Tag Archives: культура

Основні заходи, що були реалізовані Краснопільською селищною радою у 2020 році

Основні заходи, що були реалізовані Краснопільською селищною радою у 2020 році

– Краснопільська громада ввійшла до списку переможців конкурсу з відбору територіальних громад для надання підтримки у розробці стратегій розвитку, за підтримки Програми “U-LEAD з Європою”;

– Проведено ремонт доріг комунальної власності в смт Краснопілля, с. Тур’я та с. Чернеччина; Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.3)

Автопортрет Шевченка на момент повернення з заслання (1857)

(закінчення)

***
Творчість Гоголя могла спонукати Данилевського та Шевченка й до міркувань на тему стосунків між українською та російською традиціями. Принаймні згодом у «Росії і Європі» Данилевський зауважить: «…Без плідної взаємодії споріднених між собою, вільних від чужої влади та впливу народних одиниць, на які поділяється плем’я, розмаїття та багатство культури неможливі. Певний зразок цього запліднювального впливу ми вже бачимо в тій взаємодії, яку мали один з одним великоруський і малоруський духовні склади»[438]. Може, кажучи це, він мав на думці передовсім Гоголя. Та й для Шевченка Гоголь був «наш». На цій обставині чи не вперше енергійно наголосив Михайло Драгоманов, покликаючись на цитований лист поета до Варвари Рєпніної: «…В ІІ-ій кн[изі] «Киевской старины» 1893 р. надрукований лист Шевченка до кн[яжни] Рєпніної, в котрім Шевченко говорить про Гоголя з поводу «Мертвих душ» з великим запалом і зве Гоголя наш. Лист писаний вже з вигнання, значить, коли Шевченко вже дійшов до maximum свого українського автономізму. Добродій Вартовий[439], котрий бачить – і справедливо! – в Шевченку пророка українського, мусить признати в сьому погляді його на Гоголя ще знак недостаточності зросту українського національного почуття. Може, колись так буде думати і вся українська інтелігенція, а поки що вона тепер дивиться на Гоголя, як Шевченко: він для неї рідний і в «Тарасі Бульбі», і в «Мертвих душах», хоч в кождому творі інакше»[440]. Може, і так, але мені здається, що Шевченко вважав Гоголя «нашим» передовсім тому, що «Мертві душі» змальовують не так російську, як українську дійсність. Це добре розуміли й інші українські письменники. Наприклад, Панас Мирний у листі до Михайла Коцюбинського від 8 грудня 1902 року писав: «…Гоголь хоч мистець чужої мови, оже по духу і природі рідний нам; його навіть невмирущі типи з «Мертвих душ» – це зразки з наших панів…»[441]. А згодом Євген Маланюк прямо скаже, що в «Мертвих душах» Гоголь з «нещадною гостротою рисує галерею, власне, сучасної йому української «еліти»[442]. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.2)

(продовження)

***
Ясна річ, окреслити бодай тематику розмов Шевченка з Данилевським дуже непросто. Справа ускладнюється ще й тим, що рецепція ідей Данилевського в українській традиції, здається, взагалі не вивчена[410]. Я можу пригадати хіба лиш не надто виразні вказівки на те, що теорія «азіатського ренесансу» Миколи Хвильового постала під впливом ідей Данилевського[411], або раніші «Чудацькі думки про українську національну справу» Михайла Драгоманова.

Драгоманов, який на відміну від Данилевського був свято переконаний у тому, що «різниця між східною й західною цивілізацією ніколи не була велика по суті»[412], цілком негативно поставився до книги «Росія і Європа». Мовляв, на сьогодні в росіян «старий гегельянсько-московський націоналістичний світогляд дуже підкопаний і систематично проявив себе недавно тільки в книзі Данилевського «Россия и Европа», писаній не спеціалістом гуманних наук, а натуралістом, котрий під кінець життя понаписував такі примітки на своїй книзі, котрі рівні тому, що він зрікається многого з того, що перше написав. Книга Данилевського пішла в ход більше серед такої публіки, котра з властивою наукою мало має діла, котра зветься в Європі шовіністами, державно-національними самохвалами, от як, напр[иклад], буланжисти серед французів[413], а наукові поваги в Росії навіть усміхаються над книгою Данилевського»[414]. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.1)

