Tag Archives: Київ

Чому білі розстріляли, а червоні заборонили автора “Блакитного роману”

До 100-х роковин Гната Михайличенка

100 років тому, 21 листопада 1919, денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру “На кручі” й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників – Гната Михайличенка й Василя Чумака та члена партії есерів Клавдію Ковальову.

Суд тривав коротко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників. Continue reading

В справі дати смерти В. Чумака і Г. Михайличенка

До 100-х роковин Гната Михайличенка

***

Цілком справедливо Г. Коцюба в рецензії на наш журнал (Культура і Побут № 49) зауважує, що нами вказано невірну дату розстрілу В. Чумака і Г. Михайличенка. Редакція мала в своєму розпорядженні лише матеріяли такі: Хрестоматію української сучасної літератури М. Плевако, конспект М. Сулими “Історія українського письменства” та різні календарі (в тому числі й ДВУ, по якому цих письменників було розстріляно двічі). До речі А. Прийдешній в своїй статті “Гнат Михайличенко” (Нова культура. Львів. 1923, травень-грудень) вказав дату смерти 9-е грудня. З метою остаточно з’ясувати ці дати редакція звернулася до Українського Науково – Дослідчого Інституту Книгознавства (Київ), щоб Інститут, на підставі газетних архівів, дав точну справку. Continue reading

Приходько Інна. Гнат Михайличенко: таємниці яскравого й трагічного таланту

До 100-х роковин Гната Михайличенка

Трагічна і загадкова постать у нашій літературі. Трагічна, бо загинув не повних двадцяти семи років, знищений денікінцями у Києві 1919 року. Трагічна, бо був викреслений з історії літератури та з пам’яті декількох поколінь і став просто невідомим, для неширокого ж кола фахівців-філологів – обвішаним стереотипними ярличками: “символіст-занепадник”, “хворобливий песиміст” і т. ін. А загадкова – з багатьох поглядів. Народився у Миропіллі (нині Сумщина, тоді – Курщина) у вересні 1892 р., вчився, звичайно ж, у неукраїнських навчальних закладах, та із юних літ була в нього така висока національна свідомість, що дай Боже багатьом нашим сучасникам! І звідки у нього така багата українська мова? Отже, це перша “загадка”: у зросійщеному середовищі – таке живе, таке яскраве українство! Далі будуть загадки біографічного плану, тобто непрояснені моменти життя аж до нез’ясованих обставин загибелі. І будуть загадки художньо-мистецькі, ось хоч би “Блакитний роман”. Безнадійна справа братися доконечно розгадувати таємниці таланту і цього небуденного, дивовижного життя, але погляньмо і подивуймося, який щедрий на оригінальних митців український народ. І задумаймося над тим, що народ наш таки незнищенний, як Фенікс. Continue reading

Сергій Наумов. Напередодні: організаційний стан українського руху в Російській імперії на початку 1917 року (II)

(закінчення)

Вплив суспільно-політичної реакції на УНП (Українська народна партія – ред.) дослідники визначають з відмінностями в нюансах, але сходяться у головному – партія не витримала цього випробування[17]. Вона фактично припинила існування як політична організація, втративши свої осередки й безпосередній зв’язок із суспільством. Як наслідок, вона опинилась у гіршому становищі, ніж дрібні українські організації кінця ХІХ – початку ХХ ст. на кшталт групи І. Стешенка, котрі принаймні видавали літературу під своєю «фірмою». Причина такого стану лежить на поверхні, і це не владні репресії, а слабкість самої партії. Вона й у кращі роки не мала серйозної організаційної мережі, сталого зв’язку з масами, підконтрольних легальних структур, на які б могла опертися в період кризи. З іншого боку, УНП не була здатна на ефективну діяльність у глибокому підпіллі, не маючи для цього необхідних конспіративних осередків, кадрів, досвіду тощо. Continue reading

Сергій Наумов. Напередодні: організаційний стан українського руху в Російській імперії на початку 1917 року (I)

Від з’ясування питання про стан українського руху напередодні революції 1917 р. безпосередньо залежить розуміння його масштабності й впливовості, ідеологічних орієнтирів, поведінки в революційну добу, долі боротьби національних проектів та ін. Інакше кажучи, це може бути матеріал для класичного гріха істориків – пророцтва, зверненого в минуле.

Тим часом нинішнім дослідникам воно, схоже, видається або настільки очевидним і зрозумілим, що не потребує спеціального вивчення, або ж, навпаки, надто складним і безперспективним для з’ясування. Хіба що цим можна пояснити відсутність серйозних спроб його наукової розробки як на концептуальному, так і на емпіричному рівні.

