се один з наших найвизначнійших суспільних поетів»

Пропонуємо уривок статті Євгена Нахліка і Оксани Нахлік про галицького публіциста і літературознавця Теофіля Меленя, що днями розмістив на своїх сторінках веб-журнал «Збруч». Уривок містить літературну та суспільно-громадську оцінку Теофілем Меленем творчості Павла Грабовського та його полеміку з цього питання з деякими іншими письменниками та літературознавцями Галичини початку 20 століття.

Євген Нахлік і Оксана Нахлік
Теофіль Мелень: січовий стрілець, публіцист, літературознавець

Про Теофіля Меленя – ще одну малознану, але непересічну постать – є кілька некрологів, скупих, до того ж із неточними відомостями, словникових біограм, а також принагідних згадок у мемуарах і дослідженнях переважно з історії українського соціал-демократичного руху та преси в Галичині, історії Січового Стрілецтва. Зазвичай про нього мовлять як про українського громадсько-політичного діяча, публіциста, газетяра, січового стрільця¹. А він був іще й літературознавцем (зокрема шевченкознавцем), літературним критиком (відгукувався на творчість В. Стефаника, П. Грабовського), писав про філософію Г. Сковороди. Правдиво висвітлити його громадсько-політичну діяльність і зібрану писемну спадщину (зокрема крізь призму «присутности» в ній І. Франка) й маємо на меті у пропонованій сильветці. Така всебічна спроба робиться вперше.

*** Continue reading

МОДА І ТРАДИЦІЯ – ЕТНОСТИЛЬ У МІСЬКОМУ КОСТЮМІ (загадка світлини сестер Хоружинських)

«Краснопілля Інфо» продовжує знайомити наших читачів зі сторінками життя Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка. Як відомо, в дитячі роки Ольга Хоружинська жила в селі Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка нашого району). Цього разу дещо незвична і несподівана тема. Знання історії невіддільне і неповне без вивчення побуту та історії мистецтва своєї доби…

***
Ольга Хоружинська. Харків, початок 1880-х років.

Ім’я Ольги Хоружинської відоме переважно завдяки тому, що 1886 року вона одружилася з Іваном Франком. Ольга народилась у селі Бірки на Харківщині в родині дрібного поміщика, нащадка старовинного козацького шляхетного роду. Закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві. Вона володіла кількома іноземними мовами: англійською, німецькою, російською. Continue reading

«Відваги не тратила…»: Ольга Франко очима сина (забутий некролог Тараса Франка на смерть матері)

«Краснопілля Інфо» продовжує знайомити наших читачів зі сторінками життя Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка. Як відомо, дитячі роки Ольга Хоружинська провела в селі Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка нашого району).

***

Сторінка з паспорта Ольги Франко з Хоружинських. Фото не пізніше 1928 р.

У ніч на 15 липня 1941 року відійшла у засвіт Ольга Франко з Хоружинських – дружина Івана Франка та мати чотирьох його дітей… 17 липня 1941 р. її поховали на Личаківському цвинтарі неподалік могили її чоловіка.

У час смерті Ольги Франко, як і у час смерті її чоловіка, Україна була охоплена війною… На той час уже Другою світовою. Continue reading

Грабовський. Із бенкету людожерності (II)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(закінчення)

***

Глибоко шануючи та свідомо розуміючи жертовність інших, а тим паче – коханих, як він міг полишити боротьбу?

Коли бранця етапом приставили до місця відбування покарання – у м. Балаганськ Іркутської губернії, на свавілля місцевої адміністрації по відношенню до політичних засланців він заплющувати очі не зміг: совість є совість. Та й виразно перед очима бовваніло побите обличчя Надії Сигиди, розчахнута труна Софії Перовської.

Отож, із приводу звірячої розправи 22 березня 1889 р. над ув’язненими Павло Грабовський та його нові товариші по неволі написали відомий протест “Заява російському уряду”. Йшлося так званий Монастиревський бунт – криваво придушений виступ політичних засланців в м. Якутську. Continue reading

До вивчення сибірського періоду біографії і творчості Павла Грабовського (I)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

1. Чи справді заяву “русскому правительству” передав до редакції журналу “Free Russia” Михайло Павлик?