Зустріч із природознавцем, філософом і публіцистом Миколою Данилевським (1822-1885), поза сумнівом, належить до найсвітліших подій у житті Тараса Шевченка часів його перебування в Новопетровському укріпленні. Недаром біографи великого поета ніколи не забували про цей епізод. Іще Олександр Кониський у своїй відомій книзі «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» писав: «Великою втіхою Шевченкові під оту тяжку годину стали листи приятелів його. Найпаче листування з Броніславом Залеським, присилка йому книжок приятелями, а більш за все приїзд – хоч на короткий час – з експедицією Бера молодого ученого українця Данилевського[380]. Данилевський вельми сподобався Тарасові. «Така людина, як Данилевський, – писав він 9 жовтня р. 1854 до Залеського, – в нашій пустині може закрутити і не мою голову. Доки він тут був, я майже не розлучався з ним. Він своїм перебуванням нагадував мені, одинокому, минулі дні прекрасні. Я був з ним щасливий, тим-то й не писав довго до тебе»[381]. Залеський теж був знайомий із Данилевським. Якраз перед цитованими Кониським словами в листі Шевченка сказано таке: «Мало не рівночасно з листом твоїм прибула до нас і експедиція Бера, а в оцій експедиції (як я тобі вторік писав) є також твій знайомий М. Данилевський (він пам’ятає [тебе] й кланяється тобі)…» [382]. А далі Кониський продовжує цитату з цього ж таки Шевченкового листа: «Ти, яко щирий друг, вибачиш мені, і серце твоє зрадіє з моїх коротких радощів. Данилевський тепер поїхав на якийсь час до устя Емби, а я користуюся з того і пишу до тебе[383]. Але все те, що я бажав би написати до тебе про М. Данилевського, не помістилося б і на 24 аркушах паперу. Тим-то скажу тільки, що він усіма сторонами людина прекрасна! От тільки шкода, що він людина учена, а то був би з його сущий поет»[384]. Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.2)

(закінчення)

Так поступово ми переходимо до іншого цікавого персонажу – Василя Назаровича Каразіна, слобожанського просвітителя, науковця, засновника першого на Лівобережній Україні університету у Харкові, ініціатора створення міністерства народної просвіти Російської імперії. Входив до тісного кола спілкування Паліцина, листувався з ним, провідував у Попівці.

Василь Назарович Каразін, портрет початку ХІХ ст.

Слід сказати, що у молодості Каразін був ще тим бешкетником. Під впливом діяльності Григорія Сковороди, він став справжнім «народником», панібратався з кріпаками. Більше того – оженився на 14-річній кріпачці Домні і, разом з нею, вагітною, хотів утекти за кордон, та був спійманий. Після смерті дружини під час пологів «остепенився», почав займатися науками, особливо – хімією та біологією. Скористався зміною влади в імперії (на трон прийшов молодий цар Олександр І), дякуючи вродженій хитрості та язикатості, знайшов короткий шлях до імператора, запропонувавши йому свої ідеї про реформу освіти. Цар назначив Каразіна своїм радником, куратором народних училищ. Така посада примусила Василя задуматись над власним поміщицьким статусом, статками, авторитетом у дворянському суспільстві. «Ліва рука царя» – і майже голодранець (по дворянським поняттям) – неприємне поєднання. Та ще й купа ворогів: котрихось давила заздрість; якісь були набуті нетриманням язика за зубами; хтось і просто відверто насміхався з «вискочки». Треба з цим щось робити… Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.1)

В Україні в усі часи знаходились люди, котрі своєю діяльністю закладали основи розвитку суспільства на століття вперед. 200 років тому на Слобідщині яскравими зірками небосхилу просвітництва палали імена Олександра Паліцина та Василя Каразіна. Про їх справи у нашому краї і піде мова у цьому нарисі.