В сучасних монографіях, присвячених історії українських політичних партій Наддніпрянщини, дане питання здебільшого обходиться – шляхом (найчастіше) перенесення акцентів на революційну добу 1917-1921 рр.[1] або ж, навпаки, обмеженням хронологічних рамок досліджень періодом до Першої світової війни[2]. Поодинокі і фрагментарні спеціальні статті, переважно молодих дослідників[3], неспроможні істотно змінити ситуацію. Continue reading

Як Миколу Данька з Києва виганяли

9 липня 1967 року на VII пленумі Сумського обкому КПУ перший секретар обкому партії Борис Вольтовський ось так громив «ідейно незрілу» збірку поезій сумського поета-шістдесятника Миколи Данька (1926-1993) “Червоне соло”:

[…] В отдельных случаях коммунисты не дают своевременного решительного отпора аполитическим проявлениям, занимают примиренческую позицию к тем, кто клевещет на нашу действительность.

Недавно вышел из печати в Харьковском издательстве «Прапор» сборник стихов сорокалетнего начинающего поэта Николая Данько, литработника газеты «Ленінська правда». Continue reading

Михайло Ковенко та деякі сторінки історії Вільного козацтва у 1917 – 1918 роках

До 100-річчя Української національної революції

В центрі — Михайло Ковенко, на задньому плані верхи на коні — один з організаторів Вільного козацтва, полковник російської армії Олексій Астаф’єв (Остапура). На грудях в нього — відзнака за закінчення Миколаївської військової інженерної академії (кадри кінохроніки, 12 січня 1918 р.)

Серед багатьох яскравих сторінок національної історії періоду 1917 – 1918 рр. є виникнення та діяльність Вільного козацтва. Важливим підґрунтям, що поклало початок вільнокозацького руху, була історична пам’ять українського народу, яка зберегла козацькі традиції та звичаї. Continue reading

Многокути наших душ. In memoriam ЛЕОНІДА УШКАЛОВА

Ми є тим, кого ми зустріли на своєму шляху
Пйотр Штомпка

Насправді це – доля. Многокути наших душ якось випадково зачепились ребрами…

Юнацька пам’ять зберегла у пам’яті місто — Харків. Якщо до Києва я був адаптований, так би мовити у кількох вимірах: хронологічному — змалечку, ще й географічному (як не як — центр, може, не Європи, а України безперечно), а також — світоглядному (Київ — КИЇВ! — це щось універсальне для усіх українців, хоча на таку роль можуть претендувати багато міст і містечок, а навіть теренів, як то втрачена для нас сьогодні Січ Запорозька), — то Харків був цілком новим і новітнім відкриттям. Continue reading

Професор Надія Руденко: «…просто так до кардіолога не ходять»

161028_n_rudenko1Руденко Надія Миколаївна, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України,  заступник директора державної установи “Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України” (м.Київ).

Народилася 8 серпня 1956 року в селищі Краснопілля Сумської області. Навчалася в Лебединському медичному училищі (1971-1974 р.р.), яке закінчила з відзнакою. Вищу освіту здобула у Київському медичному інституті (1974-1980 р.р., факультет педіатрії, диплом з відзнакою). Під час навчання в інституті була нагороджена іменним стипендіатом. Фахову спеціалізацію та набуття кваліфікації проходила у 1980-1981 р.р. в інтернатурі з педіатрії на базі дитячої спеціалізованої клінічної лікарні ОХМАТДИТ. У 1981-82 працювала дільничним педіатром дитячої поліклініки № 2 Мінського району м. Києва, а у 1982-86 р.р. – завідувачем цього відділення.
Continue reading

Професор Лариса Брижик: «Ми на порозі видатних наукових відкриттів щодо життя, зрештою, щодо нас самих…»

151112_L_Bryzhyk1Брижик Лариса Свиридівна, доктор фізико-математичних наук, професор, провідний науковий співробітник Відділу нелінійної фізики конденсованого стану Інституту теоретичної фізики імені М.М.Боголюбова НАН України, член Українського біофізичного товариства, входить до складу робочої групи «Космос і біосфера» цього товариства, член Міжнародного інституту біофізики (Німеччина). Сфера наукових інтересів – фізика солітонних явищ у біологічних системах, теорія конденсованої матерії.

Лариса Брижик народилася й закінчила школу в Краснопіллі на Сумщині, вищу освіту здобула на фізичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Шевченка, в 70-х роках ХХ ст. навчалася в аспірантурі Інституту теоретичної фізики АН УРСР під керівництвом видатного українського фізика академіка Олександра Давидова, разом з ним працювала і разом написали кілька робіт. У 2000 році захистила докторську дисертацію на тему «Умови існування та динамічні властивості автолокалізованих електронних станів в низьковимірних молекулярних системах». Continue reading