У червні 1889 р. Грабовський і ще п’ятеро засланців, які перебували у Балаганську Іркутської губернії, відгектографували і поширили заяву “Русскому правительству”[1], якою протестували проти жорстоких дій влади у перебігу “якутської історії” 22 березня 1889 р.[2]. Як свідчив сам Грабовський у листі до Івана Франка від 1 листопада 1894 р., протест “Русскому правительству” “був передрукований почасти в англійському перекладі в часописі «Free Russia»”[3]. І хоча на підставі цитованого листа письменника ще за його життя про вміщення частини протесту в часописі “Free Russia” було згадано в статті Осипа Маковея[4], звідки, як пише Валентина Поважна, “цей факт перейшов у всі праці про П. Грабовського”[5], аж дотепер його відповідне свідчення залишалося неконкретизованим: згадувану англомовну публікацію не було розшукано[6], що спричинилося до низки хибних тверджень стосовно її характеру та обставин появи друком. Continue reading

Дві нотатки про Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

1. Лист “одного з чільніших українських писателів” у журналі “Народ”

Вважається, що за життя Грабовського було надруковано (цілком чи в уривках) три його листи[1] – заходами І. Франка[2] та О. Маковея[3]. Насправді таких публікацій було більше. Зокрема, досі не було зауважено, що в статті Маковея про Грабовського цитовано також його лист до К. Паньківського від 4 квітня 1897 р. (без вказівки на адресата)[4]. Ще одна відповідна публікація, яка не потрапляла досі в поле зору дослідників епістолярію Грабовського, потребує докладнішого висвітлення, оскільки вона не містить безпосередньої вказівки на авторство листа. Continue reading

Перекладацькі здобутки Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Історія українського художнього перекладу знає багато імен, які долею драматичних обставин відкривали світову скарбницю людського духу, перебуваючи у місцях, які аж ніяк не сприяли перекладному мистецтву. Йдеться про феномен “невольничого перекладу”, який творився по казематах, тюрмах і на засланні. У різний час його репрезентували П. Грабовський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Г. Кочур, Д. Паламарчук, І. Світличний, В. Стус та ін.

Оригінальна і перекладна творчість П. Грабовського припадає на найважчий період його життя. Часті арешти, ув’язнення, заслання і в результаті – постійне перебування в ізоляції без жодного проблиску надії на звільнення. Єдиним, що живило його, було Слово. Власні вірші, поетичні переклади, нариси, статті, листи – це те, що допомагало йому долати межі замкненого кола і хоча б у них повертатися на Батьківщину. Continue reading

З роду гетьмана. До 155-річчя від дня народження Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка

Ольга Хоружинська дитячі роки провела в с. Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка Краснопільського району Сумської області)

Для Івана Франка вона була вірною опорою, люблячою дружиною, турботливою матір’ю дітей письменника. Ольга Федорівна із щирою завзятістю, невгасною енергією допомагала йому у творчій роботі, завжди підставляла своє плече, щоб у побуті було якнайменше негараздів. Нерідко сприяла Івану Яковичу вирішувати видавничі справи, реалізувати поліграфічну продукцію. Це прикметно, адже жінка з чистим сумлінням, відповідальна в усьому, походила із достойного стародавнього українського роду Хоружинських і в її правилах було долати життєві незгоди, незважаючи на обставини, що склалися. Із нього, вважають, вийшов і колишній гетьман Дем’ян Многогрішний. Яким чином Хоружинські потрапили на Слобожанщину, в істориків різні твердження. Continue reading

“Чим би я не був, в мені жив перш за все українець” (пам’яті Павла Грабовського)

12 грудня виповнюється 115 років із дня смерті поета, публіциста, перекладача та громадського діяча П. А. Грабовського, чий пам’ятник височить у Валках на Харківщині. Науково-практична конференція «Другі Грабовські читання», яка пройшла у Валках 12 вересня 2017 року – в день народження Павла Арсеновича, присвячувалась цій даті та 25-річчю з часу заснування Валківського краєзнавчого музею, котрий став ініціатором Читань. Пропонуємо скорочений текст доповіді, з якої почалися Другі Грабовські читання.

 

“Чим би я не був, в мені жив перш за все українець” (пам’яті Павла Грабовського)

Доля відміряла Павлу Грабовському коротке, трагічне, але яскраве життя. Із 38 прожитих років лише 18 пройшли на волі, а решта – під наглядом поліції, в царських тюрмах та сибірському засланні.

Відбуваючи покарання в Якутську, політичний в’язень із гіркотою і тугою зазначав: «Можна б вирватися звідси, написавши прошеніє на тему «Грех юности моей и неведения моего не помяни», але такого прошенія не можу написати і не напишу. Значить, сиди, і «нічогісінько не жди», – закінчував він словами Тараса Шевченка. Поет трагічної долі Павло Грабовський був справжнім мучеником за найкращі, найвеличніші християнські ідеали, несучи непохитно тяжкий хрест мук і страждань за Україну, за свободу рідного народу. Він не встиг здійснити й сотої частки задуманого, але позиція «з ума не йдуть знедолені народи, – їм я віддав усі чуття мої» зробила його у слов’янській духовній культурі постаттю неординарною, незабутньою. Continue reading