Портрет О.Паліцина французького художника П.Берже, 1813 р.

Олександр Олександрович Паліцин у 1792 р. викупив у нащадків Андрія Андрійовича Кондратьєва хутір Попівка (північніше села Залізняк, сьогодні – у Сумському районі). Йому сподобався ландшафт місцевості на зразок альпійської, а тихоплинне сільське життя на віддалі від гамірного міста найкращим чином сприяло реалізації творчих планів на майбутнє. Швидко облаштував навколишній життєвий простір – великий будинок на багато кімнат, навколо – садово-парковий ансамбль в англійському стилі, ставок та пасіка. Continue reading

Леся Українка: «солодкий дим вітчизни»

Ушкалов Л.В. Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2016. – 316 с. (сс. 239-249)

Восени 1901 року київський лікар Яновський після обстеження Лесі Українки висловив побоювання, що вона може захворіти на сухоти, і порадив їй поїхати на зиму до Італії. Батьки вирішили, що найкраще буде їхати в славетне курортне місто Сан-Ремо, де їхні родичі Садовські мали власну віллу на бульварі Каваллотті. Так і зробили. Отож, холодну пору 1901-1902 років Леся провела в Італійській Рів’єрі. Так само буде й наступного сезону. 31 жовтня 1902 року, в п’ятницю, поетка вже під’їжджала на потязі до Генуї. Ось Сампірдарена, остання станція перед Генуєю. Потяг рушає далі. Якийсь літній пан-італієць каже Лесі, показуючи рукою вдалину: «Он наша Генуя». Поетка дивиться в той бік і помічає сиву легку імлу. Їй здається, що то туман. Ні, – каже італієць, – то не туман, а фабричний дим. І цей дим налягав прозорим покривалом на «суворі та непишні» будинки передмістя, в яких мешкали бідняки… Continue reading

До питання про «вільну любов» в українській літературі

Ушкалов Л.В. Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2016. – 316 с. (сс. 230-238)

4 листопада 2014 року професор Торонтського університету Максим Тарнавський прочитав блискучу гостьову лекцію в Харківському педагогічному університеті імені Сковороди, присвячену реінтепретації творчості Нечуя-Левицького. А потім була дружня розмова за кавою. І в ході тієї розмови пан професор сказав, що планує ближчим часом приступати до вивчення творчості Франка. Тоді я одразу чогось подумав: як було б чудово написати хоч одну статтю про Франка-візіонера! А ще краще – цілу книжку про ті теми, які в історії української літератури досі залишаються табуйованими. Нав’язуючись до незабутнього Юрія Шевельова, її можна було б назвати коротко й стильно: «Не для дітей». Continue reading

Леонід Ушкалов: «Чим відрізняється українська мова від державної мови»

Інтерв’ю для «Вечірнього Харкова» (18.11.2013)

Гість «Прямої телефонної лінії ВХ» – професор кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, доктор філологічних наук Леонід Ушкалов.

 

ЛІТЕРАТУРНА МОВА РОДОМ ЗІ СЛОБОЖАНЩИНИ?

– Леоніде Володимировичу, здрастуйте! Мене звуть Марина, я хотіла б дізнатися, чи існує регіон в Україні, де розмовляють чистою, скажімо, еталонною українською мовою?

– Дякую за питання. Річ у тому, що еталоном прийнято вважати літературну мову, а це є внормована, певною мірою штучна мова, що живе за своїми власними фонетичними, синтаксичними, морфологічними та іншими правилами. Continue reading

«…Сумного янгола зникома подобизна…». Пам’яті Леоніда Ушкалова

Несила в таке вірити й про таке писати: 25 лютого 2019 р. раптово обірвалося життя Леоніда Володимировича Ушкалова, доктора філологічних наук, професора Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, видатного мислителя, літературознавця, прозаїка-есеїста і… поета…

 

на дні / моєї / пам’яті / печаль / гінка / лоза / між небом / і землею /
холодний / слід / сліпучої / галеї / на дні / моєї / пам’яті / печаль Continue reading